Мирославове Євангеліє — кодекс, тобто рукописна книга. Це одна з найвизначніших кириличних пам'яток сербської та південнослов'янської, тобто сербсько-слов'янської писемності XII століття. Мирославове Євангеліє за своїм складом євангеліє, богослужбова книга, в якій тексти розташовані відповідно до читань протягом церковного року. Вона була написана для , брата великого жупана Стефана Неманьї, князя Хумського, для цілей його дарування на Лімі, навколо якої пізніше було побудовано Бієло-Полє, вона походить з кінця XII ст., швидше за все, з передостаннього десятиліття (1180–1191)Звоно и езан једно другом не сметају (Вијести, Јадранка Ћетковић, 4. мај 2014)Мирослављево јеванђеље: Критичко издање (САНУ, Зборник за историју, језик и књижевност српског народа, I Одељење - Књига XXXIII, Никола Родић и Гордана Јовановић, Београд, 1986). Про розвиток сербської писемності свідчить і фундаторський напис Мирослава на наділіО ктиторском натпису кнеза Мирослава у цркви Светог Петра на Лиму (Миодраг Марковић, Универзитет у Београду, Филозофски факултет). Деякі історики вважають, що князь Мирослав раніше був богомилом, оскільки на той час цей релігійний рух був дуже сильним, але вагомих доказів цій гіпотезі немає. Хумський князь Мирослав був одружений із сестрою боснійського бана Кулина. За типом це повне необов'язкове Євангеліє — апракос, що означає, що є читання на кожен день, на Пасху, на П'ятидесятницю, на нове літо, а також святкові та особливі читання. Повний апракос Мирослава відрізняється від інших південнослов'янських і східнослов'янських (давньоруських) повних апракосів, що робить його унікальним, тобто оригінальним порівняно з більш поширеним типом повного апракоса Мстиславо-Вукановського. Текст належить до найдавнішої слов’янської редакції, яка характеризується точністю, вірністю оригіналу, ясністю і до якої належать також Маріїнське, Ассеманієве, Остромирове Євангеліє, Савина книга та ін. Євангеліє має 181 аркуш, текст написаний на білому тонкому пергаменті, у дві колонки, уставними кириличними літерами та прикрашений близько трьохсот стилізованих мініатюр та ініціалів кольорових та золотих. Вважається, що воно було перенесено на Афон разом з під час заснування монастиря Хіландар (близько 1198 р.), де вони перебували до середини (Вуканово), тобто до кінця XIX ст. (Мирославлєво).
Рукопис Мирославового Євангелія знаходиться в Белграді, в Національному музеї, за винятком одного аркуша, який зберігається в Російській національній бібліотеці в Санкт-ПетербурзіАлександра Нитић: Мирослављево јеванђеље Народни музеј — Приступљено 11. 1. 2016.Никола Гиљен, Соња Јовићевић Јов и Јелена Мандић: Мирослављево јеванђеље; Текст је публикован у ревији „Историја“ и настао је као део научно-истраживачког рада Фонда „Принцеза Оливера“ hilandar.info — приступљено 11. 1. 2016.. Через війну та кризові події ХХ століття рукопис зазнав значної шкоди порівняно з минулим монастирським періодом, а аркуш, знайдений у Санкт-Петербурзі, сьогодні вважається найкраще збереженим фрагментом усього Євангелія. Вважається, що найбільших пошкоджень рукопис зазнав у мирний час у 1966 році під час його непрофесійного публічного показу у скляній вітрині під яскравим світлом розжарювання в Національному музеї, що лише прискорило процес «висихання» пергаменту. Стан рукопису був особливо тривожним у 1970-х роках, тому його оголошення культурним надбанням виняткової важливості у 1979 році мало вирішальний вплив на формування спеціального грошового фонду для реставрації та консервації Євангелія через два роки. З червня 2005 року Мирославове Євангеліє включено до списку ЮНЕСКО «Пам'ять світу», який наразі включає лише 120 документів виняткової та загальнолюдської важливостіUNESCO Memory of the World - Miroslav Gospel. Зарахування до цього списку є підтвердженням виняткової важливості та цінності Мирославового Євангелія, а водночас обов’язку зберегти його на благо людстваUNESCO: Memory of the World Register: Serbia Приступљено 11. 1. 2016.Текст поводом уписа Мирослављевог јеванђеља у УНЕСКО-ву листу Памћење света, Народна библиотека Србије, 2005 Приступљено 11. 1. 2016.. З 2009 року Мирославове Євангеліє входить до Всесвітньої цифрової бібліотеки ЮНЕСКОСветска дигитална библиотека (Политика, 21. април 2009). Назву цього кодексу (рукопису) дав Стоян Новакович, директор Національної бібліотеки в Белграді.
Відтоді, як у 1896 році було перенесено з Хіландара до Белграда, Мирославове Євангеліє пережило всі бурхливі історичні події ХХ століття з державою Сербією і сербським народом у прямому сенсі цього слова.
Зміст кодексу Назва «Мирославове євангеліє» походить з кінця XIX століття, коли цю назву дав цьому рукопису Стоян Новакович, тодішній директор Національної бібліотеки в Белграді. Насправді це переклад грецького євангелія церкви Святої Софії в Константинополі. Він був скопійований із шаблону, який бере свій початок у македонських глаголичних Євангеліях.
Мирославове Євангеліє демонструє розвинену систему оформлення книг, засновану на західних і візантійських традиціях. Стиль мініатюр в основному романський, але також містить візантійські впливи. На ньому зображені ініціали, характерні для романської мініатюри, що часто походять з острівного та докаролінгського мистецтва, а також простіші ініціали візантійського походження. Цей твір насправді є одним із найважливіших свідчень тогочасних мистецьких впливів Заходу на Схід і навпаки.
Розмітка кодексу
Мирославове Євангеліє написано старослов'янською мовою, та рашським правописом. За орфографією це перший і єдиний зразок зетсько-гумської школи. Це доказ розвиненої писарської, тобто каліграфічної, традиції в Захумлі. Вона є пам'яткою, яка свідчить про походження всієї кирилиці.
Кодекс був написаний у дві колонки на сторінці, на тонкому білому пергаменті формату 41,8 см × 28,4 см. Він містить 181 аркуш, тобто 362 сторінки. Текст Євангелія написаний пером у два стовпчики темний і чорний, більшість заголовків — червоним. Книга містить 296 мініатюр, намальованих пером, а потім розмальованих пензлем. Мініатюри пофарбовані в червоний, зелений, жовтий і білий кольори та прикрашені золотом у вигляді прапорців та ініціалів.
Кодекс переплетено в дерев'яні палітурки, обтягнуті шкірою. Палітурка не є оригінальною, але ймовірно з XIV століття (за іншими джерелами XV-XVI століття), і припускають, що вона була взята з іншого рукопису, що підтверджується його розміром, а також технічним і стилістичні особливості. Він прикрашений вензелями, рослинним орнаментом і концентричними колами в місцях перетину ліній. На підставі монограми припускають, що вона походить з одного з Афонських монастирів.
Виникнення Мирославова Євангелія
Запис на останньому, 181-му аркуші Євангелія свідчить, що його замовив , князь Хумський, брат великого жупана Стефана Неманьї. Мирославове Євангеліє, ймовірно, призначалося для його пожертви — в Білому Полі на Лімі, і припускають, що воно могло бути написано та проілюстровано там.
Ілюмінації
Мініатюри, ініціали та прапорці Мирославового Євангелія належать до найкрасивіших сербських середньовічних книжкових прикрас. У них присутні елементи західного, романського стилю. Особливо в способі малювання мотивів і нанесення кольорів. Найпоширенішими прикрасами є ініціали, потім мініатюри, а прапори використовуються рідко. Мініатюри мають переважно декоративний характер і рідко ілюструють текст.
Ініціали помітні й займають кілька рядків тексту. Є також пофарбовані між стовпами. Всі вони багато прикрашені орнаментом, плетінням з двох і більше переплетених смуг або контури літер легко впізнаються в клубку листя. Крім них, є також ініціали, прикрашені тваринами, масками, фігурами людей. Усі прапори, крім першого, на якому під аркадами зображені євангелісти Іоанн, Марк і Лука, мають простий вигляд і намальовані пером. Серед найкрасивіших мініатюр — «Діак за прилавком» і «Діак серед левів».
Основними засобами виразності ілюмінації Мирославового Євангелія є лінія і колір. Палітра скорочена, колірні співвідношення обґрунтовані. При обробці фігури людини обсяг досягається здебільшого малюнком. Інкарнати мають світло-рожевий колір або колір пергаменту не видно, а пластику досягають нанесенням рум’ян на виступаючі ділянки обличчя. Пропорції масивні, а драпірування повторюють і підкреслюють форми тіла.
Незвичайні подорожі Мирославова Євангелія Відстань між Бієло-Полє, де євангеліє було створено, та Белградом, де воно зберігається сьогодні, становить 332 км. На своїй семи з половиною століттями дорозі до Белграда Мирославове Євангеліє подолало понад 15 тисяч кілометрів. Завдяки цій багатовіковій подорожі, як німий свідок сербської історії, вона уникла долі багатьох інших викрадених і спалених книг.
Мирославове Євангеліє в Хіландарі Точно невідомо, коли Євангеліє було перенесено з монастиря святого Петра до монастиря Хіландар. Припускають, що це сталося в XVII столітті разом з монастирськими статутами.
Про Мирославове Євангеліє сербська наука дізналася відносно пізно, лише в другій половині ХІХ ст. , свого часу провідний знавець старослов’янської мови та літератури, відвідав Хіландар у 1891 році. Метою його візиту було розслідування Мирославового Євангелія. Незважаючи на втручання болгарських монахів, професору Стояновичу вдалося дістатися до Євангелія, частково його вивчити і зробити перші копії.
Фоліо 166 Архімандрит Порфирій Успенський взимку 1845—46 рр. відвідав Хіландар. Він таємно викрав аркуш, вирізавши його з книги (арк. 166; за сербською пагінацією 330-331), і вивіз його до Росії, де викрадена частина зберігається й сьогодні.
Протягом наступних 28 років про «листок Сербського Євангелія з XII століття» було написано кілька рецензій, в яких висловлювалися самі хвалебні слова про цінність і красу його прикрас. У очах громадськості під назвою «Петроградський список» він уперше в новітній історії з’явився на археологічній виставці в Києві в 1874 році, де його сфотографував Стоян Новакович, тодішній директор Національної бібліотеки в Белграді, який також назвав весь рукопис Мирославовим Євангелієм.
На аркуші вміщено читання на 7 (20) січня, свято Іоанна Предтечі, прикрашене ініціалом із зображенням Вавилонської Блудниці — метафори злої Іродіади, дружини царя Ірода, яка вимагає голову Іоанна від чоловіка. Це був єдиний оголений жіночий персонаж у книзі.
Відтоді й до сьогодні цей аркуш був в Сербії лише раз. Весною 2015 року він був виставлен в в БелградіЛист Јеванђеља који недостаје стигао у Србију! („Вечерње новости“, 8. март 2015). Розпочато акцію щодо повернення цього паперу до СербіїРусија враћа Србији недостајући лист Мирослављевог јеванђеља (Б92, 17. јануар 2019), а в жовтні 2019 року з Росією було підписано угоду про обмін семи картин Миколи Костянтиновича Реріха, які належать Національному музею Сербії, за цей аркуш. Це викликало багато суперечок.
Повернення до Сербії Велика прихильність сербських духовних кіл, а також сербських учених призвела до того, що молодий король Олександр Обренович відвідав Хіландар на Великдень 1896 року. При тій нагоді, бажаючи погасити борги монастиря і таким чином повернути його під сербський суверенітет, він щедро подарував монастир, який перебував у дуже скрутному фінансовому становищі, а жителі Хіландара, натомість, віддали йому свої найцінніші святині: Мирославове Євангеліє та Статут про заснування монастиря Хіландара, виданий Стефаном Неманею (Святим Симеоном) (статут втрачено)"Цариградски гласник", Цариград 1896. године. Рукопис особисто передав цареві чеський монах і один із найосвіченіших людей монастиря того часу . Рукописи прибули до Белграда під пильним наглядом короля та його оточення.
Через два дні після того, як цар залишив Хіландар, до монастиря прибула таємнича петербурзька людина, що мала намір за будь-яку ціну купити Мирославове Євангеліє.