Перші танки з'явились під час Першої світової війни як спроба подолання окопної війни, що встановилась на Західному фронті восени 1914 року. До створення такого типу машин прийшли незалежно та майже одночасно у Великій Британії та Франції, і тільки ці дві країни виробляли їх серійно під час війни. Тогочасні танки були повільними та неповороткими, але їхні броня та зброя дозволяли ефективніше проривати лінії оборони та надавали безпосередню підтримку піхоті.

Велика Британія виготовила понад 2,5 тисячі танків, переважно важких Mark I, Mark IV, Mark V, а також швидкі кулеметні танки Medium Mark A, та . Франція виготовила кілька сотень не дуже вдалих і , а 1918 року повністю перейшла на виробництво легких Renault FT, яких виготовила приблизно 3 тисячі до завершення війни. FT був першим серійним танком з обертовою баштою, а його компонування стало класичним і надалі широко застосовувалось у танкобудуванні. Німецьке командування занадто пізно зрозуміло користь танків, тому Німеччина спромоглась виготовити лише 20 танків A7V та була змушена концентрувати зусилля на боротьбі з танками Антанти. США та Італія налагодили виробництво танків лише наприкінці війни, але взяти участь у боях вони не встигли.

Попри те, що танки довели свою ефективність під час війни, Велика Британія, Франція та США після війни скептично поставились до перспектив цього виду озброєння, згорнули виробництво та відкинули прогресивні ідеї, створені на основі бойового досвіду. Внаслідок цього на початку Другої світової вони суттєво відставали в створенні та підходах до застосування танків від Німеччини та СРСР.

Передумови появи

На початку Першої світової війни броньована техніка не була новою ідеєю, оскільки ще з англо-бурських війн застосовувались бронепоїзди, а з початку XX століття обмежено використовувалися бронеавтомобілі. Втім, бронепоїзди були прив'язані до залізничних колій, а бронеавтомобілі — до доріг. Хоч колісна бронетехніка була корисною, початок війни швидко показав її недієвість на м'яких ґрунтах Західного фронту. Проєкти гусеничних броньованих машин перед війною існували, однак не набули розвитку.

Початок Першої світової в серпні 1914 року не спричинив одразу розвиток танків, бо вважали, що війна швидко завершиться за допомогою тих самих методів, що й раніше. Однак, протягом кінця 1914 — початку 1915 року бойові дії на Західному фронті набули вигляду позиційної війни, в якій кожна сторона створювала все міцніші укріплення, не маючи змоги прорвати оборону ворога. Між наступальними та оборонними спроможностями військ відбувся дисбаланс. Окопи надавали оборонцям захист, тоді як у наступі мобільність піхоти на полі бою була обмежена колючим дротом. Війська в наступі зустрічали артилерійський вогонь з небачених раніше дистанцій, а з менших відстаней їх знищували кулемети. Щоб подолати ці проблеми, виникла ідея створення спеціалізованих штурмових машин, здатних витримувати кулеметний вогонь та розчавлювати загородження з колючого дроту, допомагаючи піхоті. Нова техніка була більш схожою на античні облогові машини, ніж на мобільні гарматні платформи, проєкти яких пропонували винахідники до війни.

Історія за країнами Велика Британія Достеменно невідомо, хто першим висловив ідею використання броньованих гусеничних машин для штурму траншей і хто винайшов танк. Ініціаторами їх розроблення були головний воєнний кореспондент Експедиційних сил Ернест Свінтон і полковник Королівської морської піхоти, секретар Комітету оборони Імперії , які обговорювали цю тему в жовтні 1914 року. Генкі вбачав лише два способи подолання застою на фронті — або атакувати в іншому місці, або створити штурмову бронемашину, — проте його ідеї не знайшли підтримки у Воєнному офісі.

Хоча Генкі не зміг зацікавити вище керівництво армії, зокрема Держсекретаря з питань війни Герберта Кітченера, в грудні 1914 ідея припала до душі Першому лордові адміралтейства Вінстону Черчиллю. Ранні проєкти походили від Бронеавтомобільної дивізії () Повітряних військ Королівського флоту (), яка була створена для підтримки морської авіації, розгорнутої у Франції. Маючи певний досвід застосування бронеавтомобілів, з грудня 1914 року дивізія почала пропонувати й гусеничні броньовані машини. Черчилль зацікавився ними та в лютому 1915 року створив () для дослідження бронемашин. Першою збудованою гусеничною броньованою машиною став з корпусом від бронеавтомобіля. Комітет продовжував дослідження, доручивши виготовлення зразків компанії . Ключовими розробниками були і .

Черчилль вважав найпростішим рішенням встановлення бронещитів на гусеничні трактори, які проходили випробування та запроваджувались у війську в ролі артилерійських тягачів. Він думав, що німці могли розробляти подібне рішення, однак він помилявся. Воєнний офіс вважав навіть таке просте рішення непотрібним. Головною проблемою була політика створення обладнання тільки на основі поточних потреб і запитів військових, а не на основі припущень. Кітченер був шанованим воєначальником, однак був закритий до нових ідей. Ймовірно, якби не його загибель у липні 1916 року, прогрес розвитку та застосування танків був би значно повільнішим. Втім, офіс не був дуже зацікавлений навіть пізніше, коли танки вже продемонстрували ефективність і виготовлялись масово, тому дослідження проблематики танків проводили переважно в Повітряних військах Королівського флоту.

У вересні 1915 було збудовано прототип Little Willie (), який вперше реалізував концепцію танка в металі, однак невдовзі його відкинули на користь спорідненого проєкту Centipede () з гусеницями, пущеним навколо корпуса. Це забезпечило бажану прохідність, але практично унеможливило встановлення башти (оскільки вона була б занадто високо), тож для озброєння на бортах встановили спонсони, як на кораблях. Цей танк назвали Mark I випускали у двох варіантах: «самець» з двома 57-мм (6-фунтовими) корабельними гарматами й 3 кулеметами та «самиця» з 5 кулеметами, приблизно в однакових кількостях. Вперше новітню машину продемонстрували в лютому 1916 року. Воєнний офіс замовив 100 таких машин, перші надійшли в червні того року.

Якщо створення Little Willie проходило без особливої секретності, то разом з переходом до нової конфігурації гусениць, секретність стала надзвичайно суворою, аж до того, що робітники William Foster & Co не отримували відзнаки за роботу національної важливості та звільнення від військової служби. Секретність поширювалась і на назву цього типу машин. Спочатку їх запропонували називати water carrier («водовоз») або скорочено WC, але таке позначення не прижилось. Натомість поширилась назва «танк» (), що означає бак або цистерну — при транспортуванні їх видавали саме за цистерни з водою, призначені для Російської імперії, і навіть наносили на них написи російською.

На основі Mark I протягом війни та після неї створювались нові модифікації. З травня 1917 виготовляли суттєво оновлений Mark IV, який отримав краще бронювання та гармату з коротшим стволом; виготовлено близько 1000 одиниць. Спочатку Mark V мав отримати нову конструкцію, однак зрештою вирішили лише покращити Mark IV встановленням потужнішого 150-сильного двигуна . Також існувала подовжена версія з бічними дверима, яку називають «Mark V star» або «Mark V*». Було виготовлено 400 Mark V та 700 Mark V*, які вперше взяли участь у боях у липні 1918. Mark VII був подовженим Mark I з низкою інших механічних модифікацій. Його прототип був готовий у липні 1918 року. Було замовлено 74 танки, однак до кінця війни виготовили лише три. Наприкінці війни США погодились на спільне виробництво танків з Великою Британією. Було заплановано спільне виготовлення силами союзників: двигун у США, озброєння в Британії та складання у Франції. Через завершення війни із замовлених 1500 машин було виготовлено лише 24 в Великій Британії та 100 в США, які ніколи не застосовувались у боях. Також на основі цієї серії танків було спроєктовано низку інших бронемашин, як самохідна артилерійська установка і бронетранспортер і так звані «танки постачання» (), призначені для перевезення вантажів на полі бою.

1916 року з'явилась ідея швидкого танка, який можна було б застосувати у великих кількостях. У червні 1917 року, після демонстрації проєкту Тріттона Chaser, пізніше перейменованого на Medium Mark A, було замовлено 200 одиниць, які почали надходити з жовтня 1917 року. Танк мав екіпаж із трьох осіб, кулеметне озброєння в необертовій рубці та міг розвивати швидкість близько 13 км/год. Цей напрямок розвитку танків привів до появи важчих і більших та 1918 року, а його завершенням став експериментальний швидкісний танк , створений 1919 року.

Франція

Французькі інженери розпочали розробку танків майже одночасно та практично незалежно від британців, але процес відбувався схожим чином. У Франції до цієї ідеї прийшли також завдяки бронеавтомобілям. 1914 року інженер компанії («Шнеде́р») міркував про додавання до американських тракторів («Голт») броньованої надбудови та кулеметів. У січні 1915 року компанія розпочала роботи й до серпня розробила «озброєний і броньований трактор». Іншим зачинателем танків у Франції був полковник . Ще в серпні 1914 року він казав: «Перемога належатиме тій стороні, яка першою встановить гармату на машину, здатну рухатись будь-якою місцевістю». В грудні 1915 Етьєн побачив використання трактора Holt британською артилерією та запропонував ідею «сухопутного лінкора» для прориву ворожих траншей, яку швидко схвалив головнокомандувач Жозеф Жоффр. Також існували незвичайні проєкти, як , дистанційно керовані міни Schneider Crocodile та «електрична торпеда Обріо-Ґабе».

У грудні 1915 Етьєн звернувся до Schneider і познайомився з Брільє, який допоміг втілити його ідеї, створивши . В лютому 1916, всього за кілька днів після британців, Міністерство оборони Франції замовило 400 танків CA, однак перший виготовили лише у вересні того року. Маючи вагу 13,5 тонн, танк був оснащений короткоствольною 75-мм гарматою в барбеті, однак поступався Mark I у прохідності. Загалом машина була не дуже вдалою, і хоча її недоліки намагались виправити в нових версіях, через появу Renault FT Етьєн втратив зацікавленість у серії CA.

Несподівано для французької армії, в результаті конкуренції між Schneider та компанією з'явився новий танк — 23-тонний («Сен-Шамо́н») з потужнішою 75-мм гарматою. Він теж не мав достатньої прохідності та легко застрягав через сильно винесену вперед носову частину. Також при нахилі пальне могло перестати потрапляти до двигуна, що було проблемою й ранніх британських танків. Хоч танк і зазнав деяких поліпшень, вдалим він теж не був. 48 танків пізніше переробили на бронетранспортери.

Третій французький танк Renault («Рено́») FT принципово відрізнявся від попередніх. Його створення також ініціював Етьєн на тлі нестачі виробничих потужностей, які не могли забезпечити велику кількість важких танків. Наприкінці 1915 виробник автомобілів Луї Рено відмовився від співпраці з Етьєном через відсутність у компанії досвіду з гусеничними машинами та велике завантаження. У липні 1916 Етьєн знову звернувся до Рено, і цього разу автовиробник погодився розпочати створення танка. Попри сумніви в тому, що велика кількість легких танків є кращою за невелику кількість важких, легкі танки виявилися простішими та дешевшими для виготовлення, а ще їх могли перевозити на вантажівках. Перші прототипи були готові на початку 1917 року. Протягом року їх виготовили менше сотні через проблеми з двигуном і баштою, але вже наступного року виготовили понад 2000 танків. Танк мав екіпаж із двох осіб, а в ролі основного озброєння використовував короткоствольну 37-мм гармату. FT був першим серійним танком з обертовою баштою, а його компонування стало класичним і надалі широко застосовувалось у танкобудуванні..

США