Економі́чна тео́рія, або теорети́чна еконо́міка, — наука, що вивчає фундаментальні закони і категорії економічного життя суспільства.
Виникнення сучасної економічної теорії пов'язано з іменем шотландського вченого XVIII ст. Адама Сміта, який виклав основи економічної теорії у своїй роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 рік).Деякі дослідники історії економічної теорії ставлять під сумнів першість Адама Сміта в оформленні сучасної економічної теорії. Зокрема, див. Мюррей Ротбарт. Австрійський погляд на історію економічної думки.
Основні сфери інтересів Вивчення проблем вибору в умовах обмеженості ресурсів для максимального задоволення потреб людей. Складається з багатьох шкіл і направлень. Економічна теорія розвивається і доповнюється новими даними з часом, тому її розвитком в історичній перспективі займається такий напрямок, як історія економічних вчень. Основна мета економічної теорії — дати пояснення подій, що відбуваються в економічному житті за допомогою моделей дійсності, об'єктивний аналіз розвитку реальної економіки.
Походження терміна та інші назви економічної теорії
Історія науки про економіку зберегла для нас декілька її назв, які виникали відповідно до особливостей сприйняття і трактування економічної діяльності людей у різні епохи та різних авторів.
Слово «економіка» має давньогрецьке походження — воно утворене з двох слів — (від — дім та — закон). Запропонував цей термін Ксенофонт (прибл. 430—355 роки до н. е.) для позначення науки про господарство, управління домом і майном.
Від Арістотеля І Ксенофонта ми знаємо її не тільки як «економіку» (ведення домогосподарства), а ще й під іменами «хрематистика» (Chrematistics, грецьк.: χρηματιστική) і «каталактика».
«Політична економія» — так її назвав Антуан де Монкретьєн у 1615 р., видавши «Трактат з політичної економії». Вільям Петті, англійський економіст XVII ст., намагаючись додати точності до економічних досліджень, застосовував термін «політична арифметика».
«Соціальна фізика» — назва, яку використовував середньовічний арабський філософ та історик XIV ст. Ібн Хальдун. «Камеральна наука, камералістика» — так називали економіку у пізньосередньовічній Західній Європі XVI—XIX ст.
«Політичною економією» продовжував називати її Адам Сміт у своїй головній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 рік).
«Економікс» (Economics) — назва Альфреда Маршалла, який бажав відділити «чисту» економіку від політики, скорочення від «економічної науки» (Economic science).
Австрійська школа розглядає економіку як частину людської діяльності, яку вивчає праксеологія.
Крім того, у дослідженнях багатьох авторів XIX—XX ст. використовується термін «теоретична економія» або «теоретична економіка» (Theoretical economy), зокрема Дж. Б. Кларк (робота «Розподіл багатства»), К. Менгер («теоретична національна економія»).
Еволюція економічної теорії
Античні часи
Найранішні економічні твори зустрічаються у спадщині месопотамської, грецької, римської, індійської, китайської, перської та арабської цивілізацій. Економічні заповіді трапляються у працях давньогрецького поета Гесіода, й кілька економічних істориків описали самого Гесіода як «першого економіста»Rothbard, Murray N. (1995). Economic Thought Before Adam Smith: Austrian Perspective on the History of Economic Thought. I. Edward Elgar Publishing. p. 8. ISBN 978-0-945466-48-2.Gordan, Barry J. (1975). Economic analysis before Adam Smith: Hesiod to Lessius. MacMillan. p. 3. doi:10.1007/978-1-349-02116-1. ISBN 978-1-349-02116-1.Brockway, George P. (2001). The End of Economic Man: An Introduction to Humanistic Economics (fourth ed.). p. 128. ISBN 978-0-393-05039-4.. Інші помітні письменники, які приділили увагу економічним питанням, від Античності до епохи Відродження: Арістотель, Ксенофонт, Чанак'я, Цінь Ши Хуан, Тома Аквінський та Ібн Хальдун. Йозеф Шумпетер описав Аквінського як того, хто «найближче, аніж будь-яка інша група, підійшов до того, щоб бути основоположником „наукової економіки“ щодо грошової, процентної та ціннісної теорії в рамках природно-правової перспективи»Schumpeter, Joseph A. (1954). History of Economic Analysis. Routledge. pp. 97–115. ISBN 978-0-415-10888-1..
Дві групи, яких згодом називали «меркантилістами» та «фізіократами», більш безпосередньо вплинули на подальший розвиток предмета. Обидві групи були пов'язані з піднесенням економічного націоналізму та сучасного капіталізму в Європі.
Середньовіччя Економічні погляди епохи Середньовіччя містяться у працях богословів, філософів. Найвідомішим серед них є Тома Аквінський (1225—1274), який був італійським богословом.
Однією з видатних з точки зору економічної теорії шкіл Середньовіччя є Саламанкська школа, представники якої у XVI ст. сформулювали базові принципи сучасної економіки, серед яких суб'єктивна теорія цінності, динамічна природа ринків і недосяжність економічної рівноваги, динамічна природа конкуренції, принцип часової преференції й т.п. Досягнення представників Саламанкської школи були забуті й заново відкриті майже через 300 років й оформлені у концепцію суб'єктивістської економіки Германом Ґоссеном (1854), Карлом Менгером (1871), Вільямом Стенлі Джевонсом (1871) та Леоном Вальрасом (1874).
Меркантилізм
Меркантилізм ( — торговець, від — торгувати) був економічною доктриною, яка процвітала з XVI по XVIII століття у плодотворній памфлетній літературі, будь то купці чи державні діячі. Згідно з меркантилізмом, багатство нації залежить від накопичення золота та срібла. Нації без доступу до шахт могли отримувати золото та срібло від торгівлі лише продаючи товари за кордон та обмежуючи імпорт, крім золота та срібла. Доктрина закликала імпортувати дешеву сировину для використання у виробничих товарах, які можна експортувати, а також державне регулювання: запровадити захисні тарифи на товари, що виробляються, та заборонити виробництво у колоніях.
Фізіократія
Фізіократи ( — природа, κράτες — влада) — група французьких мислителів та письменників XVIII століття, розвивали ідею економіки як кругообігу доходу та виробництва. Фізіократи вважали, що тільки сільськогосподарське виробництво генерує явний надлишок над витратами, тому сільське господарство було основою всього багатства нації. Таким чином, вони виступали проти меркантилістичної політики щодо стимулювання виробництва та торгівлі за рахунок сільського господарства, включаючи імпортні тарифи. Фізіократи виступали за заміну адміністративно дорогих зборів податків єдиним податком на доходи власників земель. Як реакція проти рясних торговельних норм меркантилістів, фізіократи виступали за політику laissez-faire, яка закликала до мінімального втручання уряду в економіку.
Найяскравішим представником фізіократії є Франсуа Кене (1694—1774).
Адам Сміт (1723—1790) був раннім економічним теоретиком. Сміт жорстоко критикував меркантилістів, але описував фізіократичну систему «з усіма її недосконалостями» як «можливо найчистіше наближення до істини, з усіх опублікованих» на цю тему.
Класична економічна теорія
У публікації Адама Сміта «Багатство народів» 1776 року було описано як «ефективне народження економіки як окремої дисципліни». Книга визначила землю, працю та капітал як три фактори виробництва та головних учасників, які створюють багатство нації, на відміну від фізіократичної ідеї, що продуктивним є тільки землеробство.
Сміт обговорює потенційні переваги спеціалізації шляхом розподілу праці, включаючи підвищення продуктивності праці та прибутку від торгівлі, незалежно від міста та країни чи між країнами. Його «теорема» про те, що «розподіл праці обмежений обсягом ринку» була охарактеризована як «ядро теорії функцій фірми та галузі» та «фундаментальний принцип економічної організації». Сміту також було приписано «найважливіше суттєве положення в усіх галузях економіки» та основу теорії розподілу ресурсів — про те, що в умовах конкуренції власники ресурсів (робочої сили, землі та капіталу) шукають найвигіднішого використання, внаслідок чого однакова норма рентабельності для всіх видів використання в рівновазі (з урахуванням очевидних відмінностей, що виникають внаслідок таких факторів, як навчання та безробіття).
В аргументі, що включає «один з найвідоміших уривків з усієї економіки» Сміт представляє кожного індивіда як намагається використати будь-який капітал, яким він може розпоряджатися для своєї вигоди, а не для суспільства, і для заради прибутку, який необхідний на певному рівні для використання капіталу у вітчизняній промисловості і позитивно пов'язаний із вартістю продукції. У цьому:
Преподобний Томас Роберт Мальтус (1798) використовував концепцію зменшення прибутку для пояснення низького рівня життя. Людське населення, стверджував він, прагнуло геометрично збільшуватися, випереджаючи виробництво їжі, яке збільшувалося арифметично. Сила швидко зростаючого населення проти обмеженої кількості землі означала зменшення віддачі робочої сили. Результатом, за його словами, стала хронічно низька заробітна плата, яка заважала підвищити рівень життя більшості населення вище рівня прожиткового мінімуму. Економіст Джуліан Лінкольн Саймон розкритикував висновки Мальтуса.
У той час як Адам Сміт наголошував на виробництві доходу, Девід Рікардо (1817) зосередився на розподілі доходу серед власників землі, робітників та капіталістів. Рікардо бачив властивий конфлікт між землевласниками, з одного боку, робочою силою та капіталом з іншого. Він висловив думку про те, що зростання населення та капіталу, тиснучи на фіксовану пропозицію землі, підштовхує ренти і стримує заробітну плату та прибуток. Рікардо першим заявив і довів принцип порівняльної переваги, згідно з яким кожна країна повинна спеціалізуватися на виробництві та експорті товарів тим, що має нижчу відносну собівартість продукції, а не покладається лише на власне виробництво. Це називалося «фундаментальним аналітичним поясненням» прибутку від торгівлі.
По закінченні класичної традиції Джон Стюарт Мілль (1848) порвав з компанією попередніх класичних економістів щодо неминучості розподілу доходу, виробленого ринковою системою. Мілль вказував на чітку різницю між двома ролями ринку: розподілом ресурсів та розподілом доходу. Він написав, що ринок може бути ефективним у розподілі ресурсів, але не в розподілі доходу, внаслідок чого суспільству потрібно втручатися.
Теорія вартості мала важливе значення в класичній теорії. Сміт написав, що «реальна ціна кожної речі … — це труд і проблеми її придбання». Сміт стверджував, що при оренді та прибутку інші ціни, крім заробітної плати, також входять у ціну товару. Інші класичні економісти описували варіанти теорії Сміта, названі «трудовою теорією вартості». Класична економіка була зосереджена на тенденції будь-якої ринкової економіки до осідання в остаточному стаціонарному стані, що складається з постійного запасу фізичного багатства (капіталу) та постійної чисельності населення. При цьому трудова теорія вартості не змогла адекватно пояснити природу вартості у деяких випадках, зокрема в її рамках не вирішується парадокс алмазу та води (парадокс цінності), який вдалося розв'язати лише з виникненням теорії суб'єктивістської корисності (граничної корисності, маржиналізму).
Марксизм
Коріння марксистської економіки знаходиться у класичній економіці, назва її походить від праць Карла Маркса. Перший том основної праці Маркса, «Капітал» (), був опублікований німецькою мовою у 1867 р. У ньому Маркс зосередився на трудовій теорії вартості та теорії додаткової вартості, яка, на його думку, пояснювала експлуатацію робочої сили капіталом. Трудова теорія вартості праці стверджувала, що вартість товару, що обмінюється, визначалася робочою силою, яка витрачена на його виробництво, а теорія додаткової вартості демонструвала, що працівники отримували лише частку вартості, яку створила їхня робота, а більшу частку вартості (додаткову вартість) привласнював власник капіталу.
Неокласична економіка