Флоренс Вайс (; 1899/1900 — 1974) — американська акторка театру на їдіші, яка виступала у водевілях і знімалася в кіно, співачка, працювала у 1920-х — 1960-х роках. Працювала та виступала з такими артистами, як Мойше Ойшер, Олександр Ольшанецький, Борис Томашевський, Фівуш Фінкель, Ейб Елштайн. Пік її популярності припав на 1930-ті, коли вона часто гастролювала та виступала зі своїм тодішнім чоловіком Мойше Ойшером і знялася з ним у трьох фільмах мовою їдиш: «Син кантора», «Співучий коваль» й «Увертюра до слави».

Біографія

Ранні роки Рік народження та імміграції Флоренс Вайс невідомі. Дата і місце народження вказані в заяві про намір отримати громадянство США були 30 травня 1900 року Махнівці, Київська губернія, Російська імперія. Проте в інших документах, зокрема в подорожніх листах, рік народження зазначений 1899. Принаймні в одному переписі вказано 1904 рік. Очевидно, вона емігрувала до США через Балтимор 1907 року.

Кар'єра Її першим чоловіком був Луїс Вайс, земляк російського походження, актор театру їдиш. 1920 року вони жили в Балтиморі.

До 1928 року була провідною акторкою в театрі Лірік, часто з'являлася разом з чоловіком, а також у театрі Гопкінсона, яким він керував. 1928 року Луї залучив актора Мойше Ойшера з Філадельфії для виступів разом з Флоренс. Флоренс залишила Луїса та одружилася з Ойшером у січні 1929 року, тоді вони жили в Ньюарку, штат Нью-Джерсі, і працювали в театрі Лірік. 1930 року вони продовжували виступати в Лірік, а до 1931 року переїхали до Філадельфії. Незабаром повернулися до Нью-Йорка, зігравши 1932 року в опереті Бориса Томашевського в театрі Гаєті та 1933 року в театрі Амфіон.

Хоча згодом вони стали дуже відомими, спочатку їм було важко зводити кінці з кінцями працюючи в театрі, тому Ойшер вирішила заробляла як хазан. Протягом 1930-х пара регулярно виступала разом на радіо WEVD. 1935 року вони повернулися до театру Лірік, театр на Другій авеню та театру Гопкінсона, 1936 року виступали в театрі на Другій авеню в опереті Олександра Ольшанецького з Лео Фуксом у головній ролі.

Пік слави Вайс припав на кінець 1930-х, коли вона знялася в кількох фільмах з Ойшером, що посприяло виступам на радіо, сеансів запису та більших концертів. 1937 року з'явилася в останньому фільмі Сідні Голдіна «Син Кантора» (), заснованому на історії життя Мойше Ойшера. Голдін помер, коли фільм ще був у виробництві, і відносно невідомий режисер Ілля Мотелев закінчив його. Потім вони виступили в Бруклінській музичній академії у лютому 1937 року перед 2000-ю авдиторією. Наступною її появою стала п'єса «Співучий коваль» (, 1938), знову з Ойшером, режисером якої був Едгар Георг Ульмер, заснований на п'єсі Девіда Пінскі 1906 року. Фільм був настільки успішним, що Victor Records доручив Ойшеру та Вайс записати з нього свої пісні для випуску на диску. 1939 року вона виступала в театрі Гопкінсона. Їхнім третім і останнім спільним фільмом стала «Увертюра до слави» (, 1940), яку зняв Макс Носсек за оповіданням Осипа Дімова.

1940 року грала у виставі з Аароном Лебедєвим і «Сестрами Беррі» в театрі Клінтона і регулярно з'являлася у водевілях з Лебедєвим і Селією Адлер в Національному театрі в центрі міста.

Продовжувала виступати на сцені під час і після Другої світової війни. 1944 року з'явилася з Ліліан Люкс і Песахом Берштайном в театрі Гопкінсона. 1947 року виступала на сцені теату Клінтона. Мала постійну роль в румунсько-єврейському ресторані на Бродвеї «Румунське село».

З 1949 року до середини 1950-х взяла участь у низці постановок з Ірвінгом Якобсоном, Фівушем Фінкелем, Максом Клеттером й іншими в Національному театрі Віри Розанки. До кінця 1950-х і 1960-х більшість її виступів, здається, відбувалися в готелях Борщового поясу у Катскілл.

Померла у травні 1974 року після тривалої хвороби.

Вибіркова дискографія

/ with Moishe Oysher (Victor Records, 1938) / with Abe Ellstein orchestra (Banner Records)

Поява в кіно

Син кантора (, 1937) з Мойше Ойшером, режисери Сідні Голдін й Ілля Матілев Співучий коваль (, також знаний як , 1938) з Мойше Ойшером, режисер Едгар Георг Ульмер Увертюра до слави (, 1940) з Мойше Ойшером, режисер Макс Носсек

Примітки

Посилання