Гельмут Райнгардт (; 27 червня 1900, Штутгарт — 16 вересня 1989) — німецький офіцер, генерал-майор вермахту і бундесверу. Кавалер Німецького хреста в сріблі.
Біографія Син генерал-лейтенанта Ернста Райнгардта (1870–1939) і його дружини Анни, уродженої Ведемеєр. Племінник генерала піхоти Вальтера Райнгардта.
Після закінчення гімназії 12 червня 1918 року вступив в гренадерський полк «Королева Ольга» (1-й Вюртемберзький) №119 в Штутгарті. З 1 жовтня 1919 року служив в стрілецькому полку «Старий Вюртемберг» №25, з 1 січня 1921 року — в 13-му (Вюртемберзькому) піхотному полку в Людвігсбурзі. З 1927 року — ад'ютант 3-го батальйону свого полку. В 1929/32 роках — наглядовий офіцер при піхотному училищі Дрездена. 1 жовтня 1933 року відряджений у Військову академію Берліна, 1 липня 1935 року — в організаційний відділ Імперського військового міністерства, 1 жовтня 1936 року — в Генштабу сухопутних військ. З 12 жовтня 1937 року — командир роти 119-го піхотного полку в Штутгарті.
З 10 листопада 1938 року — 2-й офіцер Ганштабу 5-го армійського корпусу в Штутгарті. З 10 вересня 1939 року — 1-й офіцер (начальник оперативного відділу) Генштабу 4-ї танкової дивізії. З 15 листопада 1940 року — начальник штабу Загального управління сухопутних військ ОКГ. 1 грудня 1943 року відправлений в командний резерв. З 1 квітня 1944 року — начальник Генштабу 8-ї, з 7 грудня 1944 року —1-ї армії, з 28 грудня 1944 року — головнокомандувача вермахту в Данії, з 8 травня 1945 року — головнокомандування армії «Ліндеманн», яке займалось інтернуванням німецьких військ під контролем союзників. 7 червня 1945 року взятий в полон. 1 квітня 1948 року звільнений.
В 1948/55 роках — співробітний Центру військової історії армії США в Кенігштайні і Карлсруе. В січні 1956 рокувступив в бундесвер. З 10 червня 1956 року — начальник Військового управління. З 1 жовтня 1960 року — командувач 5-м військовим округом в Штутгарті. 30 вересня 1962 року вийшов у відставку. З 1 квітня 1963 року — навчальний керівник Євангелічної академії Бад-Болля. З 18 червня 1965 по 31 грудня 1971 року — голова Товариства військових досліджень.
Звання
Фанен-юнкер (12 червня 1918) Фенріх (1 січня 1921) Оберфенріх (1 листопада 1921) Лейтенант (1 квітня 1922) Оберлейтенант (1 лютого 1927) Гауптман (1 квітня 1934) Майор Генштабу (1 червня 1938) Оберстлейтенант (1 листопада 1940) Оберст (1 червня 1942) Генерал-майор (1 червня 1944) Бригадний генерал (1 січня 1956) Генерал-майор (5 квітня 1957)
Нагороди
Почесний хрест ветерана війни Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го і 2-го класу (18 років) Залізний хрест 2-го класу (20 травня 1940) 1-го класу (27 травня 1940) Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами (30 січня 1942) — отримав 2 нагороди одночасно. Орден Корони короля Звоніміра (Незалежна Держава Хорватія; 1 червня 1942) Німецький хрест в сріблі (31 жовтня 1943) Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина», командорський хрест (30 вепесея 1962)
Література
Patzwall K., Scherzer V. Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X
Посилання
Біографічні дані.
Примітки