Локуста (померла у 69-му році) — давньоримська отруйниця, перша в історії серійна жінка-вбивця, діяла в останні два правління династії Юліїв-Клавдіїв. Їй приписують причетність до вбивств Клавдія і Британніка. Вона служила експерткою з отрут при імператриці Агрипині Молодшій і була улюбленицею її сина — імператора Нерона. За його правління навчала інших отруйників на його службі. Також Локусті приписують «VENEFICIUM» — злочин отруєння у Стародавньому Римі, найбільш схильні до якого були жінки.

Першоджерела Історія Локусти описана стародавніми істориками Тацитом (Аннали 12.66 і 13.15), Светонієм (Життя Нерона, 33 і 47) і Кассієм Діоном (61.34 і 63.3). Ювенал також згадує Локусту у Сатирах в книзі 1, рядок 71.

Біографія Вважається, що Локуста родом із сільської місцевості Галлії.Scholiast on Juvenal 1.71. З дитинства навчена травам, вона опанувала систему «патронату» та зробила собі ім'я надійної вбивці. Рим, до якого переїхала Локуста, ряснів заможними потенційними покровителями, що прагнули пришвидшити смерть багатих родичів. Ці клієнти також надійно визволяли Локусту з в'язниці, коли події розвивалися не за планом.

Одного разу, у 54 році після Р.Х. цим клієнтом виявилася славнозвісна імператриця Агрипина —  четверта дружина і племінниця імператора Клавдія. Вона втомилася від свого дядька/чоловіка й змовилася з Локустою вбити Клавдія, щоб посадити на трон свого сина від попереднього шлюбу, Нерона. Кажуть, вона порадила Агрипині використати як отруту беладону (Atropa belladonna). Екстракти беладони застосовували при отруєннях з давніх часів, оскільки рослина та її плоди містять тропанові алкалоїди (в першу чергу гіосціамін і скополамін). Однак імператор виявився складною мішенню. Він не тільки був озброєний дегустаторами, але й пір'їнкою для лоскотання горла, щоб у разі підозри на отруту він міг викликати за допомогою неї блювоту.

Але звичка Клавдія не стала викликом для винахідливості Локусти. Під прикриттям Локусті вдалося уникнути дегустатора та подати імператору гриби-смертники, ймовірно, приправлені аконітом. План Клавдія провалився, адже Локуста подбала й про те, щоб перо також було пронизане отрутою.

Страждаючи, імператор покликав свого особистого лікаря Ксенофонта, якого підступні жінки також мали в кишені. Тож, коли Ксенофонт зробив Клавдію цілющу клізму, він додав до неї ще й отруту. Клавдій зрештою загинув 13 жовтня 54 року після Р.Х., зазнавши жахливої ​​смерті.

Хоча Локусту згодом ув'язнили у 55 році після Р.Х. Нерон намагався забезпечити собі трон, замовивши у Локусти виготовлення отрути для вбивства свого брата й сина Клавдія Британіка. Коли початкові випробування отрути не пройшли, Нерон власноруч завербував Локусту. Її друга спроба вдалася, і обидва були готові розправитися з Британіком.

Вбивство вимагало значної майстерності. Отруту не можна було просто підсипати в їжу чи напої Британіка, оскільки за нього все пробував дегустатор. Якщо отрута була швидкодіючою, дегустатор помирав майже миттєво, залишаючи імператора неушкодженим; якщо ж отрута була повільної дії, той факт, що і дегустатор, і імператор захворіли, міг служити доказом того, що їх отруїли, сподіваючись навести підозру на вбивцю. Обидва випадки потрібно було уникати.

За римських часів було прийнято розбавляти вино гарячою водою. Британіку подавали занадто гаряче вино, а коли він зажадав холодної води, отрута Локусти таємно чекала на нього в глечику. Коли Британік помирав і задихався на очах у всіх, Нерон розповів, що його брат часто страждає від таких епілептичних нападів. Британік помер, не досягнувши повноліття.

Після смерті брата, Нерон звільнив Локусту з в'язниці та призначив «Імператорською отруйницею». Імператор дарував їй великі почесті, землі та маєтки. Він також видав помилування за численні отруєння, які вона скоїла й відправляв учнів на навчання до так званої «майстрині отрут».

Але це тривало недовго. У 68 році після Р. Х. громадяни повстали проти Нерона, і Сенат засудив його. Це було зрозуміло, оскільки він постійно вбивав людей, зокрема він вбив свою матір, Агрипину, яка колись так відчайдушно прагнула бачити його на троні. У той же рік Нерон покінчив життя самогубством. Його наступник — імператор Гальба, дуже швидко та дуже розсудливо заарештував поплічників Нерона та засудив їх до смертної кари, у тому числі й Локусту.

В інтернеті та поп-історичних статтях часто можна натрапити на значно ефектнішу й жорстокішу версію. Згідно з міфом, Локусту засудили до damnatio ad bestias (розірвання дикими звірами) на арені Цирку Максимуса або Колізею. Стверджують, нібито її спочатку публічно зґвалтував спеціально навчений саме для цього самець жирафа, а вже потім її роздерли хижаки.

Ця історія виникла через неправильне трактування античної літератури (зокрема, сатиричного роману Апулея "Золотий осел", де описуються вигадані театралізовані кари з тваринами) та сучасні художні перебільшення (наприклад, у книзі Деніела Меннікса «Ті, що йдуть на смерть», 1958 рік). Крім того, автори міфу переплутали латинські назви тварин, трансформувавши осла (asinus) у жирафа. Саме праця Светонія «Життя дванадцяти цезарів», детально доповідає фрагмент, з якого ми дізнаємося, що після того, як Нерон скоїв самогубство у 68-му році після Р.Х., за наказом імператора Гальби Локусту було заарештовано разом з кількома іншими улюбленцями Нерона, яких провели через Рим у кайданах, перш ніж стратити: «Гелія, Нарциса, Патробія, Локусту, чаклунку, та іншу накип, що випливла на поверхню за днів Нерона, він [Гальба] наказав водити в кайданах по всьому місту, а потім стратити».

Пам'ять

Ювенал згадує про неї в одній зі своїх Сатир, описуючи отруйницю вправнішу, ніж Локуста.Juvenal, Satires 1.71.

Її біографії присвячують розділи в книжках, на кшталт "Monsters and Monarchs: Serial Killers in Classical Myth and History Paperback" Деббі Фелтона; "Historial Serial Killers",Дона Рауфа.

У романі «Граф Монте-Крісто» (1844) Олександра Дюма отруйницю мадам де Вільфор порівнює із Локустою. Розділ 101 має назву «Локуста».Dumas, Alexandre. The Count of Monte Cristo. Oxford, GBR: Oxford University Press, UK, 2008. ProQuest ebrary. Web. 10 November 2015.

Локуста була однією із персонажів історичного фільму «Людство крізь віки» (1908) режисера Жоржа Мельєса. Фільм був епізодичним зображенням жорстокості людства протягом його історії, а зображені історичні епізоди стосувалися братовбивств, вбивств, релігійних переслідувань, фізичного насильства та публічного приниження, в'язниць і страт ув'язнених, тортур і жорстоких злочинців.

Німий короткометражний фільм «Les fils de Locuste» (Сини Локусти) зняли у Франції в 1911 році.

Локуста з'являється як персонаж в серії «Римляни» серіалу «Доктор Хто» 1965 року. Її роль грає Енн Тірард. Описана як «офіційна отруйниця при дворі Цезаря Нерона».

Гурт Macabre включив пісню під назвою «Locusta» у свій альбом Grim Scary Tales 2011 року. У пісні вона описана як одна з перших в історії серійних вбивць, яку найняла Агрипина, щоб убити Клавдія та Британіка. Пісня закінчується тим, що Локусту страчують у Великому цирку, коли її зґвалтував дресирований жираф, а потім розтерзали дикі тварини.

Locusta виступає як слуга класу Assassin у мобільній грі Fate/Grand Order, доданій у квітні 2023 року.

Примітки

Література

Don Rauf - "Historial Serial Killers" (2015) Debbie Felton - "Monsters and Monarchs: Serial Killers in Classical Myth and History Paperback" (2021) Гай Светоній Траквілл. "Життя дванадцяти Цезарів" Daniel Pratt "Those about to die" (1958) Діон Кассій "Римська історія"