Я́нуш Ко́рчак (, справжнє ім'я Генрик Гольдшмідт, ; відомий також як Старий Лікар або Пан Лікар [часом пишеться як одне слово]; 22 липня 1878 або 1879, Варшава — 6 або 7 серпня 1942, Треблінка, Польща) — польський лікар, педагог, письменник, публіцист, громадський діяч єврейського походження, офіцер російської та польської армій. Загинув у німецькому таборі смерті в 1942 році.
Педагог-новатор, автор праць із теорії й практики виховання. Зачинатель діяльності на захист прав дитини і повної рівноправності дітей. Як директор сиротинця створив, зокрема, дитячий товариський суд, де діти самі розглядали справи, які самі подавали, а також могли позиватися до цього суду на своїх вихователів. «Чудова людина, яка мала відвагу довіряти дітям і молоді, якими займалася, настільки, щоб передати в їхні руки питання дисципліни й довірити окремим дітям найскладніші завдання, пов'язані з дуже великою відповідальністю», — сказав про Корчака відомий швейцарський психолог Жан Піаже, відвідавши «Дім Сиріт», створений Корчаком.
Корчак створив перший часопис, який друкував матеріали, які надсилали діти й був призначений насамперед для юних читачів — Mały przegląd («Малий пшегльонд», «Малий огляд»). Був одним із піонерів досліджень у галузі розвитку й психології дитини, а також виховної діагностики.
Польський єврей, який все життя заявляв про свою належність до обох наційJoanna Olczak-Ronikier, Korczak, Próba biografii, W.A.B., Warszawa, 2011..
Біографія
Молоді роки й освіта Народився у Варшаві в полонізованій єврейській родині. Батько — Юзеф Ґольдшмідт (1844—1896), адвокат. Мати — Цецилія (до шлюбу Гембицька) (1853/54–1920). Оригінальна метрика Януша Корчака не збереглася, тому дата народження точно не встановлена.
Родина Ґольдшмідтів походила з Люблінського воєводства, а Гембицьких — з Великопольщі. Прадід Маврицій Гембицький і дід Герш Ґольдшмідт були лікарямиMaria Falkowska, Rodowód Janusza Korczaka, Biuletyn Żydowskiego Instytutu Historycznego 1997, nr 1.. Могили батька Януша Корчака та його дідів по материнській лінії (материної могили не знайдено) — на єврейському цвинтарі у Варшаві (вул. Окопова).
Спершу непогане матеріальне становище Ґольдшмідтів почало погіршуватися через психічну хворобу батька (1891 року він вперше потрапив до психіатричної лікарні із ознаками божевілля, помер 26 квітня 1896). Після його смерті 17-річний Корчак почав займатися репетиторством, щоби допомогти утримувати родину. Його мати здавала квартирантам кімнати у їхньому варшавському помешканні. Атестат зрілості Корчак отримав у віці 20 років.
Дитиною Корчак багато читав. Через багато років у щоденнику, написаному в гетто, він згадував: «Я впав у шал, безумство читання. Світ зник з-перед моїх очей, існувала лише книжка».
1898 року почав навчання на медичному факультеті Імператорського Університету у Варшаві. Він слухав лекції Едварда Пржевоскі (анатомія і бактеріологія), Миколи Насонова (зоологія) і Олександра Щербака (психіатрія). Навчався в Летючому університеті (). Його наставником був, зокрема Вацлав Налковський.
Влітку 1899 — вперше поїхав за кордон — у Швейцарію, де ознайомився, зокрема, з педагогічною діяльністю Й. Г. Песталоцці.
Наприкінці 1899 — ненадовго заарештований за діяльність у читальнях Варшавського Благодійного Товариства.
Навчався в університеті 6 років, 1-й курс проходив повторно. У студентські роки ознайомився на власному досвіді з життям убогих районів, пролетаріату та люмпен-пролетаріату. Належав до масонської ложі «Зоря моря» Міжнародної федерації Le Droit Humain, що мала на меті «примирити всіх людей, розділених релігійними бар'єрами, й шукати істину, зберігаючи пошану до іншої людини»Daniel Bargiełowski: Po trzykroć pierwszy..
Лікар 23 березня 1905 року отримав диплом лікаря.
У червні того ж року як лікаря Корчака призвали у російську армію, і він узяв участь у російсько-японській війні. Служив у Харбіні. У маньчжурських дітей вчився китайської мови.
У березні 1906 року повернувся до Варшави.
У 1906–1912 роках працював педіатром у дитячій лікарні ім. Берсонів і Бауманів. Мешкаючи на території лікарні, перебував на постійному чергуванні й жертовно виконував свої обов'язки. Як лікар не оминав пролетарських районів міста. З бідних пацієнтів часто брав лише символічну плату або й давав кошти на ліки, але від заможних вимагав високих гонорарів завдяки своїй популярності як літератора.
У 1907–1911 роках підвищував кваліфікацію за кордоном, де слухав лекції, проходив практику у дитячих клініках, відвідував виховні установи та заклади опіки над дітьми. У Берліні провів майже рік (1907—1908), у Парижі — 4 місяці (1910), пробув місяць у Лондоні (1910 або 1911). Як писав через багато років, саме в Лондоні постановив, що не створюватиме родини, а «служитиме дитині та її справі».
У цей час займався активною громадською діяльністю, належав, зокрема, до Варшавського товариства гігієни та Товариства літніх таборів (ТЛТ) (). У 1904, 1907, 1908 рр. виїздив у табори ТЛТ для єврейських і польських дітей.
1906 року видав «Дитя салону». Книгу дуже добре сприйняли читачі й критики. Завдяки розголосу, здобутого своїми публікаціями, став популярним педіатром у Варшаві.
У 1909 році вступив у єврейське товариство «Допомога сиротам» і очолив «Дім Сиріт», невдовзі збудований цим товариством.
1914 року під час Першої світової війни знову мобілізований до царської армії. Служив молодшим завідувачем дивізійного лазарету, головним чином в Україні.
У 1915 році під час короткої відпустки, проведеної у Києві, познайомився з Марією Фальською, польською громадською діячкою, яка на той час керувала виховним будинком для хлопчиків-поляків. І 1917 року його відкликали працювати лікарем у дитячих притулках Києва.
Із трьох будинків, пов'язаних із перебуванням Корчака в Києві, зберігся лише один — на вулиці Володимирській, 47, де містилася польська гімназія для дівчаток і дитячий садок. 20 листопада 2012 року на будівлі відкрили меморіальну таблицю авторства Івана Григор'єва .
У червні 1918 року в чині капітана російської армії повернувся до Варшави. Але восени 1918 року був мобілізований у відроджену польську армію. Під час польсько-радянської війни (1919—1921) був лікарем у військових шпиталях Лодзі та Варшави. Хворів на тиф. За жертовну працю підвищений в чині до майора Війська Польського.
Педагог
Погляди Із молодих років Корчак цікавився питаннями, пов'язаними з вихованням дітей, був під впливом ідей та досвіду «нового виховання». Захоплювався теорією педагогічного прогресизму, розвинутою, зокрема, Джоном Дьюї, а також працями Декролі, Монтессорі, Песталоцці, Спенсера, Фребеля; знав педагогічні концепції ТолстогоLewowicki, T., 1994, Janusz Korczak, Prospects: the quarterly review of comparative education (Paris, UNESCO: International Bureau of Education), vol. XXIV, no. 1/2, 1994, p. 37-48..
Підкреслював необхідність діалогу з дітьми. Публікував і читав лекції на теми виховання дітей і педагогіки. Досвід роботи з дітьми здобував спершу як репетитор, пізніше як громадський діяч, а потім як директор Дому Сиріт і співзасновник «Нашого Дому». У міжвоєнний період викладав у різних польських закладах вищої освіти, зокрема у Державному інституті спеціальної педагогіки (сьогодні Академія спеціальної педагогіки ім. Марії Ґжеґожевської ), Державній семінарії вчителів Віри Мойсеєвої, Державному вчительському інституті.
Був прихильником емансипації дитини, її самостановлення й пошани до її прав. Органи самоврядування вихованців, які діяли у Корчакових закладах, щодня практикували засади демократії — Корчак вважав, що вони однаково стосуються і дітей, і дорослих. «Дитина розмірковує і бачить зв'язок між речами так само, як дорослий — у неї немає тільки багажу дорослого досвіду».
Видання, яке робили діти і для дітей, було їхнім форумом, кузнею талантів й важливим стовпом асиміляції, зокрема для дітей з ортодоксальних єврейських родин. Лікар Корчак виступав за ресоціалізацію, а також комплексну й новаторську опіку над дітьми із суспільного марґінесу.
Корчак стверджував, що місце дитини — у товаристві її ровесників, а не в домашньому затишку. Прагнув, щоб діти стирали з пам'яті свої ранні переконання й попередні уявлення, підлягали процесові соціалізації, готуючись зрештою⁰ до дорослого життя. Намагався забезпечити дітям безтурботне (але не позбавлене обов'язків) дитинство. Вважав, що дитина повинна сама зрозуміти й емоційно пережити конкретну ситуацію, відчути її на власному досвіді, сама зробити висновки і, якщо дозволяють обставини, запобігти ймовірним наслідкам. «Немає дітей — є люди», писав Корчак.
Усіх дітей, яких Корчак лікував чи виховував, вважав за власних. Його пізніша діяльність підтвердила цю позицію. Альтруїстичні переконання також не дозволили би йому навіть якось особливо ставитись чи вирізняти маленьку групку улюблених підопічних. Він не вважав традиційну родину за найважливішу й головну ланку суспільних зв'язків. Не приймав ролі, яку вона відігравала у консервативних християн і юдеїв.
Найважливіші елементи Корчакової концепції виховання: заперечення насильства — фізичного чи вербального, яке є наслідком вікової переваги або посади; ідея виховної інтеракції між дорослими, дітьми, що розширює дефініцію класичної педагогіки; впевненість, що дитина є людиною, такою ж мірою, як і дорослий; принцип, що виховний процес має брати до уваги індивідуальність кожної дитини; віра, що дитина найкраще знає власні потреби, прагнення й емоції, отже, вона повинна мати право на те, щоб дорослі враховували її думку; визнання за дитиною права на пошану, незнання й невдачі, особистий простір, власну думку й власність; переконаність у тому, що процес розвитку дитини — це тяжка праця.
Педагогічні ідеї Основні принципи виховної системи педагога Корчака викладені в його книзі «Як любити дітей» (1920, 1921). Далі наведені уривки з даної праці.
Принцип любові (виражений у назві головної праці Корчака) «Ідея Януша Корчака була, по суті, одна і такої вона якості, що, наприклад, в послідовному курсі історії педагогіки точне місце Янушу Корчаку знайдеш не відразу: про нього можна з однаковим правом розповідати до Руссо і після Песталоцці, між Ушинським і Макаренком, зразу після Марії Монтессорі та поряд із Сухомлинським. З нього можна починати курс, а можна й закінчувати ним, бо ідея Януша Корчака відома людству з тих пір, як воно стало людством: вихователь повинен любити дітей…» Симон Соловейчик.
Принцип виконуваності вимог, які ставляться до дитиниДокладніше — в 15-му розділі книги Бетті Джин Ліфтон «Король дітей».
«У тебе гаряча вдача, — кажу я хлопчині, — та й добре: бийся собі — тільки не дуже сильно, злися — але лише раз на день. Якщо хочете, в одній цій фразі вміщається весь виховний метод, яким я користуюся». (Корчак, «Дитина в сім'ї»)
Корчак мав своєрідне уявлення про права дитини: «Я закликаю до [прийняття] Великої хартії вольностей про права дитини. Можливо, їх є більше, та я знайшов три основних. 1. Право дитини на смерть.Докладніше — С.Соловейчик. Последняя книга, розділ 53 , Жерар Кан. Педагогика Януша Корчака и еврейское воспитание, розділ 5 . 2. Право дитини на сьогодення. 3. Право дитини бути тим, ким вона є.» (Корчак, «Дитина в сім'ї», розд. 37).
«Гаряча, розумна, владна над собою любов матері до дитини повинна дати їй право на ранню смерть, на закінчення життєвого циклу не за 60 обертів сонця навколо Землі, а всього за одну чи три весни… „Бог дав, Бог і взяв“, — кажуть у народі, де знають живу природу, знають, що не будь-яке зерно дасть колосся, не будь-яка пташка народжується придатною для життя, не будь-який корінець виросте у дерево.». «У страхові, як би смерть не відібрала у нас дитини, ми відбираємо дитину у життя…». «Бажаючи вберегти дитину від бактерій дифтерії, не переносьте її в атмосферу, наповнену затхлістю нудьги й безвольності…».
Врахування прав і можливостей батька й вихователяДив. також: С. Л. Соловейчик. Последняя книга, гл. 53. .