Ка́ніж (колишні назви — хутір Три Байраки, Десята рота) — село в Україні, у Новомиргородській міській громаді Новоукраїнського району Кіровоградської області. Населення становить 780 осібhttps://rada-novomirgorod.gov.ua/sites/rada-novomirgorod.gov.ua/files/inline-files/pro-zatverdzhennya-programi-socialno-ekonomichnogo-ta-kulturnogo-rozvitku-novomirgorodskoi-miskoi-teritorialnoi-gromadi-na-2025-rik.pdf. Колишній центр Канізької сільської ради.
Географія Площа села — 621,07 га.Рішення № 323 двадцять першої сесії Новомиргородської районної ради шостого скликання від 25.10.2013 року.
Каніж розташований на відстані 29 км від районного центру на узбережжі Великої Висі та її притоки. В межах села є ставок. На північ від села розташований лісовий заказник «Ліс Охотовича».
Корисні копалини Поблизу села розташоване родовище каоліну.
Історія XVIII століття Каніж відомий з початку XVIII століття як запорізьке поселення Три Байраки. Теперішню назву село отримало за назвою південноугорського міста Нодьканіж, коли на цих землях поселили колоністів з Балкан. В заснуванні Канежа у 1751 році взяли участь 32 сербські та півтори сотні молдовських сімей.
У 1752—1764 роках тут знаходилась Десята рота новосербського кінного Гусарського полку. Інші назви: Трьохбуйрачний шанець, Каніш (сербський аналог — Кањижа). Поряд із селом розташовувався земляний шанець.
Станом на 1772 рік, у Канізькому шанці існувала дерев'яна однопрестольна Трьохсвятительська церква, священиком якої з 1765 року був Симеон Богославський. Церква підпорядковувалась Новомиргородському духовному Правлінню.Макаревский Ф. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церквы и приходы прошедшего XVIII столетия. Вып. 1. — Екатеринослав: Типография Я. М. Чаусского, 1880. — С. 1036—1037, 1041.
У другій половині XVIII століття населення села збільшилось через приплив селян-втікачів з Київщини та Полтавщини. Після ліквідації Нової Сербії Каніж став казенним селом.
XIX століття У 1820 році Каніж був перетворений на військове поселення. Тут було створено тимчасову робочу роту і кінну роз'їзду станцію.
1854 року в селі проживало 1850 мешканців, з них 68 осіб мали по дві й більше пар волів, а 130 — одну пару. 187 селян не мали худоби і були змушені її винаймати.
Після скасування військових поселень у 1857 році мешканців Канежа було переведено на становище державних селян. На той час у селі налічувалося 296 господарств і проживало 2108 чоловік.
1859 року у селі південних селян Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, мешкало (1097 чоловічої статі та 1011 — жіночої), налічувалось 296 дворових господарств, існувала православна церква.
Після реформи 1861 року в Канежі прискорився розвиток дрібної промисловості. У 1885 році тут функціонувало 3 кузні, 3 олійні, 25 вітряків та 5 бондарських майстерень, у яких було зайнято 140 чоловік. Існували тут також 5 шинків та кілька невеликих бакалійних лавок. Медицина в селі залишалася відсталою: відсутність фельдшера спричиняла поширення захворювань на черевний тиф та дифтерію.
1873 року в Канежі було відкрито першу початкову школу, де навчалось 40 дітей.
Станом на 1886 рік у селі Каніж Панчівської волості мешкало 2596 осіб, налічувалось 552 дворових господарств, існували православна церква та школа.
У листопаді 1888 року в невеликій хатині почала працювати однокласна церковно-парафіяльна школа, закрита 1897 року через непридатність приміщення. 1896 року було засновано земську початкову школу, яку відвідували 92 дитини. 1900 року знову поновила роботу ЦПШ, де відтоді навчалось лише 10-12 дітей.
За даними 1894 року у селі та економії громадянина Стенбок-Фермора Мартоноської волості мешкало (2089 чоловічої статі та 1999 — жіночої), налічувалось 811 дворових господарств, існували православна церква, земська школа на 92 учні (88 хлопчиків й 4 дівчаток), 8 лавок, гуртовий склад вина й спирта, 3 шинка, ведерна лавка, винна лавка.
.
XX століття Під час Першої світової війни через численні реквізиції та скорочення посівних площ в селі тричі відбувались заворушення, придушені кінними стражниками.
У травні 1918 року в околицях Канежа розпочалось збройне селянське повстання проти австро-німецької окупації. Кількість повсталих досягала 3 тис. осіб. Після розгрому повсталими окупаційного підрозділу повстання було придушене, 117 його учасників страчено, 8 з яких було повішено на крилах місцевого вітряка. В 1958 році в селі було встановлено пам'ятник учасникам повстання.
Австро-німецькі війська залишили Каніж у листопаді 1918 року, після чого влада в селі перейшла до військ Директорії. На початку лютого 1919 року село захопили війська РСЧА. Вже наприкінці серпня до села вступили денікінці, розстрілявши 25 селян. Радянську владу в Канежі остаточно було встановлено на початку січня 1920 року.
У 1921 році в Канежі відкрився фельдшерський пункт. На цей час тут вже існували дві початкові та семирічна школи, де працювало 16 вчителів і які відвідували близько 450 учнів. Під класні кімнати було пристосовано відремонтовані приміщення колишніх магазинів. Почали діяти хата-читальня та бібліотека.
1935 року в селі було збудовано сільський клуб на 350 місць, а в 1936 році на базі семирічки відкрилась середня школа. В 1939–1940 роках у двох початкових і середній школах Каніжа працювало 44 вчителі і навчалося 720 дітей.
Німецькі війська зайняли Каніж 1 серпня 1941 року. За період тимчасової окупації до Третього Рейху були вивезені 434 мешканці села. На фронтах Другої світової війни воювали 340 каніжан, 292 з яких загинули.
Бої за звільнення Канежа почались на початку 1944 року. Трьом німецьким танковим дивізіям протистояла частина 53-ї армії 2-го Українського фронту. Село було звільнено 11 березня 1944 року; у боях відзначився командир відділення 441-го стрілецького полку молодший сержант Н. Я. Ахріменко, якому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його поховано в Канежі, а на могилі встановлено меморіальну дошку.
В 1974–1977 роках у Канежі було збудовано сучасне приміщення школи.
<small>Каніж на військово-топографічнійкарті 1869 року<small>Житло молдован в селі Каніж(2-га половина XIX століття)<small>Клуня («балган»)
Населення 1787 року в селі налічувалося 700 осіб чоловічої статі в 255 дворах.
Наприкінці 1850-х років у Канежі налічувалося 296 господарств і проживало 2108 чоловік.
1883 року в Канежі нараховувалося 664 двори, у яких проживало 3240 чоловік.
У 1886 році в селі у 552 дворах мешкало 2596 осіб.
Станом на 1913 рік в селі налічувалось 4600 мешканців.
В 1916 році населення Канежа становило 5201 чоловік.
1970 року на території Канізької сільської ради проживало 2196 чоловік.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1293 особи, з яких 561 чоловік та 732 жінки.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1145 осіб.
Динаміка населення1854185718831886189418971913 1916192819702001 1850 2108 3240 2596 4088 4633 4600 52015670 2196 1147
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 94,68 % молдовська 3,49 % російська 1,39 % вірменська 0,35 % угорська 0,09 %
Інфраструктура В селі знаходиться 482 будинки (зокрема, один багатоквартирний двоповерховий), школа I—III ступенів, дитячий садок «Ромашка», сільський будинок культури, бібліотека, музей історії села та ФАП, продуктовий та сільськогосподарський магазини.
Сільське господарство ТОВ МТС «Ятрань» (колишнє КСП «Відродження») СТОВ «Вікторія-Агро» (колишнє КСП ім. Леніна), та інші.
Транспорт Через село проходить міжрайонна автомобільна дорога .
Регулярні перевезення здійснюють рейсові автобуси сполученням:
Новомиргород—Кропивницький Капітанівка—Кропивницький Кропивницький—Панчеве
Релігія
У селі Каніж завершено будівництво храму ПЦУ. 7 червня 2015 року єпископ Марк відвідав новостворену громаду мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії УПЦ КП і звершив Божественну літургію у тимчасовому храмі. Храм освячено 30 квітня 2017 року.У Каніжі Новомиргородського району освячено храм
Місцевості Дев'ятиха́тки Сердюкі́вка Жа́бине (західна околиця села) Бабаличка Вулиці
У Канежі налічується 15 вулиць. В рамках декомунізації в 2016 році деякі вулиці села було перейменовано:Про перейменування вулиць, що розташовані на території Канізької сільської ради // «Новомиргородщина», № 12 (9355) від 19.03.2016. — С. 8.
НазваКолишня назваАхріменка вул.Берегова вул.Свердлова вул.Гоголя вул.Горького вул.Жовтнева вул.Затишна вул.Кірова вул.Зоря вул.Миру вул.Садова вул.Світла вул.Фрунзе вул.Терешкової вул.Храмова вул.Ватутіна вул.Чередника Максима вул.Леніна вул.Шкільна вул.Ульянова вул.Шевченка вул.
Фотогалерея <small>Вітряк<small>Канізький Ліцей<small>Будинок культури<small>ФАП<small>Ставок в межах села
Пам'ятники НазваРозташуванняДата встановленняФотоКороткі відомостіУчасникам Канізького повстання,пам'ятний знакв центрі села, по вул. Соборній1958На плиті знаходиться напис:Страченим учасникам Канізького повстання,пам'ятний хрестна околиці села, біля вітрякаНа меморіальній плиті під хрестом вказані імена восьми страчених повстанців.Воїнів, загиблих в роки Другої Світової Війни,братська могилана околиці селаУ братській могилі поховано 104 вояки. Поряд встановлений пам'ятний знак. Загальна кількість поховань — 33.Учасників Канізького повстання,братські могилина сільському цвинтаріУ могилах поховано 117 повстанців.Володимиру Леніну,пам'ятникпо вул. Леніна, біля колишньої будівлі ФАПу
Відомі люди Спринчан Броніслав Петрович — білоруський поет Степанов М. К. — Герой Радянського Союзу Хлопенко О. Ю. — генерал-лейтенант артилерії
У селі Каніж народився та проживав Чередник Максим Вікторович (1995—2015) — старший солдат 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, учасник російсько-української війни. Загинув 22 січня 2015 року в бою поблизу міста Авдіївка в районі Донецького аеропорту.
Див. також Каніжа Канізьке повстання Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Кіровоградська область)
Примітки
Посилання Новомиргородщина — 50 років / Подарункове видання. — Новомиргород, 2009. Історія Канежа Погода в селі Каніж