Лібералі́зм () — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу.

Зародився як ідеологія у XVII столітті й остаточно оформився як ідейна доктрина до середини ХІХ століття.П. П. Шляхтун. Політологія (теорія та історія політичної науки).-К.,"Либідь",2002, с. 541 .

Лібералізм проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.

Лібералізм почав формуватися наприкінці XVII століття. Його джерелом була філософія та соціально-політична думка епохи Просвітництва (головним чином стосовно того, що кожна людина наділена певними правами) та ідеї гуманізму. Розквіт «класичного» лібералізму припав на першу половину XIX століття.

Ідеологічно лібералізм протистоїть, з одного боку, консерватизму та етатизмові (в питаннях про роль держави та допустимої швидкості змін у політиці), а з іншого боку соціалізму, комунізму, колективізмові тощо (в питаннях приватної власності перш за все, а також питаннях соціальної підтримки з боку держави).

До сучасних ліберальних доктрин належать, зокрема: неолібералізм, ордолібералізм, лібертаріанізм.

До відомих представників лібералізму належать: Джон Лок, Джеремі Бентам, Бенжамен Констан, Джон Стюарт Мілл, Ґустав де Молінарі, Ісая Берлін, Карл Поппер, Сальвадор де Мадаріага, Ральф Дарендорф, Арон Раймон, Людвіг фон Мізес, Фрідріх фон Гаєк.

Основні принципи лібералізму Ідеалом лібералізму є суспільство зі свободою дій для кожного, вільним обміном політично значущою інформацією, обмеженням влади держави і церкви, верховенством права, приватною власністюІнтелектуальна власність відноситься до приватної власності, якщо вона не є загальнолюдським надбанням і якщо це не суперечить свободі слова. Деякі лібертаріанці відкидають концепцію інтелектуальної власності як форму монополізації вільного ринку. і свободою приватного підприємництва. Лібералізм відкинув багато положень, що були основою попередніх теорій держави, такі як божественне право монархів на владу та роль релігії, як єдиного джерела пізнання. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (на життя, особисту свободу і власність); рівні права і загальна рівність перед законом; вільну ринкову економіку; уряд, що обирається на чесних виборах; прозорість державної влади. Функція державної влади при цьому зводиться до мінімуму, необхідного для забезпечення цих принципів. Сучасний лібералізм також віддає перевагу відкритому суспільству, заснованому на плюралізмі та демократичному управлінні державою, за умови захисту права меншості та окремих громадян.Порів. з «ліберальним маніфестом» 1997 р.

Людвіг фон Мізес про програму лібералізму:... програма лібералізму, якщо її звести до одного слова, мала б звучати так: власність, тобто приватна власність на засоби виробництва (бо щодо товарів, готових до споживання, приватна власність є само собою зрозумілою і не заперечується навіть соціалістами і комуністами). Усі інші вимоги лібералізму випливають із цієї фундаментальної вимоги.

Поряд із словом «власність» у програмі лібералізму цілком виправдано можна поставити слова «свобода» і «мир».Мізес, Людвіг фон. Лібералізм у класичній традиції: а також статті Роль доктрин в історії людства, Ідея свободи народилася на Заході, Свобода і власність / Людвіг фон Мізес. — К. : ТОВ «Велл Букс» | «Well Books» LLC, 2024. — 304 с., іл. — С. 60Деякі сучасні течії лібералізму терпиміші до державного регулювання вільних ринків заради забезпечення рівності можливостей досягнення успіху, загальної освіти та зменшення різниці в доходах населення. Прихильники таких поглядів вважають, що політична система повинна містити елементи соціальної держави, включаючи державну допомогу з безробіття, притулки для бездомних і безкоштовну охорону здоров'я.

Відповідно до поглядів лібералів, державна влада існує для блага людей їй підвладних, і політичне керівництво країною повинно здійснюватися на основі згоди більшості керованих. На сьогодні політичною системою, яка найсуголосніша переконанням лібералів, є ліберальна демократія.

Огляд

Етимологія та історичне вживання Слово «ліберальний» походить від («вільний»). Тит Лівій в «Історії Риму від заснування міста» описує боротьбу за свободу між групами плебеїв і патриціїв. Марк Аврелій у своїх «Міркуваннях» пише про подання «про державу, до закону, рівним для всіх, де визнаються рівність і рівне право на мову; також про монархію, яка дедалі більше шанує свободу підданих». В епоху італійського Відродження ця боротьба поновилася між прихильниками вільних міст-держав і Папою Римським. Нікколо Макіавеллі в своїх «Міркуваннях про першу декаду Тита Лівія» виклав принципи республіканського правління. Джон Лок в Англії і мислителі французького просвітництва сформулювали боротьбу за свободу в термінах прав людини.

Американська війна за незалежність призвела до виникнення першої нації, яка розробила конституцію на основі ідеї ліберальної держави, особливо ідеї, що уряд керує державою за згодою керованих. Французька буржуазія також спробувала створити уряд на основі ліберальних принципів під час Французької революції. Автори іспанської конституції 1812 р., що перебували в опозиції по відношенню до іспанського абсолютизму, ймовірно, першими ввели у вжиток слово «ліберал» для позначення прихильників політичного руху. З кінця XVIII століття лібералізм став однією з провідних ідеологій практично в усіх розвинених країнах.

Багато початкових спроб втілення ліберальних ідей мали лише частковий успіх і часом навіть призводили до протилежних результатів — диктатури. Гасла свободи і рівності підхоплювали авантюристи. Між прихильниками різних інтерпретацій ліберальних принципів виникали гострі конфлікти. Війни, революції, економічні кризи та урядові скандали провокували масове розчарування в ідеалах. З цих причин у різні періоди в слово «лібералізм» вкладався різний зміст. З часом прийшло понадсистемне розуміння основ цієї ідеології, яке стало фундаментом для однієї з найпоширеніших в наш час політичних систем у світі — ліберальної демократії.

Форми лібералізму Спочатку лібералізм виходив з того, що всі права мають бути в руках у фізичних та юридичних осіб, а держава має існувати винятково для захисту цих прав (класичний лібералізм). Сучасний лібералізм значно розсунув межі класичного трактування і охоплює безліч течій, між якими є глибокі суперечності і деколи виникають конфлікти. Ці течії відображені, зокрема, в такому ключовому документі, як «Загальна декларація прав людини». Для визначеності з термінологією у даній статті «політичний лібералізм» означає рух за ліберальну демократію та проти абсолютизму чи авторитаризму; «економічний лібералізм» — за приватну власність і проти державного регулювання; «культурний лібералізм» — за особисту свободу і проти обмежень на неї з міркувань патріотизму або релігії; «соціальний лібералізм» — за рівність можливостей і проти економічної експлуатації. Сучасний лібералізм у більшості розвинених країн є сумішшю всіх цих форм. У країнах третього світу на перший план часто виходить «лібералізм третього покоління» — рух за здорове середовище проживання і проти колоніалізму.

Політичний лібералізм Політичний лібералізм — переконання, що окремі особистості є основою закону і суспільства, і що громадські інститути існують для того, щоб сприяти наділенню індивідуумів реальною владою, без запобігання перед елітами. Це переконання в політичній філософії та політології називається «методологічний індивідуалізм». В основі лежить уявлення, що кожна людина найкраще знає, що для неї краще. Англійська Велика хартія вольностей 1215 року є прикладом політичного документа, в якому деякі індивідуальні права поширюються далі, ніж прерогатива монарха. Ключовим моментом є суспільний договір, згідно з яким закони видаються за згодою суспільства для його блага і захисту суспільних норм, і кожен громадянин підпорядковується цим законам. Особливий акцент робиться на верховенстві закону, зокрема лібералізм виходить з того, що держава має достатньо сили для його забезпечення. Сучасний політичний лібералізм також передбачає загальне виборче право, незалежно від статі, раси або майнового стану; найкращою системою вважають ліберальну демократію.

Економічний лібералізм

Економічний, або класичний лібералізм виступає за індивідуальні права на власність і свободу договору. Гаслом цієї форми лібералізму є «вільне приватне підприємство». Перевага віддається капіталізму на основі принципу невтручання держави в економіку (laissez-faire), що означає скасування державних субсидій та юридичних бар'єрів для торгівлі. Економічні ліберали вважають, що ринок не потребує державного регулювання. Деякі з них готові допустити урядовий нагляд над монополіями та картелями, інші стверджують, що монополізація ринку виникає тільки як наслідок дій держави. Економічний лібералізм стверджує, що вартість товарів і послуг повинна визначатися вільним вибором індивідуумів, тобто, ринковими силами. Деякі допускають присутність ринкових сил навіть в галузях, де держава традиційно зберігає монополію, наприклад, безпекова сфера або судочинство. Економічний лібералізм розглядає економічну нерівність, яка виникає через нерівні позиції при укладанні контрактів, як природний результат конкуренції, за умови відсутності примусу. В наш час ця форма найвираженіша в лібертаріанстві, іншими різновидами є мінархізм і анархо-капіталізм. (Див. також неолібералізм, лібералізація).

Культурний лібералізм

Культурний лібералізм зосереджує увагу на правах людини, що стосуються свідомості і способу життя, включно з такими питаннями, як сексуальна, релігійна, академічна свобода, захист від втручання держави в особисте життя. Як сказав Джон Стюарт Мілл в есе «Про свободу»: «Єдина мета, яка служить виправданням для втручання одних людей, індивідуально або колективно, у діяльність інших людей, — це самозахист. Виявляти владу над членом цивілізованого суспільства проти його волі допустимо тільки з метою запобігання шкоди іншим». Культурний лібералізм тією чи іншою мірою виступає проти державного регулювання таких сфер як література та мистецтво, а також таких питань, як діяльність наукових кіл, азартні ігри, проституція, вік добровільної згоди для вступу в статеві стосунки, аборти, використання протизаплідних засобів, евтаназія, вживання алкоголю та інших наркотиків. Нідерланди, ймовірно, сьогодні є країною з найвищим рівнем культурного лібералізму, що, втім, не заважає проголошувати в країні і політику мультикультуралізму.

Соціальний лібералізм