Войцек () — фрагмент драми німецького драматурга Ґеорґа Бюхнера, який, імовірно, почав писати її приблизно в кінці липня — на початку жовтня 1836 року. Коли він помер на початку лютого 1837 року, твір залишився у вигляді фрагмента. Рукопис зберігся в кількох чернетках. Войцека вперше опублікували у 1879 році в сильно переробленій версії Карла Еміля Францоса. Прем'єра «Войцека» відбулася лише 8 листопада 1913 року в у Мюнхені. Відтоді її перекладали на багато мов і неодноразово переосмислювали. Він втілює тип відкритої драми, особливо через його вільну послідовність епізодів, навіть якщо останнім часом ця інтерпретація, як правило, заперечувалася, то класифікація як відкритої драми припускається через фрагментарний характер твору. Сьогодні «Войцек» є однією з найпопулярніших і найвпливовіших драм у німецькій літературі, яка надихнула багатьох митців на створення власних творів.
Історія створення
Джерела та історичне підґрунтя Історичним зразком для Войцека Бюхнера є Йоганн Крістіан Войцек, який народився 3 січня 1780 року в Лейпцигу в родині перукаря. Через ревнощі 2 червня 1821 року він зарізав 46-річну вдову Йоганну Крістіану Вуст у коридорі лейпцизької піщаної алеї в . Під час судового процесу професор медицини Йоганн Крістіан Август Кларус підготував два звіти про осудність підсудного. Після тривалого судового процесу, на якому за нього виступав навіть спадкоємець саксонського престолу, Войцек був засуджений і публічно страчений 27 серпня 1824 року на ринковій площі Лейпцига. Пізніше цей історичний шаблон було значно відредаговано. Сьогодні всі судові рішення та звіти, що стосуються історичного Войцека, доступні в повному тексті та оцінені як з юридичної, так і з психіатричного історичного погляду.
Доповідь Кларуса під назвою Розсудливість вбивці Дж. К. Войцека, задокументована згідно з принципами державної медицини, опублікована в спеціалізованому журналі Henke's Journal for State Medicine. Батько Бюхнера передплачував журнал і публікував у ньому випадки зі своєї практики лікаря.
Георг Бюхнер, ймовірно, також отримав з цього журналу інформацію про підмайстра прядильника тютюну Даніеля Шмоллінга, який 25 вересня 1817 року вбив свою кохану Генрієтту Лене в Газенгайді поблизу Берліна, а також про підмайстра полотняного майстра Йоганна Діса, який убив свою кохану Елізабет Ройтер 15 серпня 1830 зарізаний під Дармштадтом.
Більш свіже джерело вказує на інший приклад: 15 квітня 1816 року швець-підмайстр Йоганн Філіп Шнайдер убив друкаря-підмайстра Бернхарда Лебрехта перед Рейнськими воротами в Дармштадті, тому що той не міг сплатити свої борги. Потім він почистив руки та обличчя в Дармштадті та виправ свій одяг у Ґросер Воґ, озері на краю Дармштадта. Після злочину Шнайдер відпочивав у таверні. Перукар знайшов тіло Лебрехта і викликав поліцію. Шнайдер був засуджений і страчений. Паралелі з драмою Бюхнера очевидні, ця справа була опублікована окремою копією в 1816 році штатним аудитором Фрідріхом Шенк і включена в антологію вибраних справ адвокатом Дармштадтського суду Філіпом Боппом в 1834 році. Неможливо довести, що Бюхнер знав про публікацію, але він міг познайомитися з Боппом через спільних знайомих з кола радикальних демократів у Дармштадті.
Ще одна історична подія була включена в драму з «дослідами горохової каші» ґіссенського вченого Юстуса фон Лібіха. Ціллю дослідів була спроба здешевити харчування військових і пролетаріату багатими на білок бобовими культурами, солдати в цих дослідах повинні були протягом трьох місяців харчуватися виключно гороховою кашею. Піддослідні незабаром страждали від галюцинацій, втрачали контроль над своїми м'язами, включаючи сфінктер, і позивами до сечовипускання. Неврологічні симптоми, які виникли у Войцека при вживанні горохової дієти, насправді є наслідками отруєння надлишком непротеїнових амінокислот. У таких країнах, як Бангладеш чи Ефіопія, такі симптоми отруєння зустрічаються й сьогодні серед бідних людей, які не можуть дозволити собі краще харчування.
Рукописи Георг Бюхнер почав працювати над Войцеком у Страсбурзі в 1836 році. Бюхнер не зміг закінчити драму через ранню смерть.
Загалом п'єса Бюхнера поділена на 31 сцену без урахування видалень і викинутих фрагментів, які, ймовірно, можна віднести до чотирьох етапів створення п'єси. Незрозуміло, як Бюхнер хотів розташувати ці сцени. Сторінки рукопису не пронумеровані, а сцени в п’єсі, яка не поділена на дії, не пронумеровані. Багато сцен дуже короткі, але незалежні. Чорнило рукопису настільки вицвіло, що брат Бюхнера насилу розшифрував твір; Ось чому він не включив його до першого повного видання 1850 року.
Фрагмент Войцека написаний від руки в кількох чернетках нині зберігається у Веймарському архіві Гете та Шиллера. Герхард Шмід опублікував факсимільне видання рукописів у 1981 році.
Рукопис передано таким чином:
П'ять аркушів у канцелярському форматі, складених у подвійні аркуші у форматі слайдів з двома групами сцен по 21 (сьогодні рівень дизайну H1) і 9 сцен (H2). Один аркуш квартового формату з двома окремими сценами. Шість аркушів у форматі слайдів, складених у шість подвійних аркушів у форматі кварто (стадія фінальної чернетки H4). Як найдосконаліша чернетка, ця «попередня копія» драми є основою сьогоднішніх читань і сценічних версій.
П'єса
Короткий переказ подій Простий солдат Франц Войцек, який намагається матеріально утримувати свою дівчину Марію та їхню позашлюбну дитину, працює слугою у свого капітана. Щоб отримати додатковий дохід на додаток до своєї мізерної зарплати, яку він повністю віддає Марії, він наказує недобросовісному лікарю в експериментальних цілях посадити його на горохову дієту. Капітан і лікар не тільки експлуатують Войцека фізично і психологічно, але й принижують його публічно.
Марія таємно починає роман із барабанником, а підозри Войцека підтверджуються після того, як він спостерігає, як Марія танцює в корчмі. Він вірить, що чує внутрішні голоси, які наказують йому вбити невірну Марію. Оскільки у нього не вистачає грошей, щоб купити пістолет, він дістає ніж, веде Марію на вечірню прогулянку в найближчий ліс і вбиває її ножем на березі озера.
Дійові особи
Войцек Фрідріх Йоганн Франц Войцек, відомий як Франц, — 30-річний чоловік, основна робота якого — військовий. У нього від Марі є пасинок. Оскільки Войцек отримує лише мізерну солдатську платню та повинен платити утримання Марі та її дитини Крістіана, він намагається залишитися на плаву, підробляючи на неповний робочий день. Він працює особистим помічником гауптмана та піддослідним сільського лікаря. Він хворий на шизофренію і психічно нестабільний. Стосунки Марії з барабанником, які вона намагається зберегти в таємниці, викликають у нього ревнощі та підозри.
Марія Марія — коханка Войцека і мати їхньої позашлюбної дитини. Її описують як дуже привабливу. Вона вплутується в роман з барабанником, в результаті чого її стосунки з Войцеком все більше погіршуються. Зрештою, порушені стосунки призводять до того, що Войцек вбиває її одного вечора біля ставка. Марія здається невірною, тому що вона віддається барабаннику, хоча спочатку неохоче. Вона дозволяє собі піддатися впливу матеріальних благ і подарунків. Крім того, вона прагне до просування в суспільстві через зв’язок із барабанником. Попри свою невірність, вона не зовсім безсовісна, тому що потім дуже шкодує про свої вчинки й шукає допомоги в Біблії.
Гауптман Гауптман належить до вищого класу суспільства. Войцек служить його особистим помічником, голить бороду та виконує дрібні доручення. Лікар описує його як роздутого і з жирною шиєю (див. «Вулиця»). Його огида до моральних порушень, таких як позашлюбна дитина, а також велике значення для нього церковного благословення показують, що він загалом консервативний у поглядах щодо церкви (пор. «У капітана»). Крім того, його поблажливі висловлювання на адресу Войцека та глузування з нього передають певну зарозумілість (див. «У капітана»). Його розумна манера говорити, щоб продемонструвати свій інтелект, також свідчить про це. Крім того, за його власним висловом, він людина меланхолійна або захоплена (див. «Вулиця») і, що не менш важливо, дуже філософська з усними роздумами про вічність (див. «У капітана»). Однак його найочевиднішою рисою є величезна відраза до поспіху, і сам поспіх не вписується в його імідж хорошої людини, оскільки, на його думку, поспіх вираження нечистої совісті.
Лікар Лікар є частиною освіченого класу і не виступає в книзі як приватна особа, а лише як вчений і дослідник. Його надзвичайно цікавлять наукові явища. З цієї причини він проводить різні експерименти. Він використовував Войцека, щоб перевірити, як постійне і виняткове вживання гороху впливає на організм. Цей експеримент також розкриває безпринципність лікаря, оскільки він розглядає Войцека не як людину, а як піддослідного, і лікаря не хвилює негативний вплив на Войцека. Він дратівливий і любить лякати інших людей діагнозом їхніх захворювань. Він також публічно переслідував Войцека кілька разів, але збільшував йому платню щоразу, коли фізичний і психічний стан Войцека погіршувалися.
Барабанник Барабанник керує військовим оркестром. Його описують як сильного, впевненого та навіть зухвалого чоловіка. Марія та її сусідка Марґрет порівнюють його з деревом і левом (див. «Місто»). Погляд на Марію наповнює його великою хіттю та сексуальним бажанням, тому він намагається зробити її своєю (пор. «Лійска. Вогні. Люди»). У сцені «Кімната Марії» він умовляє Марію до інтимної близькості. Спочатку Марія чинить опір, але коли її знову натискають, вона підкоряється йому майже байдуже. Барабанник надає великого значення своєму зовнішньому вигляду. Він носить уніформу, а також білі рукавички та чудовий перо з переконанням (пор. «Кімната Марії»). Він може дарувати Марі дорогі подарунки, наприклад, золоті сережки (див. «Кімната Марії»), оскільки у нього немає сім'ї, яку потрібно утримувати. У своїй останній появі барабанщик поводиться дуже агресивно і валить Войцека на землю (див. «Віртсхаус»). Загалом його можна розглядати як антагоніста до персонажа Войцека.
Андрес Андрес і Войцек є сусідами по кімнаті і обидва служать солдатами. Він дуже любить співати, що говорить про те, що він весела та позитивна людина. Він зізнається у своїх почуттях і страхах. І в сцені «Вартова кімната», і в «Кімнаті в казармі» Войцек намагається передати Андресу свій внутрішній неспокій, але Андрес не сприймає його хвилювання серйозно або як пригнічені психічні захворювання. Це робить його байдужим. Обидва є колегами, і Войцек має порівняно велику довіру до нього, тому що, крім Марі, він єдина людина, яка зустрічається з Войцеком на рівних. Вірність Андреса Войцеку стає очевидною в сцені «Двір казарми»: він цитує слова барабанника про Марію. Надійність Андреса також стає зрозумілою, коли Войцек довіряє йому свою спадщину у сцені «Казарми».
Порядок сцен До сьогодні існує кілька читальних і сценічних версій Войцека. Вернер Р. Леманн побудував таку послідовність сцен на основі рукописів Бюхнера:
1 сцена: Поле, місто вдалині (Freies Feld, die Stadt in der Ferne)
Войцек, який разом зі своїм товаришем Андресом рубає вербові прути, відчуває загрозу з боку надприродних сил: Це за мною, піді мною - дупло, чуєш? Там унизу все порожнє. Вільні каменярі! – Андрес намагається придушити страх, викликаний галюцинаціями Войцека, народною піснею про «двох зайців».
2 сцена: Місто (Die Stadt)
Вулицею проходить військовий оркестр. Це помічає сусідка Марґрет. Войцек відвідує свою кохану та дитину. Він говорить загадково. Марія не виявляє розуміння.
3 сцена: кабінки, вогні, люди (Buden, Lichter, Volk)
Старий співає під шарманку. Марія та Войцек слухають крикуна, який розповідає цікавинки. Капрал і барабанник захоплюються Марією.
4 сцена: кімната Марії (Mariens Kammer)
Марія дивиться на себе в дзеркало. Барабанник подарував їй сережки. Войцек дивує її і дає гроші. Далі знову поспішає.
5 сцена: У капітана (Beim Hauptmann)