Стенлі Форман Рід (; 31 грудня 1884, Мінерва, Кентуккі, США — 2 квітня 1980, Гантінгтон, Нью-Йорк, США) — американський юрист і правознавець, який обіймав посаду судді Верховного суду США з 1938 по 1957 рік. Він також був Генеральним соліситором США з 1935 по 1938 рік.
Життєпис Стенлі Форман Рід народився 31 грудня 1884 року в містечку Мінерва в східному Кентуккі в родині протестантів Джона Андерсона Ріда, лікаря, землевласника та президента банку, та Френсіс Форман Рід. Після школи він вступив до Кентуккі-Весліан-Коледжу, де здобув ступінь бакалавра мистецтв. Після коледжу Стенлі вступив до Єльського університету, де також здобув ступень бакалавра мистецтв в 1906 році. Далі він протягом одного року вивчав право в Школі права Вірджинського університету, а потім повернувся до Кентуккі.Cushman, Clare, ред. (1993). The Supreme Court justices : illustrated biographies, 1789-1993 [Судді Верховного суду: Ілюстровані біографії, 1789–1993] (англійською). Congressional Quaterly.
В 1908 році Рід одружився з Вініфред Елґін. В тому ж році Рід повернувся до вивчення права, але вже до Колумбійського університету. Однак, він не здобув ступеня: в кінці навчального року він поїхав до Франції, де протягом одного року в Сорбонні вивчав цивільне та міжнародне право як вільний слухач.
Рід повернувся до Мейсвіллу, Кентуккі, в 1910 році. В Кентуккі Рід почав читати право в офісі місцевого юриста та став членом адвокатської колегії Кентуккі. Рід працював із асоціацією тютюнових фермерів, Burley Tobacco Growers Association, спеціалізуючись в правових аспектах кооперації між фермерами. Пізніше Рід починає займатись політичною діяльністю: в 1912 році він стає членом законодавчого органу Кентуккі — Генеральної Асамблеї Кентуккі, і залишався ним до 1916 року. В Генеральній Асамблеї Кентуккі рід працював над законодавством щодо дитячої праці та щодо компенсації працівникам на випадок нещасного випадку на виробництві, що спричинили травми. Крім того, Рід став президентом молодіжної організації «Молоді демократи Кентуккі» та підтримував Вудро Вільсона під час президентських виборів 1916 року.
Під час Першої світової війни в 1918 році Рід мобілізувався до армії в званні лейтенанта розвідувального підрозділу. Звільнившись з армії, в 1919 році Рід повернувся до Кентуккі та почав працювати в юридичній фірмі Worthington, Cochran, Browning and Reed, яка пізніше стала називатись Browning, Reed and Ziegler. Серед найважливіших клієнтів юридичної фірми були залізнична компанія Chesapeake and Ohio Railway та асоціація тютюнових фермерів Burley Tobacco Growers Cooperative Association. Впродовж наступного десятиліття Рід допомагав організувати кооператив тютюнових фермерів, ставши його головним юридичним радником. Зокрема, Рід консультував тютюновий кооператив щодо продажу надлишків урожаю..
Досвід Ріда привернув до нього увагу президентської республіканської адміністрації. В 1929 році колишній президент асоціації тютюнових фермерів порекомендував Ріда на посаду головного юриста Федеральної фермерської ради (), створеної за пропозицією президента США Герберта Гувера, щоб подолати створені Великою депресією проблеми в сільському господарстві. В грудні 1929 року Рід став головним юристом Федеральної фермерської ради.
В грудні 1932 року Ріда підвищили, призначивши його на посаду головного юриста Корпорації з фінансування відбудови (), організації призначеної для боротьби з жорсткою економічною кризою шляхом надання позик банкам, сільськогосподарським та іншим підприємствам. Працюючи в Корпорації з фінансування відбудови, Рід відзначився тим, що погодив, з юридичної точки зору, політику президента Рузвельта, згідно з якою потрібно було зменшити золотий еквівалент долару, щоб підвищити ціни на готові товари. План полягав в тому, щоб скупити золото в приватних компаній, тим самим підвищивши ціну на золото: вважалось, що вищі ціни на золото сприятимуть зменшенню золотого еквівалента долару та підвищенню цін на товари. Правознавець Герман Оліфант, який був радником тодішнього голови Федеральної фермерської ради Генрі Моргентау, написав меморандум, в якому детально пояснив, які виконавчі функції можна використати, щоб скупити золото. Зокрема, Оліфант покладався на закон, прийнятий ще за часів громадянської війни, який дозволяв уряду США скуповувати золото за плинними цінами. Цей закон разом із законом, який створював Корпорацію з фінансування відбудови, відповідно до Оліфанта, давав Рузвельту необхідні для скуповування золота повноваження. Рід схвалив схему, запропоновану Оліфантом. Рузвельт уповноважив Корпорацію з фінансування відбудови закуповувати золото, що видобувалось в США, за цінами, що встановлювались час від часу за порадою Міністра фінансів США та Президента США.
Крім того, в квітні 1933 президент Рузвельт видав Виконавчий указ 6102, який вимагав від американських громадян продати всі золоті монети, злитки та золоті сертифікати протягом місяця за цінами, нижчими за ринкові, інакше їм загрожує штраф у розмірі 10 000 доларів США та/або 10 років ув'язнення. Після цього Конгрес ухвалив резолюцію, яка скасувала всі пункти в приватних і державних контрактах, які передбачали оплату золотом, так звані «золоті положення». Зокрема, резолюція оголошувала незаконним «вимагати оплату золотом або певним типом монет чи валюти, або в сумі доларів США, яка вимірювалась золотом». Таким чином, будь-яке положення приватного чи державного контракту, яке передбачало оплату золотом, анулювалося. Платіж можна було здійснити будь-яким способом, який уряд оголосив законним платіжним засобом, і золото не можна було використовувати навіть як мірило для визначення того, скільки паперових грошей належало б сплатити.Woods, T. (2008). The Great Gold Robbery of 1933 [Велике пограбування 1933 року]. Ludwig Von Mises Institute. (англійською)
Ці заходи оскаржувались в судовому порядку, і ці справи отримали назву «справ про „золоті положення“» (): справа «Перрі проти США» (), справа «Норц проти США» () та справа «Норман проти Baltimore & Ohio Railroad Co» (). Рід розробив юридичне підґрунтя для захисту урядових заходів, яке отримало назву «доктрини Малоло», оскільки була придумана Рідом та викладена тодішньому Генеральному прокурору США Гомеру Стіллю Каммінґсу на борту пароплава «Малоло», яким Рід та Каммінґс повертались з Гаваїв. «Доктрина Малоло» полягала в тому, що, хоча, скасування «золотих положень» може бути неконституційним, воно не спричинило фінансової шкоди.
Коли судові процесу з приводу примусового продажу золота дійшли до Верховного суду, Рузвельт призначив Ріда спеціальним помічником Генерального прокурора Каммінґса. На цій посаді Рід допоміг успішно захистити позицію уряду США в так званих «справах про „золоті положення“». Перемога уряду США в цих справах означало перемогу монетарної політики Нового курсу Рузвельта. З тих пір між Рідом та Генеральним прокурором Каммінґсом встановились дружні стосунки, що тривали все життя. Каммінґс згодом рекомендував Ріда на посаду Генерального соліситора США — юриста, що представляє уряд у справах, що розглядаються у Верховному суді, а також приймає рішення щодо необхідності апеляцій в справах, що розглядались у федеральних судах нижчих інстанцій.Caplan, Lincoln (1987). The tenth justice : the Solicitor General and the rule of law [Десятий суддя: Генеральний соліситор та верховенство права] (англійською). New York: Knopf. ISBN 0394555236.
Ріду запропонували обрати між двох посад: Генерального соліситора США та федерального судді в нижчій інстанції. Він обрав посаду Генерального соліситора. Президент Рузвельт номінував Ріда 18 березня 1935 року. Рід перебував на посаді Генерального соліситора майже три роки. В січні 1938 року суддя Верховного суду Джордж Сазерленд оголосив про свій вихід на пенсію.
15 січня 1938 року президент Рузвельт номінував Ріда на посаду судді Верховного суду. Коли було оголошено про призначення Ріда на посаду судді Верховного суду, Гарлан Ф. Стоун, тодішній Голова Верховного суду США, написав: «Я дуже радий призначенню Ріда. Він чесний, прямий і працьовитий, і я думаю, що він хороший юрист.» 25 січня 1938 року Сенат одностайно погодив кандидатуру Ріда. Крім того, в 1938 році Рід здобув ступінь доктора права в Кентуккі-Весліан-Коледжі, а в 1940 — ступінь доктора права в Колумбійському університеті та Університеті Кентуккі. В 1938-41 роках Рід був головою комісії з покращення державної служби.
Рід перебував на посаді судді Верховного суду 19 років. 31 січня 1957 року Рід оголосив про свою відставку, посилаючись на свій похилий вік: на той момент йому було 72 роки. 25 лютого 1957 року Рід пішов з посади судді Верховного суду. Незабаром після відставки Ріда, президент Ейзенхауер запропонував Ріду очолити новостворену Комісію з громадянських прав. Рід відмовився від посади, вказавши, що його робота в Комісії може знизити повагу до неупередженості федеральної судової влади. У відставці Рід продовжував час від часу виступати в ролі судді: протягом наступного десятиліття він заслухав понад шістдесят справ, будучи тимчасово призначеним суддею Апеляційного суду округу Колумбія та Суду претензій.
Прікєт вважає, що поведінка Ріда протягом його життя після відставки з посади судді Верховного суду є зразком пристойності: на відміну від інших суддів у відставці, він утримувався від критики Верховного суду, а також не намагався впливати на нього. Коли здоров'я Ріда вже не дозволяло йому періодично виконувати суддівські обов'язки, він та його дружина переїхали до Гантінгтона, Нью-Йорк, щоб бути ближче до своїх двох синів-адвокатів та їхніх сімей. Рід помер 2 квітня 1980 року в Гантінгтоні після інсульту.
Діяльність на посаді Генерального соліситора США На посаді Генерального соліситора США Рід, представляючи уряд США у Верховному суді, виграв 11 справ з 13. Однак, перебування Ріда на посаді почалось із поразок, болісних для політики Нового курсу президента Рузвельта. Так, в справі «Schechter Poultry Corp. проти США» () Верховний суд США постановив, що Закон про відновлення промисловості 1933 року, який був головним елементом політики Нового курсу, був неконституційним. В справі «Виконавець заповіту Гамфрі проти США» () Верховний суд вирішив, що в президента не має повноважень звільняти члена Федеральної торгової комісії з причин, недозволених Конгресом.Humphrey's Executor v. United States [Справа «Виконавець заповіту Гамфрі проти США»], 295 U.S. 602, 55 S. Ct. 869, 79 L. Ed. 1611 (1935) (англійською) В справі «США проти Батлера» () Верховний суд постановив, що встановлення податку на обробку сільськогосподарської продукції, кошти від надходження якого мали використовуватися для виплат фермерам, які зменшили площу оброблюваної землі (відповідно до інструкцій Міністерства сільського господарства), суперечило Конституції США.United States v. Butler [Справа «США проти Батлера»], 297 U.S. 1, 56 S. Ct. 312, 80 L. Ed. 477 (1936) (англійською)
Прікєт зазначає, що єдиною важливою перемогою Ріда до 1937 року в сфері політики Нового курсу була справа «Ашвандер проти Теннессі Веллі Ауторіті» (), в якій оскаржувалось повноваження уряду США в особі федеральної корпорації Теннесі Веллі Ауторіті вести діяльність з вироблення електроенергії. Хоча в цій справі Верховний суд не став розглядати конституційність ведення урядом діяльності в сфері електроенергії, суд вирішив, що в уряду є повноваження розподіляти електроенергію, що вироблялась дамбою, яку збудували на замовлення уряду. Крім того, Верховний суд постановив, що договори між Теннесі Веллі Ауторіті та приватною компанією Alabama Power Company щодо купівлі ліній електропередачі були дійсними. Таке рішення врятувало урядову програму з розбудови долини штату Теннессі.Ashwander v. TVA [Справа «Ашвандер проти Теннессі Веллі Ауторіті»], 297 U.S. 288, 56 S. Ct. 466, 80 L. Ed. 688 (1936) (англійською)