Критика Amnesty International включає заяви про упередженість відбору, а також упередженість щодо ідеології та зовнішньої політики щодо незахідних країн або країн, які отримують підтримку Заходу. Різні уряди, які критикувала Amnesty International, у свою чергу критикували організацію, скаржачись на те, що, як вони стверджують, є одностороннім звітуванням.
Окрім звітів про права людини, Amnesty піддається критиці за високі зарплати деяких її співробітниківMason, Tania, «Charity Commission has 'no jurisdiction' over board member's payment from Amnesty», civilsociety.co.uk, 21 February 2011. Retrieved 21 February 2011., а також за робоче середовище, включаючи проблему інституційного расизму в організації.
Критика по країні
Звинувачення в прозахідній упередженості Це включає в себе незахідні уряди, які стверджують, що Amnesty є ідеологічно упередженим проти них, наприклад уряди Демократичної Республіки Конго,«DR Congo blasts Amnesty International report on repression», The Namibian, 14 January 2000. Retrieved 15 May 2006. Китайської Народної Республіки,The U.S. and China This Week, U.S.-China Policy Foundation, 16 February 2001. Retrieved 15 May 2006. В'єтнаму та РосіїRussian official blasts Amnesty International over Chechnya refugees , Human Rights Violations in Chechnya, 22 August 2003. Retrieved 15 May 2006., які критикували Amnesty International за те, що, як вони стверджують, є одностороннім звітуванням або неврахуванням загроз безпеці як пом'якшувального фактора. Дії цих урядів — та інших урядів, які критикують Amnesty International — були предметом занепокоєння щодо прав людини, озвученого Amnesty.
Звинувачення в антизахідній упередженості
США У 2005 році Amnesty International заявила, що Сполучені Штати є порушниками прав людини. Білий дім відкинув ці звинувачення, заявивши, що вони не підтверджені фактами.Press Briefing By Scott McClellan, The White House, 25 May 2005. Retrieved 30 May 2006.
Російський дисидент Павло Литвинов сказав про критику АІ на адресу США: «Використовуючи гіперболу та спотворюючи різницю між репресивними режимами та недосконалістю демократії, речники Amnesty піддають її авторитету. Порушення прав людини в США здаються майже нікчемними порівняно з тими, які вчинили Куба, Північна Корея, Пакистан чи Саудівська Аравія».
Коментар Гуантанамо
У передмовіAI Report 2005 — Foreword Irene Khan, Amnesty International 2005 до звіту Amnesty International за 2005 рікAI Report 2005 Amnesty International 2005 Генеральний секретар Айрін Хан назвала в'язницю Гуантанамо «ГУЛАГом нашого часу, що закріплює практику свавільного та безстрокового утримання під вартою всупереч міжнародному праву». Суди військових комісій висміяли правосуддя та належний процес. На наступній прес-конференції вона додалаЯкщо Гуантанамо викликає в пам'яті образи радянських репресій, «примарні ув'язнені» — або тримання під вартою без зв'язку з зовнішнім світом незареєстрованих ув'язнених — повертають практику «зникнень», таку популярну серед латиноамериканських диктаторів у минулому. Згідно з офіційними джерелами США, їх може бути понад 100 ув'язнених-привидів, утримуваних США. У 2004 році США утримували тисячі людей в Іраку, сотні в Афганістані та невідомі цифри в невідомих місцях. AI закликає адміністрацію США закрити Гуантанамо та розкрити решту.Колишній міністр оборони США Дональд Рамсфелд вважав коментарі «осудливими», віце-президент Дік Чейні сказав, що він «ображений», а президент Буш сказав, що вважає звіт «абсурдним». Редакційна стаття The Washington Post написала, що «останнім часом організація намагалася приберегти свої найжорстокіші засудження не для світових диктаторів, а для Сполучених Штатів». Правозахисна організація Human Rights Watch також критикувала адміністрацію Буша за табір у своїй світовій доповіді за 2003 рік, заявивши: «Вашингтон ігнорує стандарти прав людини у своєму власному поводженні з підозрюваними в тероризмі».New Survey Documents Global Repression Human Rights Watch, 14 January 2003
Едмунд МакВільямс, старший офіцер дипломатичної служби США у відставці, який спостерігав за жорстоким поводженням радянських і в'єтнамських в'язнів у їхніх «гулагах», захистив порівняння Amnesty International. «Я зауважив, що зловживання, про які я повідомляв у цих нелюдських системах, паралельні зловживанням, про які повідомлялося в Гуантанамо, на авіабазі Баграм в Афганістані та у в'язниці Абу-Грайб: ув'язнених підвішували до стелі та забили до смерті; широко поширене „водяний борд“; ув'язнені „зникли“, щоб запобігти моніторингу з боку Міжнародного Комітету Червоного Хреста — і все це майже без підзвітності вищого рівня».A U.S. Gulag by Any Name The Washington Post, 2 June 2005
Павло Литвинов, правозахисник і колишній в'язень «ГУЛАГу» радянських часів, розкритикував аналогію, сказавши: «За будь-якими стандартами Гуантанамо та подібні американські в'язниці в інших місцях не нагадують умовами утримання чи масштабом концентрацію табірна система, яка була ядром тоталітарної комуністичної системи».
Джон Подгорец, пишучи в New York Post про різницю між Гуантанамо та радянським ГУЛАГом, сказав: «Можливо, люди, які працюють в Amnesty International, справді вважають, що ув'язнення 600 певних або підозрюваних терористів дорівнює ув'язненню 25 мільйонів… Раби. Випадок Amnesty International доводить, що люди з добрими намірами можуть зробити мораль справою свого життя і при цьому бути не більш ніж моральними ідіотами».«Amnesty's Idiocy» New York Post, 27 May 2005
Вільям Ф. Шульц, виконавчий директор Amnesty International США, захистив цю заяву, сказавши: «Абсурдом є спроба президента Буша заперечити цілеспрямовану політику його адміністрації». і «Що є „абсурдним“ і справді обурливим, так це те, що адміністрація Буша не змогла провести повне незалежне розслідування». Генеральний секретар Ірен Хан також відповіла, сказавши: «Відповідь адміністрації полягала в тому, що наш звіт є абсурдним, що наші звинувачення не мають підстав, і наша відповідь дуже проста: якщо це так, відкрийте ці центри ув'язнення, дозвольте нам та іншим відвідати їх».
Оскільки адміністрація США спочатку стверджувала, що ці ув'язнені не мають права на захист Женевських конвенцій, Верховний суд США виніс рішення проти цього тлумачення в 2006 році Після цього 7 липня 2006 року Міністерство оборони опублікувало внутрішню записку про те, що в'язні в майбутньому матимуть право на захист відповідно до Женевських конвенцій.
У 2010 році Гіта Сахгал, старший чиновник Amnesty, публічно засудила організацію за її співпрацю з колишнім ув'язненим Гуантанамо Моаззамом Беггом з Cageprisoners. У листі до керівництва Amnesty вона написала: «З'являтися на трибунах з найвідомішим британським прихильником Талібану, якого ми розглядаємо як правозахисника, є грубою помилкою в судженні». Вона попередила, що це «становить загрозу правам людини». Бегг об'їздив Європу з представниками Amnesty.Guantánamo: New call for Europe to take 50 men trapped at camp, Amnesty International, 11 January 2010, () У 2010 році Клаудіо Кордоне заявив, що погляди Бегга на переговори з Талібаном або роль джихаду в самозахисті не суперечать правам людини, навіть якщо він може з ними не погоджуватися. Твердження Кордоне розкритикували Амріта Чачі, Сара Хоссейн і Суніла Абейсекера, які заявили, що «оборонний джихад» або «захист релігії» часто використовується як привід для порушення прав людини мусульманськими, християнськими та індуїстськими екстремістами.
Політика Amnesty International щодо абортів У квітні 2007 року Amnesty International змінила свою нейтральну позицію щодо абортів на підтримку доступу до абортів у випадках зґвалтування та інцесту, а також у випадках, коли життя або здоров'я матері може бути під загрозою. Офіційна політика Amnesty полягає в тому, що вони «не пропагують аборти як загальне право», але «підтримують декриміналізацію абортів». За словами заступника генерального секретаря Кейт Гілмор, дебати щодо змін були важкими, але врешті переважна більшість національних відділень Amnesty підтримала зміни. Проти зміни виступили кілька організацій, зокрема високопоставлені діячі католицької церкви, яка традиційно сильно підтримує Amnesty International, і група законодавців США. Прес-секретар Amnesty Сюзанна Трімел підрахувала, що «жменька, ймовірно, менше 200» із понад 400 000 членів вийшли через це питання.
У червні 2007 року Папська рада католицької церкви «Справедливість і мир» виступила із заявою, в якій закликала католиків не робити пожертвувань Amnesty через її позицію щодо абортів. Кардинал Ренато Мартіно сказав, що аборт — це вбивство, як і «виправдання його вибірково, у випадку зґвалтування, тобто визначення невинної дитини в животі матері як ворога, як „те, що можна знищити“». В інтерв'ю National Catholic Register кардинал сказав, що, на його думку, «якщо Amnesty International продовжуватиме йти так, окремі особи та католицькі організації повинні відмовитися від своєї підтримки, тому що, вирішивши просувати права на аборти, AI зрадила свої права місія».National Catholic Register 12 June 2007: No Amnesty For the Unborn Website last accessed 19 June 2007 Церква у всьому світі припинила фінансування Amnesty, і церкви в різних місцях вжили інших заходів, щоб розірвати свої зв'язки з групою.Amnesty faces ban in Northern Ireland's Catholic schools — Website last accessed 21 September 2007
Декриміналізація секс-роботи У червні 2013 року виникла плутанина, коли місцевий відділ Amnesty UK під назвою Paisley Branch схвалив шотландський законопроект, який намагався криміналізувати секс-роботи. Amnesty UK видалила своє ім'я зі списку прихильників законопроекту, заявивши, що це суперечить її міжнародній політиці не криміналізувати «самого секс-працівника чи себе самого», ані «статеві зв'язки між дорослими за згодою», а також «заборона поєднання торгівлі людьми та сексу». робота'. Ця проблема змусила Amnesty International прояснити свою позицію щодо правового статусу секс-бізнесу.
Коли на початку 2014 року з'явився проект політики, кілька феміністок аболіціоністів і колишніх секс-працівниць засудили цю пропозицію.
7 липня 2015 року оновлений проект було надано членам Amnesty International. New York Times повідомила, що, хоча «дехто скаржився, що це було задумано в штаб-квартирі Amnesty в Лондоні», "національні відділення організації розглянули різні версії, і виник консенсус на підтримку декриміналізації лише для повій, відповідно до протоколи організаційних зборів. Проект політики від липня 2015 року став результатом дворічних досліджень і консультацій з його членами і пропонував декриміналізувати як продавців, так і покупців сексуальних послуг; його планувалося винести на голосування близько 500 делегатів Amnesty з понад 80 країн на конференції Amnesty International у Дубліні в серпні 2015 року Пропозицію розкритикували аболіціоністські феміністські організації, зокрема Коаліція проти торгівлі жінками (CATW), яка опублікувала відкритого листа, підписаного понад 400 захисниками та організаціями, засуджуючи «пропозицію Amnesty ухвалити політику, яка закликає до декриміналізації сутенерів, публічних будинків. власники та покупці сексу — стовпи глобальної секс-індустрії вартістю 99 мільярдів доларів». Всупереч твердженням, що декриміналізація зробить людей, які займаються проституцією, безпечнішими, CATW посилається на дослідження, яке стверджує, що дерегуляція секс-індустрії дала катастрофічні результати в кількох країнах: «уряд Німеччини, наприклад, який дерегулював індустрію проституції в 2002 році, виявив, що секс-індустрія не стала безпечнішою для жінок після прийняття закону про неї. Натомість вибухове зростання легальних публічних будинків у Німеччині спровокувало зростання торгівлі секс-торгівлею». Натомість CATW звернулася до Amnesty з проханням підтримати так звану скандинавську модель, за якою покупці секс-послуги та звідники криміналізуються, а повії — декриміналізовані.