Бруклінський коледж

Бруклінський коледж () — державний університет у Брукліні в Нью-Йорку, США. Він є частиною системи Міського університету Нью-Йорка.

Історія коледжу

Перші десятиліття Бруклінський коледж був заснований у 1930 році. Того року, згідно з розпорядженням Міської ради вищої освіти Нью-Йорка від 22 квітня, відбулось об'єднання двох коледжів: жіночого Гантерського коледжу, і чоловічого Сіті-Коледжу, заснованих в 1926 році. Тим часом Бруклінський коледж став першим державним нью-йоркським гуманітарним коледжем, в якому разом навчались жінки та чоловіки. Коледж був відкритий у вересні 1930 року, на першому курсі чоловіки та жінки навчались окремо, а на наступних курсах в них вже були спільні заняття. Умовою вступу до коледжу було проходження складного вступного іспиту.

У 1932 році архітектор Рендольф Еванс розробив проект студмістечка на великій земельній ділянці, розташованій в бруклінському районі Мідвуд, якою володів його роботодавець. Еванс створив ескіз студмістечка в георгіанському стилі. Еванс представив ескізи тодішньому президенту коледжу доктору Вільяму А. Бойлану, який його схвалив.

Земельна ділянка, на якій розташовується коледж, була викуплена за 1,6 мільйона доларів США (сьогодні 34 300 000 доларів), а кошти на будівництво склали 5 мільйонів доларів (сьогодні 107 000 000 доларів). Будівництво почалося в 1935 році На церемонії закладки були присутні мер Нью-Йорка Фіорелло Ла Ґуардія та голова бруклінського боро Реймонд Інґерсолл. У 1936 році президент США Франклін Д. Рузвельт відвідав коледж та заклав камінь на будівництво однієї з будівель студмістечка. Нове студмістечко відкрилось осіннього семестру 1937 року. У 1940-х роках будівлі студмістечка були названі на честь Бойлана, Інґерсолла, Рузвельта і Ла Ґуардія.

Під час перебування на посаді другого президента коледжу, Гаррі Ґідеонзе, з 1939 по 1966 рік, Бруклінський коледж займав високе місце в загальнодержавному рейтингу за кількістю випускників із ступенем доктора.«Biographical note», New School for Social Research Libraries & Archives. В період втечі вчених з нацистської Німеччини, майже третина істориків-біженців, які були жінками, в певний момент часу працювали в Бруклінському коледжі. У 1944 році соціолог Меріон Вера Катберт стала першою штатною викладачкою-афроамериканкою, найнятою муніципальним коледжем Нью-Йорка. А в 1956 році, коли до коледжу приєднався Джон Гоуп Франклін, Бруклінський коледж став першим «білим» коледжем, який найняв у штат історика-афроамериканця.

У 1959 році, коли коледж все ще надавав освіту на безоплатній основі, було зараховано близько 8000 студентів. У 1962 році коледж приєднався до шести інших коледжів, ставши частиною Міського університету Нью-Йорка, другого за розміром університету в світі. У 1983 році Бруклінський коледж назвав свою бібліотеку на честь колишнього президента коледжу Гаррі Ґідеонзе.Третій президент коледжу, Френсіс Кілкойн, очолював коледж з 1966 по 1967 рік. Четвертий президент, Гарольд Сіретт, пішов у відставку за станом здоров'я в лютому 1969 року, а Джордж А. Пек був призначений виконуючим обов'язки президента. Джон Неллер, п'ятий президент Бруклінського коледжу, перебував на посаді з 1969 по 1979 рік.«MINUTES OF THE MEETING OF THE BOARD OF HIGHER EDUCATION OF THE CITY OF NEW YORK HELD JANUARY 29, 1979» Ці президенти очолювали Бруклінський коледж протягом, можливо, найбурхливішого для нього періоду.

Під час В'єтнамської війни, в Бруклінському коледжі, як і в інших коледжах США, відбувались студентські протести. Президент коледжу Гаррі Ґідеонзе у телевізійному інтерв'ю 1965 року звинувачував у демонстраціях комуністів, які «обманювали невинних», вимагаючи більше свободи в студмістечку, що призвело до того, що Нью-Йоркська спілка громадянських свобод критикувала Ґідеонзе за «його спроби нечесно навішувати ярлик „комуністів“ на студентські групи в коледжі».

Також у 1965 році студентські протести змусили Гаррі Ґідеонзе скасувати нові, суворіші правила одягу, які забороняли студентам-чоловікам носити комбінезони чи толстовки в студмістечку, а студенткам приписували носити спідниці та блузки навіть у дуже холодну погоду. Після виходу Ґідеонзе на пенсію в червні 1966 року новопризначений декан адміністрації Данте Негро сказав, що його не турбував більш вільний студентський одяг, «який ускладнював розпізнавання між жінками та чоловіками», назвавши його «швидкоплинною примхою».

21 жовтня 1967 року газета New York Times на першій шпальті повідомила, що коледж був фактично закритий через протест тисяч студентів, обурених діями поліції проти антивоєнних демонстрантів, які протестували проти вербувальників ВМС США раніше того тижня. П'ятьма днями пізніше інша стаття на першій сторінці Times повідомила, що студенти погодилися повернутися до занять після досягнення угоди з адміністрацією коледжу після переговорів.

Приблизно в той же час студенти коледжу брали участь у студентських протестах, пов'язаних із расовими проблемами. У травні 1968 року Бруклінський коледж знову потрапив на першу шпальту New York Times, коли поліція розігнала 16-годинний сидячий страйк в приймальній комісії з вимогою зарахувати до коледжу більше чорношкірих і пуерто-ріканських студентів. Під час судового розгляду бруклінський суддя-афроамериканець гнівно відреагував, коли один із студентів сказав, що вони [студенти] реагували на расизм, і засудив його та 32 інших білих студентів до п'яти днів ув'язнення за сидячу демонстрацію. У травні 1969 року 19 або 20 студентів Бруклінського коледжу зазнали кримінальних звинувачень у зв'язку із заворушеннями в студмістечку під час весняного семестру, включаючи рейди, під час яких студенти нібито ретельно обнишпорювали файли та закидали димовою бомбою бібліотеку.

Наприкінці квітня 1970 року студенти, які вимагали більш відкритих умов вступу до коледжу та расової різноманітності, влаштували сидячу демонстрацію в офісі президента коледжу Неллера, протримавши його та п'ятьох деканів там кілька годин. Наступного тижня, на початку травня 1970 року, студенти захопили офіс президента коледжу та інші будівлі під час студентського протесту проти розстрілів у Кентському державному університеті і Камбоджійської кампанії. Президент Неллер припинив заняття, але залишив будівлі студмістечка відкритими для студентів і викладачів, домігшись судового наказу, що забороняв студентам захоплювати будівлі.

У жовтні 1974 року 200 латиноамериканських студентів захопили будівлю приймальної комісії на знак протесту проти призначення президентом Неллером на посаду голови кафедри пуерто-риканських досліджень не тієї особи, яку обрав комітет з пошуку викладачів. Ігноруючи тимчасовий судовий наказ залишити будівлю, багато студентських груп та асоціацій випускників підтримали протестувальників мітингах біля Бойлан-холу, однієї з будівель студмістечка, але Неллер відмовився скасувати своє суперечливе призначення. Протести спалахнули знову у весняному семестрі 1975 року з черговим захопленням офісу приймальної комісії. Ближче до січня 1976 року профспілка викладачів коледжу проголосувала за «недовіру» Неллеру, звинувативши його в «постійному ігноруванні прав викладачів» і нездатності забезпечити лідерство.

Бруклінський коледж разом із рештою Міського університету Нью-Йорка закрився на два тижні у травні та червні 1976 року в зв'язку з неспроможністю оплатити свої рахунки. На тлі фінансової кризи в Нью-Йорку, не межі банкрутства, студмістечко Бруклінського коледжу в центрі Брукліна було закрито, Мідвуд-кампус залишився єдиним студмістечком Бруклінського коледжу. Восени 1976 року, коли в коледжі навчалося близько 30 000 студентів, коледж вперше став брати плату за навчання.

У січні 1978 року викладацька рада коледжу висловила вотум «недовіри» президенту Неллеру та рекомендувала Раді вищої освіти замінити його.

Шостим президентом Бруклінського коледжу був Роберт Гесс, який обіймав цю посаду з 1979 по 1992 рік. Гесс ініціював значні зміни в навчальній програмі коледжу, запровадивши стандартний набір предметів для всіх студентів. Нова навчальна програма була запроваджена за допомогою великого гранту, отриманого від Національного фонду гуманітарних наук. Раніше в загальнодержавних доповідях гуманітарна освіта в Бруклінському коледжі оцінювалась доволі низько, але, починаючи з 1984 року, коледж стали відзначати як «просвіток» серед американських університетів завдяки акценту на вивченні гуманітарних наук.

У 1988 році в опитуванні тисяч деканів американських коледжів Бруклінський коледж посів 5-е місце в рейтингу забезпечення студентів потужною загальною освітою, і був єдиним державним закладом серед першої п'ятірки. Станом на 1989 рік Бруклінський коледж займав 11 місце в США і випереджав шість із восьми університетів Ліги плюща за кількістю випускників, які отримали докторські ступені. Коли Бруклінський коледж назвали «Гарвардом для бідних», президент Гесс пожартував: «Мені подобається думати про Гарвард, як про Бруклінський коледж для багатих».

Незважаючи на те, що Бруклінський коледж досяг успіхів в академічному плані, він зазнав серйозної бюджетної кризи в 1988—1989 навчальному році через скорочення державного фінансування; це призвело до меншої кількості курсів, більших класів, відсутності нових викладачів і персоналу, дефіциту постачання та відтермінування обслуговування будівель і території.

Вернон Латтін був сьомим президентом Бруклінського коледжу з 1992 по 2000 рік.Vernon E. Lattin Під час перебування Латтіна на посаді Бруклінський коледж розпочав повну реконструкцію будівель студмістечка і значно покращив доступ до комп'ютерів та інтернету для студентів і викладачів. Коледж повернувся до міжвузівських спортивних змагань, і шахова команда коледжу вигравала чемпіонати США та міжнародні чемпіонату.

Сучасна історія В 2011 році в студмістечку було знесено одну з будівель, Ґершвін-хол, а замість неї побудовано Центр театрального мистецтва імені Леонарда та Клер Тау. Леонард та Клер Тау були випускниками коледжу, які подарували коледжу 10 мільйонів доларів. Крім того, було знесено ще одну університетську будівлю, Плаза-білдінг, а замість неї побудовано Центр Вест-квод, за проектом за проектом видатного уругвайського архітектора Рафаеля Віньолі. Нова будівля містить аудиторії, офіси, спортзали та басейн. У ній розташовані приймальна комісія, офіс фінансової допомоги та кафедра фізичного виховання та фізичних вправ.

В 2003 році було завершено капітальний ремонту бібліотеки вартістю 70 мільйонів доларів.

Крістоф М. Кімміх був восьмим президентом Бруклінського коледжу з 2000 по 2009 рік. Видання Princeton Review у своєму рейтингу «Найкращих 345-и коледжів» назвало Бруклінський коледж коледжем із найкрасивішим студмістечком, а також наділило коледж п'ятим місцем за критерієм «Навчальний заклад з найкращою цінністю».

У 2009 році дев'ятим президентом Бруклінського коледжу була призначена Карен Л. Гулд«Karen L. Gould» Серед її досягнень були: створення нової кінематографічної аспірантури та чотирьох нових академічних шкіл, нових спортивних майданчиків і збільшення кількості студентів, які вивчають науку. Її перебування на посаді ознаменувалося неодноразовими спорами про свободу слова в темах, що стосувались за Ізраїлю, які викликали як критику, так і похвалу. Після 42 років роботи у сфері вищої освіти Гулд оголосила про свій вихід на пенсію у 2015 році.

У 2016 році Мішель Андерсон стала 10-м президентом Бруклінського коледжу. У 2016 році Бруклінський коледж оголосив про будівництво нового корпусу для Коппельманської бізнес-школи, Коппельман-хол.

Протягом чотирьох років поспіль, починаючи з 2018 року, видання US News & World Report називав Бруклінський коледж коледжем з найбільшим етнічною різноманітністю в Північному регіоні.

Рейтинги