Герман Карл Ленц (; 26 лютого 1913, Штутгарт — 12 травня 1998, Мюнхен) — німецький письменник.

Біографія

Герман Ленц, син учителя малювання Германа Фрідріха Ленца та його дружини Елізи, до одинадцяти років ріс у Кюнцельзау, а потім у Штутгарті. Закінчив реформовану середню школу для хлопчиків у Штекках. Припинивши навчання теології в Тюбінгені, він з 1933 року почав вивчати історію мистецтва, філософію, археологію та німецьку мову в Мюнхені. У 1935/1936 роках він переїхав до Університету Рупрехта Карла в Гейдельберзі, а потім повернувся до Мюнхена.Zu dieser Zeit siehe Stadt Heidelberg (Hrsg.): Erlebte Geschichte erzählt. 1994—1997. Wunderhorn, Heidelberg 2000, ISBN 3-88423-175-8, S. 61–73 (Gespräch zwischen Lenz und Michael Buselmeier) Після ранніх, яскравих читацьких вражень (Едуард Меріке, Адальберт Штіфтер, Артур Шніцлер, Гуго фон Гофманнстал та інші) Ленц взявся писати свої перші вірші та прозові твори. У 1936 році через посередництво Георга фон дер Врінга вийшла його перша збірка віршів, після якої перед війною вийшло оповідання «Тихий дім», яке було згодом декілька разів перероблене.

З 1940 року Ленц був солдатом. Брав участь у західній кампанії та війні проти Радянського Союзу, до 1946 року перебував у полоні в США. Досвід студентського часу та участь у війни стали основою всієї його літературної творчості. ВІдпочатку вбачаючи себе противником націонал-соціалізму, Ленц знайшов для себе притулок у внутрішньому світі - бідермаєр або віденський fin de siècle – який став декораціями багатьох його текстів і об'єктом роздумів для незліченних монологів персонажів. Після повернення з полону Ленц, окрім секретарської роботи в культурних установах, цілком віддався письменницькій діяльності. У 1946 році він одружився з мистецтвознавицею Йоганною Траутвайн, дочкою мікробіолога Курта Траутвайна, з якою він зустрічався ще з 1937 року ДО 1975 року вони обоє жили в будинку батьків Ленца в Штутгарті; лише суперечки, пов'язані зі спадком, змусили його переїхати до дружини в Мюнхен.

Протягом багатьох років, поки не прийшли визнання і слава, Ленц отримував мало уваги від критиків. Пітер Гандке допоміг йому досягти прориву в 1973 році. Одне з його фантастичних оповідань було схвалене Томасом Манном: «У них розповідний час розчиняється, минуле постає як теперішнє»Hans Maier (geb. 1931): Der Zauber wirkt nach bis heute, in NZZ, 1. September 2018, S. 45, https://www.nzz.ch/feuilleton/hermann-lenz-ld.1411956.

Між 1936 і 1997 роками Ленц опублікував більше 30 книг. «Я просто впертий шваб», — сказав Герман Ленц з нагоди свого 85-річчя 26 лютого 1998 року — незадовго до смерті в травні того ж року.

У жовтні 1951 року Герман Ленц читав групі 47 у Лауфенмюле у Вельцгаймському лісі з попередньої версії роману «Полудень однієї пані», першої частини «Внутрішнього району» . Його дистанційоване ставлення до групи збігається зі ставленням Пауля Целана, який читав перед Групою 47 роком пізніше. Його досвід був включений до роману «Ein Fremdling» («Чужий»).Nachweise in: Paul Celan, Hanne und Hermann Lenz: Briefwechsel. Mit drei Briefen von Gisèle Celan-Lestrange. Hrsg. von Barbara Wiedemann (u. a.). Suhrkamp, Frankfurt am Main 2001, S. 8, S. 169 (Anmerkung 10); Ein Fremdling, S. 77–85.

Творчість У центрі творчості — дев'ятитомний цикл автобіографічних романів про персонажа-альтер-его Ойгена Раппа, який розпочався «Покинутими кімнатами» (1966) і завершився романом «Друзі» (1997). Цей цикл також називають Швабською хронікою. Ця серія романів, що не має аналогів у німецькомовній літературі після 1945 року, досліджує важливі автобіографічні зрізи і водночас висвітлює політичну історію Німеччини у ХХ столітті. Особливо визначними вважаються романи «Інший час» (1968) та «Новий час» (1975), які змальовують повсякденне протистояння з Третім Рейхом. Сам Ленц описував головного героя Ойгена Раппа як «народну версію письменника Германа Ленца». Як і Євген Рапп, інші персонажі його романів — не «герої», а часто звичайні люди, яким притаманна особлива людяність. Як наслідок, його книги захоплюють не стільки драматичними сюжетами, скільки змістом і впливом їхньої образної мови. Ленц відштовхується від автобіографічної концепції: «Писати так, як є» — одна з його центральних сентенцій. Він намагається розгледіти метафізичне підґрунтя в точно зображених деталях життя, в якому «минуле і теперішнє перетікають одне в одне».

У таких книгах, як «Дама і Шарфріхтер» (1973) та «Мандрівник» (1986), Ленц неодноразово успішно поєднував автобіографічний і трансцендентний компоненти свого письма. Його найяскравішим стилістичним прийомом є форма «внутрішнього діалогу», яка робить перспективу персонажа прозорою і переводить відображення зовнішнього світу безпосередньо в почуття. Ленц опублікував велику кількість романів та оповідань. Такі, як «Поява» (1979) та «Спогад про Едуарда» (1981), занурюють у світ XIX століття або, як трилогія «Внутрішній район», завершена у 1980 році, створюють свідомі контрпроекти до його власної біографії. Іноді, особливо у «Подвійному погляді» (Das doppelte Gesicht, 1949) або «Дзеркальній хатині» (Spiegelhütte, 1962), Ленц дотримувався наративних традицій, що перегукуються з формами магічного реалізму. Герман Ленц «все життя працював у сфері сюрреалізму, у сфері фантазії, яка належала лише йому»Hans Maier (geb. 1931): Der Zauber wirkt nach bis heute, in NZZ, 1. September 2018, S. 45, https://www.nzz.ch/feuilleton/hermann-lenz-ld.1411956 .

У 1991 році він отримав Баварську літературну премію (премію Жана Поля), Bayerisches Staatsministerium für Bildung und Kultus, Wissenschaft und Kunst на знак визнання його всієї літературної діяльності.

Твори

Оповідання

Das stille Haus — Erzählung. Stuttgart: Dt. Verlags-Anst. 1947. (Erzähler von morgen; Bd. 1) Das doppelte Gesicht — drei Erzählungen. Stuttgart: Dt. Verl.-Anst., 1949. Die Abenteurerin — Erzählung. Stuttgart: Dt. Verl.-Anst., 1952. (Die Stern-Ausgaben) Nachmittag einer Dame. Neuwied [u. a.]: Luchterhand, 1961. Dame und Scharfrichter — Erzählung. Köln: Hegner, 1973. Der Tintenfisch in der Garage — Erzählung. Frankfurt am Main: Insel 1977. Erinnerung an Eduard — Erzählung. Frankfurt/M.: Insel-Verl., 1981. Der Letzte — Erzählung. Frankfurt a. M., Suhrkamp, 1984. (Bibliothek Suhrkamp; 851) Der Käfer und andere Geschichten. Passau: Refugium Verlag 1989 (Reihe Refugium; 3) Jung und alt — Erzählung. Frankfurt am Main: Insel 1989. Hotel Memoria — Erzählungen. Frankfurt am Main, Insel 1990. (Insel-Bücherei 1115) Schwarze Kutschen — Erzählung. Frankfurt am Main: Insel 1990. Jugendtage — Erzählung. Passau, Reche, 1993. (Reihe Refugium; 14) Zwei Frauen — Erzählung. Frankfurt am Main: Insel 1994. Feriengäste — Erzählungen. Mit einem Nachw. von Peter Hamm. Regensburg — Mittelbayerische Dr.- & Verl.-Ges., 1997. Die Schlangen haben samstags frei — Erzählungen. Hrsg. und mit einem Nachwort versehen von Rainer Moritz. Frankfurt am Main: Insel 2002.

Романи

Der russische Regenbogen — Roman. Luchterhand, Darmstadt [u. a.] 1959. Spiegelhütte. Hegner, Köln [u. a.] 1962. Die Augen eines Dieners — Roman. Hegner, Köln / Olten 1964. Im inneren Bezirk — Roman. Hegner, Köln [u. a.] 1970. Der Kutscher und der Wappenmaler — Roman. Hegner, Köln 1972. Erstfassung: Die Geschichte vom Kutscher Kandl. Mit einem Nachwort von Norbert Hummelt. Nimbus, Wädenswil 2019 (postume Veröffentlichung) Die Begegnung — Roman. Insel, Frankfurt am Main 1979. Der innere Bezirk — Roman in drei Büchern [Nachmittag einer Dame — Im inneren Bezirk — Constantinsallee]. Insel, Frankfurt am Main 1980

Романи Ойгена Раппа Цикл автобіографічних романів під загальною назвою «Минуле теперішнє» :

Verlassene Zimmer — Roman. Hegner, Köln / Olten 1966. Andere Tage — Roman. Hegner, Köln / Olten 1968. Neue Zeit — Roman. Insel, Frankfurt am Main 1975. Tagebuch vom Überleben und Leben — Roman. Insel, Frankfurt am Main 1978. Ein Fremdling — Roman. Insel, Frankfurt am Main 1983. Der Wanderer — Roman. Insel, Frankfurt am Main 1986. Seltsamer Abschied — Roman. Insel, Frankfurt am Main 1988. Herbstlicht — Roman. Insel, Frankfurt am Main / Leipzig 1992. Freunde — Roman. Insel, Frankfurt am Main / Leipzig 1997.

Вірші

Gedichte. Ellermann, Hamburg 1936 (Blätter für die Dichtung. Die Jungen, Band 9) Wie die Zeit vergeht. Colloquium poeticum Band 6. Herausgegeben von Levke Sörensen. Corvus Verlag, Frankfurt 1977. Zeitlebens. Gedichte 1934—1980. Schneekluth, München 1981 (Münchner Edition. Herausgegeben von Heinz Piontek), ISBN 3-7951-0708-3. Zu Fuss. Gedichte. Keicher, Warmbronn 1987. (Reihe Roter Faden, Band 9), ISBN 3-924316-17-1. Rosen und Spatzen. Mit einer Laudatio auf Hermann Lenz von Peter Hamm. Verlag Klaus G. Renner, München 1991, ISBN 3-927480-12-6. Vielleicht lebst du weiter im Stein. Gedichte. Ausgewählt und mit einem Nachwort versehen von Michael Krüger. Suhrkamp, Frankfurt am Main 2003, (Bibliothek Suhrkamp, Nummer 1371), ISBN 978-3-518-22371-0.

Листування

Пауль Целан, Ганне та Герман Ленц: листування. З трьома листами від Жизель Селан-Лестранж. Під редакцією Барбари Відеманн (включаючи а.). Suhrkamp, Франкфурт-на-Майні 2001. Петер Гандке, Герман Ленц: Репортер дня. Листування. Insel Verlag, Франкфурт-на-Майні 2006. Герман Ленц — Райнер Малковскі: Це було так, ніби ми деякий час гуляли разом. Листування 1991—1998. Під редакцією Ренате фон Деммінг. Видавництво Ulrich Keicher, Warmbronn 2007. Герман Ленц, Ганна Траутвайн. «Всередині не впливають зовнішні обставини». Листування 1937—1946 рр. За редакцією Майкла Швідталя. Suhrkamp, Берлін 2018, ISBN 978-3-458-17772-2.

Нагороди, відзнаки, премії

Східнонімецька літературна премія 1962 року 1974 член Німецької академії мови та поезії 1975 Дійсний член Баварської академії образотворчого мистецтва 1976 Прем'єр-міністр Баден-Вюртемберга присвоїв звання «професор» 1978 Премія Георга Бюхнера 1980 Баварський орден «За заслуги». 1981 Премія Франца Набла 1981 Премія Вільгельма Раабе 1983 Премія імені Готфріда Келлера 1983 Медаль «За заслуги» від землі Баден-Вюртемберг 1984 Великий федеральний хрест заслуг 1985 Офіцер ордена мистецтв і літератури 1986 Австрійська відзнака за науку і мистецтво 1987 Премія Петрарки 1987 Золота медаль Пошани федеральної столиці Відень 1990 Призначений членом-кореспондентом Інституту Адальберта Штіфтера Австрії та Верхньої Австрії Баварська літературна премія 1991 року Медаль «Сяє Мюнхен» 1993 року 1993 Баварський орден Максиміліана за науку і мистецтво 1995 Премія Жана Поля 1995 Літературна премія столиці землі Мюнхена 1997 Вюртська премія з європейської літератури

Примітки

Посилання

Hermann Lenz im Literaturportal Bayern (Projekt der Bayerischen Staatsbibliothek) Kurzbiografie und Rezensionen zu Werken von Hermann Lenz bei Perlentaucher. Autorenporträt beim Suhrkamp Verlag Foto und Text von Hermann Lenz beim Hermann-Lenz-Preis Hermann Lenz bei baylit.de, Datenbank zum literarischen Bayern abgerufen am 7. Januar 2013 Hermann Lenz Stiftung Artikelregister. Die Zeit FAZ Der Nachlass befindet sich in der Bayerischen Staatsbibliothek