Затока Лаврентія () — затока в північній частині Берингового моря. Адміністративно належить до Чукотського району Чукотського автономного округу Росії.
Розташована на північ від Анадирської затоки. Відкрита на південний схід, вдається в материк на 43 км. Ширина біля входу 23 км. Глибина до 42 м.
На березі затоки тундрова рослинність. Берег обривистий, крутий. У затоку впадають річки Куйиматаваам, Еккулютеньвуеем і Нунамаваам. У затоці знаходяться бухти Мілководна і Безіменна. У центральній частині затоки розташовані острови Балка і Беннета. На узбережжі виділяються миси Нунямо, Пнаквин, Павлова, Піщаний, Індреніуса, Прихований, Верховського, Харгілах, Крігуйгун.
Припливи величиною близько 0,4 м, півдобові.
Історичні відомості Вперше затока нанесена на карту землепрохідцем Тимофієм Переваловим 1748 року. Через тридцять років, 10 серпня 1778 року, в день Святого Лаврентія — покровителя мандрівників, Джеймс Кук побачив затоку з борту судна і дав їй ім'я святогоВ. Ф. Писигин. . Згодом затоку відвідали експедиції Саричева і Біллінгса 1791 року, О. Є. Коцебу — 1817 року. Затока була детально досліджена експедицією російського мореплавця Ф. П. Літке в 1828 році. З 1927 року на південному березі затоки на мисі Харгілах було засновано село Лаврентія.
Див. також Затока Святого Лаврентія
Примітки