Роберту Пупу Морену (, 11 лютого 1959), зазвичай відомий як Роберту Морену, а також Пупу Морену — колишній бразильський автогонщик. Він взяв участь у 77 Гран-прі Формули-1, піднявся на 1 подіум і набрав загалом 15 очок. Він брав участь в перегонах CART у 1985 та 1986 роках та став чемпіоном Формули-3000, перш ніж повноцінно приєднатися до Формули-1 у році. Він повернувся до CART у 1996 році та виступав на американських авто з відкритими колесами до 2008 року. Він також брав участь у перегонах на витривалість і бразильському чемпіонаті GT, але зараз працює тренером гонщиків та консультантом. Хоч це забирає багато його часу, він ще офіційно не покинув перегони, оскільки він бере участь в історичних перегонах. За межами спорту він полюбляє займатись конструюванням легких літаків.
Кар'єра
Рання кар'єра Після перемоги в бразильському чемпіонаті з картингу 125cc у 1976 році Морену націлився на Європу. Він прибув до Англії в 1979 році, щоб взяти участь у своєму першому сезоні у Формули-Форд. Він брав участь у перегонах з Марком Смітом, який того року був пілотом заводської команди Royale. У Сміта був транспортер для перевезення двох автомобілів, своєї та Морену. Морену виступав як гонщиком, так і механіком свого автомобіля Royale. Власник Ralt Рон Тауранак позичив Морену старий сарай, який став його домашньою базою. У нього було кілька хороших результатів, і вони переконали Ральфа Фірмана-старшого підписати його як пілота заводської команди Van Diemen на сезон 1980 року. Разом з Van Diemen він здобув титул у британській Формулі-Форд, вигравши при цьому вісім перегонів. Він здобув ще три перемоги в Євросерії Формули-Форд 1600, здобувши друге місце в чемпіонаті. Бразилець також посів 4 місце в британській серії RAC і 6 місце в серії P&O Ferries. Потім він завершив сезон перемогою на фестивалі Формули-Форд. Морену повернувся на фестиваль Формули-Форд на тій же машині на 50-річчя фестивалю в 2021 році.
Успіх Морену привернув увагу Коліна Чапмена, успішного власника та засновника команди Team Lotus. Чапмен надав бразильцю контракт тест-пілота Формули-1 з достатньою кількістю грошей для продовження змагань в Європі. На ці кошти він брав участь у гонках Формули-3, але бюджет був доволі обмеженим. Незважаючи на це, разом з командою Barron Racing йому вдалося виграти дві гонки в Формулі-3 цього року. Однак він став більш успішним наступного сезону, взявши участь у чемпіонаті північноамериканської Формули-Atlantic, випередивши Альфреда Ансера-молодшого в гонці підтримки Гран-прі США-Захід 1982 року. Пізніше в 1982 році він справив ще одне велике враження, вигравши Гран-прі Труа-Рів'єр. До цієї перемоги Морену знайшов достатньо фінансів, щоб провести півсезону в британському чемпіонаті Формули-3 з командою Ivens Lumar Racing, вигравши при цьому три гонки. Пізніше цього ж року він отримав можливість взяти участь у Гран-прі Нідерландів 1982 року за команду Team Lotus, але зрештою не зміг кваліфікуватися.
Гран-прі Австралії (1981–1984) У цей період Морену, менеджером якого, як і його друга Нельсона Піке, виступав австралієць Ґреґ «Пі Ві» Сіддл, став потрійним переможцем Гран-прі Австралії в 1981, 1983 і 1984 роках, перш ніж воно увійшло до чемпіонату світу Формули-1 в 1985 році. Ці перемоги були здобуті в ті дні, коли Гран-прі було гонкою австралійських чемпіонатів Формули-Pacific та Формули-Mondial, що проходила на 1,6-кілометровій трасі Колдер-Парк у Мельбурні. На Гран-прі Австралії він часто перемагав минулих та чинних на той час чемпіонів Формули-1, включаючи Нельсона Піке, Алана Джонса, Нікі Лауду та Кеке Росберга, а також інших пілотів Формули-1. На Гран-прі Австралії 1982 року, єдиному в якому він брав участь, але не виграв протягом цього періоду, він фінішував третім після майбутнього чотириразового чемпіона світу Алена Проста та гонщика команди Формули-1 Ligier Жака Лаффіта. На всіх Гран-прі Австралії перед Формулою-1 Морену виступав на Ralt RT4 з 1,6-літровим 4-циліндровим двигуном Ford.
Заміни в Формулі-1 (1982 та 1987)
Під час Гран-прі Детройта 1982 року Ян Ламмерс з Theodore Racing зламав великий палець, і власник команди Тедді Іп хотів, щоб Морену зайняв його місце, але Колін Чапмен відмовився відпустити свого тест-пілота. Пізніше цього ж року під час гонки в Монреалі Найджел Менселл пошкодив зап'ястя, що дозволило Морену замінити його в Team Lotus на Гран-прі Нідерландів. Це незабаром перетворилося на кошмар, оскільки Lotus 91 був складним в керуванні, Морену міг ледве втримувати болід на трасі. В той час як постійні гонщики Менселл та Еліо де Анджеліс провели більшу частину тестів цього боліду, Морену був обмежений старими моделями Lotus 87B і Lotus 88. В підсумку бразилець не зміг приборкати Lotus 91, його найкраще кваліфікаційне коло залишилося за дві секунди до потрапляння на стартову решітку. Наприкінці 1982 року Lotus звільнили його від обов'язків тест-пілота, і для його репутації знадобилося не мало часу, щоб відновитися після цього провалу.
Наприкінці сезону року його викликали замінити Паскаля Фабра в команді AGS на Гран-прі Японії. Через п'ять років після фіаско з Lotus Морену мав дебютувати в гонці, але він знову був найповільнішим з усіх і не пройшов кваліфікацію. Однак пілот Williams Найджел Менселл отримав травму під час вільної практики, і команда згодом відкликала його участь, таким чином дозволивши Морену взяти участь у його дебютному Гран-прі. У наступній гонці, Гран-прі Австралії, він зміг утримати JH22 між стін вуличної траси Аделаїди і фінішував 7-м, в той час як інші пілоти постраждали від численних зіткнень та технічних проблем. Після проходження перевірки по завершенню перегонів Lotus 99T Айртона Сенни було дискваліфікована з 2-го місця через великі гальмівні канали, а Морену піднявся на 6-е місце, набравши перше очко у Формулі-1 для себе та команди.
Інші серії (1983–1988) Морену повернувся до Північної Америки разом із Ґреґом Сіддлом. Був знайдений спонсор на весь сезон Формули-Atlantic, але гонку підтримки на Гран-прі США-Захід 1983 року змінили на Super Vee, після чого він втратив свого спонсора. Незважаючи на невдачу, він разом зі своєю новою командою, Theodore Racing, розпочали сезон з перемоги на автодромі Віллов-Спрінґс. З грошовим призом він провів ще дві гонки, перш ніж команда припинила гонку. На щастя для Морену, власник команди, Тедді Іп допоміг профінансувати перехід до іншої команди. Він здобув перемогу в чотирьох гонках, тоді як його суперник за чемпіонство Майкл Андретті виграв три. Попри це, Морену завершив сезон на другому місці, оскільки щоразу, коли він перемагав, Андретті фінішував другим.
У 1984 році Морену вирішив повернутися до Європи, щоб взяти участь у гонках Формули-3. Під час передсезонних тестів із West Surrey Racing він отримав запрошення від Рона Тауранака приєднатися до заводської команди Ralt в Формулі-2. Команда провела домінуючий сезон в фінальному чемпіонаті Європейської Формули-2, здобувши дев'ять перемог з одинадцяти можливих. Морену посів друге місце в чемпіонаті після напарника Майка Таквелла. Він здобув дві перемоги на гонках в Гоккенхаймі та Донінгтон Парку. Тауранак хотів, щоб Морену залишився на дебютний сезон Міжнародної Формули-3000 в 1985 році, але Морену проводив тести з командою Toleman наприкінці 1984 року за кермом боліда Айртона Сенни. Він був готовий приєднатися до команди, але йому повідомили, що у команди немає постачальника шин на наступний сезон, і угода зірвалася.
У 1984 році Морену також ледь не приєднався до команди Формули-1 Brabham. За рекомендацією свого друга, провідного гонщика Brabham і чинного чемпіона світу Нельсона Піке, власник команди Brabham Берні Екклстоун ледь не підписав молодого бразильця на місце за кермом другого боліда. Однак ця можливість для Морену була втрачена, коли італійський спонсор команди Parmalat наполіг на тому, щоб напарником Піке став італійський пілот. Це призвело до унікальної ситуації, коли Екклстоун підписав контракт з братами Тео та Коррадо Фабі, що розділили виступи за кермом одного боліда. Тео був головним гонщиком, але оскільки він уже мав контракт з командою Forsythe Racing для участі в сезоні CART в США, Коррадо, який виступав за Osella в 1983 році, замінив його в трьох Гран-прі Формули-1, коли вони перетиналися з перегонами CART.
Наступним кроком для Морену став перехід в чемпіонат CART до команди Galles Racing Ріка Ґаллеса. Згідно з контрактом бразилець брав участь лише в етапах що проходили на звичайних трасах. Він завершив чемпіонат на 28 місці, фінішувавши лише в одній гонці на п'ятій позиції. В 1986 році він провів повний сезон з командою, однак через проблеми з надійністю він завершив чемпіонат лише на 16 місці. В 1987 році, не знайшовши постійного місця в CART, він вирішив приєднатися до своєї колишньої команди Ralt в Формулі-3000. Перемога в Гран-прі Середземного моря () разом з декількома подіумами дозволили завершити сезон на третій позиції в чемпіонаті, перш ніж він отримати пропозицію від команди Формули-1 AGS.
Виступи за AGS не принесли йому місця у Формулі-1. На сезон 1988 року Морену залишився в Формулі-3000, перейшовши до команди Bromley Motorsport. Технічним директором команди, що належала Рону Солту, був Ґері Андерсон, з яким бразилець працював у Galles Racing. З допомогою Reynard Motorsport вони змогли розпочати сезон практично без грошей. Морену вдалося виграти три гонки поспіль в першій половині сезону у По, Сільверстоуні та Монці, а також четверту в Бірмінгемському суперпрі. Високі результати за кермом Reynard 88D принесли бразильцю титул чемпіона Формули-3000.
Заміни в Формулі-1 (1989–1995) Навіть перемога без спонсорської підтримки в міжнародному чемпіонаті Формули-3000 у 1988 році не посприяла зацікавленості від великих команд Формули-1. Замість цього він підписав контракт тест-пілота з Ferrari, яка допомогла йому взяти участь у гонках з амбітною командою Coloni. Автомобіль не був конкурентоспроможним, і Морену зумів потрапити на стартову решітку лише чотири рази з 16 спроб.
Спочатку 1990 рік здавався ще менш перспективним, коли Морену підписав контракт із командою EuroBrun, пройшовши кваліфікацію лише у 2 з перших 14 гонок сезону. Однак незабаром після того, як йому повідомили, що команда не буде брати участь в останніх двох раундах сезону, з ним зв'язалися з Benetton, щоб замінити Алессандро Нанніні, який ледь не втратив руку в аварії гелікоптера після Гран-прі Іспанії. На Гран-прі Японії, дебютному з Benetton, Морену кваліфікувався восьмим та фінішував другим позаду свого напарника Нельсона Піке, здобувши свій єдиний подіум в Формулі-1. Цьому результату посприяли інциденти, що трапилися з болідами попереду, зокрема Ален Прост і Айртон Сенна зіткнулись в першому повороті, тоді як їхні товариші по команді Найджел Менселл і Герхард Бергер також не змогли фінішувати. Морену знову кваліфікувався восьмим на Гран-прі Австралії, але цього разу не здобув жодних очок, фінішувавши лише сьомим. Після двох гонок з командою Морену отримав повний контракт на сезон 1991 року.