Дана стаття призначена для ознайомлення зі списком пам'ятників, меморіалів та скульптурних групами в столиці України міста Києва й короткими відомостями про історію спорудження пам'яток монументального мистецтва в місті.
У Києві велика кількість різноманітних меморіалів, пам'ятників, монументів, скульптурних груп, пам'ятних знаків, погрудь (бюстів) і фігур. Будучи впродовж історії завжди містом мультикультурним, в Києві в різний час «вшановували у камені» діячів багатьох країн і народів.
Як і в інших містах України, переважна більшість пам'ятників і монументів у Києві зосереджена в центральній (історичній) частині, хоча деяке їх число, в тому числі і з огляду на величину міста, сформування власних осередків адміністративних одиниць міста (районів), територіальне розміщення об'єктів культури, місць історичних подій, проживання і/або роботи видатних діячів, включення до складу міста прилеглих населених пунктів тощо, розташовані по всій території міста і на околицях.
Історія спорудження пам'ятників у Києві Пам'ятники Києва до 1917 року Найстарішим пам'ятником Києва традиційно вважається Пам'ятник Магдебурзькому праву (1802—08). Від нього і починається шерег встановлення монументів і споруд у Києві у добу Російської імперії, яких до Жовтневого перевороту 1917 року нараховувалось ніяк не менше 2 десятків. Чільне місце серед них посідали пам'ятники російським царям та державним діячам імперії.
Історія пам'ятників Києва у ХХ столітті З приходом до влади більшовиків велике число пам'ятників було зруйновано і знесено, а на постаменти (місця) деяких, як у випадку з пам'ятником Щорсу, поставлено скульптури інших, вже ідеологічно «витриманих» у дусі нової влади, діячів. Водночас здобутком політики україназації 1930-х стало вшанування українських діячів культури (Пам'ятник Тарасу Шевченку), втім доба репресивних заходів («Розстріляне відродження», Голодомор, колективізація), що змінила короткотерміновий період розвитку, нагло перервала цей процес.
Після Другої світової війни визначним напрямком у зведенні пам'ятників у Києві, як і по всьому СРСР, стала монументалізація «подвигу радянського народу у перемозі в Великій Вітчизняній війні», встановлення пам'ятників окремим подіям та особам війни. Водночас споруджуються ідеологічно спрямовані пам'ятники діячам Громадянської війни в Росії та радянсько-української війни 1917—1921 років, окремим партійним і державним діячам Радянського Союзу. В часи т. зв. «Хрущовської відлиги» (1950—60-ті роки) було започатковано процес вшанування у пам'ятниках діячів української культури (пам'ятник І. Франку, 1956 рік).
Зі здобуттям незалежності України в 1991 році активізується політичне і національно-культурне відродження українського народу, яке розпочалося з демократизацією суспільного життя всередині 1980-х років. Звернення до національного коріння, розвиток національної за змістом і формою культури визначили наперед вшанування багатьох діячів української історії та культури, що отримували негативне забарвлення у трактуваннях радянського періоду, були незаслужено забуті або їм не приділялось достатньо уваги. Це відбувається паралельно з широким перейменуванням топонімів (переважно поверненням до старих назв вулиць, районів, населених пунктів тощо) і є частиною великого процесу інформаційного висвітлення, подеколи «відкриття» цілих пластів національної історії, в т. ч. і з усуненням викривлень інформації та статданих радянської (а часто і царської) історіографії, ідеології та пропаганди. На тлі цих подій не тільки з'являються монументи діячам української історії та культури, а все частіше лунають заклики до знесення пам'ятників «минулої доби».
Так, одним з перших знесено великий монумент (зі скульптурними групами селян і робітників) В. І. Леніну в самому центрі міста (на місці сучасного Монумента Незалежності) біля готелю «Москва» (зараз «Україна»). Однак, толерантність у підходах до історичного процесу серед науковців і фахівців, складність формування національних еліт, брак національних ідеології та виховання, подеколи брак коштів і події сучасності, породили безліч дискусій і думок щодо доцільності подальшого знесення пам'ятників діячам радянської (рідше — навіть ширше, російської) історії та культури в Києві. Ці дискусії не припиняються і в наш час (кінець 2000-х років).
Пам'ятники Києва у XXI столітті Тенденціями нового тисячоліття у спорудженні пам'ятників у Києві, як і в Україні в цілому, стало вшанування в камені подій і діячів української та світової історії, значення і роль яких висвітлювалися викривлено або не висвітлювалися взагалі за СРСР (меморіал, пам'ятний знак Голодомору, меморіал Голокосту, пам'ятники гетьману Сагайдачному, Лесю Курбасу, Анні Ярославні, Пилипу Орлику, триває підготовка до встановлення пам'ятника Івану Мазепі тощо), спорудження монументів діячам Української Церкви (як і в інших містах країни, особливо на заході), відкриття пам'ятників діячам, що мають відношення до Києва, але творили у контексті інших національних культур (пам'ятники Шолом-Алейхему, Михайлові Булгакову тощо). Ще одним напрямком у зведенні пам'ятників у столиці України є висвітлення у монументальній скульптурі подій та осіб відносно недавньої історії (пам'ятник В'ячеславові Чорноволу, пам'ятник Героям Небесної Сотні на вул. Тургенєвській, монумент Георгію Гонгадзе). Популярним є в теперішній час і зображення в пам'ятниках діячів радянської та української культури (театр, кіно, музика) і спорту (пам'ятники Валерію Лобановському, Анатолію Солов'яненку, Миколі Яковченку, Леонідові Бикову тощо), а також втілення у скульптурі деяких персонажів (пам'ятники Проні Прокоповні і Голохвастову, Поніковському, «їжаку в тумані» тощо) і навіть побутових реалій, часто спонсороване окремими громадянами (з отриманням відповідних дозволів), що однак не є настільки розповсюдженим, як на сході України (Бердянськ, Маріуполь) та в деяких інших пострадянських країнах. Глобалізація і включеність України до світового історичного контексту зумовили встановлення пам'ятників «за обміном» (в Києві встановлюється скульптура діяча іншої культури, а відповідно в місті, зазвичай, столиці іншої країни — українського) або цілком спонсоровані іншими державами (пам'ятники Махтумкулі, Гейдару Алієву тощо), встановлення пам'ятників на честь побратимства Києва з іншими містами (стела Сантьяго де Чилі на проспекті на Героїв Сталінграда), а також пам'ятники на честь подій недавньої світової історії (жертвам терористичного акту 11 вересня 2001 року).
Після початку російсько-української війни у столиці також почали з'являтися відповідні монументи.
Список сучасних пам'ятників Пам'ятники подаються за тематичними групами (пам'ятники державним, політичним і військовим діячам України, на честь учасників німецько-радянської війни; на честь подій історії України XX століття тощо), в окрему групу віднесено скульптури, в тому числі паркові. Всередині окремих переліків пам'ятники групуються за абетковим принципом. Для візуального ознайомлення з пам'ятниками, а також отримання відомостей про них, слід звернутися до окремих статей про пам'ятники, або переглянути статті, присвячені міські скульптурі за окремими міськими районами: Пам'ятники Голосіївського району; Пам'ятники Дарницького району; Пам'ятники Деснянського району Києва; Пам'ятники Дніпровського району Києва; Пам'ятники Оболонського району; Пам'ятники Печерського району; Пам'ятники Подільського району Києва; Пам'ятники Святошинського району; Пам'ятники Солом'янського району; Пам'ятники Шевченківського району Києва.
Пам'ятники Києва Державним, політичним, релігійним і військовим діячам України Володимиру Великому; Пилипу Орлику; Миколі Святоші; Княгині Ользі; Петрові Сагайдачному; Князю Святославу; Богдану Хмельницькому; Чорноволу В'ячеславу; Анні Ярославні; Ярославу Мудрому.
Діячам культури та науки України Бикову Леоніду (Військовим Льотчикам німецько-радянської війни); Біляшівському Миколі; Булгакову Михайлу; Вернадському Володимиру; Гоголю Миколі (на Русанівській набережній); Городецькому Владиславу; Іщенку Івану; Кирпичову Віктору (на території Київського Політехнічного інституту); Козловському Івану; Корольову Сергію (на території Київського Політехнічного інституту); Корольову Сергію (на території ВО «Меридіан ім. С. П. Корольова», бульвар В. Гавела, 8); Кравчуку Михайлу (на території Київського Політехнічного інституту); Лебедєву Сергію (на території Київського Політехнічного інституту); Липинському В'ячеславові; Лобановському Валерію; Могилі Петру (на території Києво-Печерської лаври); Могилі Петру (на території МАУП); Нестерову Петру; Нестору-літописцю; Образцову Василю; Параджанову Сергію (на території Кіностудії імені Олександра Довженка); Патону Євгену (на території Київського Політехнічного інституту); Платонову Сергію; Рильському Максиму; Рильському Максиму, погруддя; Сікорському Ігорю (на території Київського Політехнічного інституту); Сікорському Івану, погруддя (на території МАУП); Сковороді Григорію (на Контрактовій площі); Сковороді Григорію (на території МАУП); Солов'яненку Анатолію; Стражеску Миколі (перед будівлею Інституту кардіології АМН України на вулиці Народного ополчення, 5); Стусу Василю, пам'ятний знак; Телізі Олені (на території Київського Політехнічного інституту); Тимошенку Степану (на території Київського Політехнічного інституту); Лесі Українці на площі Лесі Українки; Лесі Українці, паркова скульптура в Міському саді; Лесі Українці (на території МАУП); Франку Іванові, поруч з будівлею Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка; Франку Іванові (на території МАУП); Шевченку Тарасові, «Прометей» в Київському державному музеї Т. Шевченка (1988) Шевченку Тарасові, посередині Андріївського узвозу роботи Івана Кавалерідзе; Шевченку Тарасові, пам'ятний знак біля Хати на Пріорці; Шевченку Тарасові, на території кіностудії імені Олександра Довженка; Шевченку Тарасові (на території МАУП); Шевченку Тарасові, погруддя на території гімназії № 109, по вулиці Панаса Мирного, 24; Шолом-Алейхему; Яковченку Миколі; Яновському Феофілу (на території київського Інституту фтизіатрії та пульмонології імені Ф. Яновського по вулиці Миколи Амосова, 7).
На честь подій історії Києва та України Андрію Первозванному Святому апостолу біля Аскольдової могили; Пам'ятник білорусам, загиблим за Україну на вул. Білоруській, 22 Арка Свободи українського народу, скульптурна композиція на честь Переяславської ради (1654); Вічний Київ, скульптурна композиція; Герої не вмирають, пам'ятник біля вул. Маршала Тимошенка, 18; Героям Небесної Сотні, пам'ятник на вул. Тургенєвській, 11; Героям Небесної Сотні, пам'ятник на вул. Академіка Янгеля, 5; Героям Крут, меморіал на Аскольдовій могилі; Олександрові Плеханову, герою Небесної Сотні, меморіал на вул. Преображенській; Знищеному поселенню на Трухановому острові, пам'ятний знак; Зруйнованому Успенському собору, пам'ятний знак; Кирилу і Мефодію, на території Києво-Печерської лаври; «Князь Володимир обирає віру», скульптурна група; Магдебурзькому праву («Колона Магдебурзького права»); Незалежності, монумент; Передмостовій слобідці, пам'ятний знак на острові Венеціанському у Гідропарку; Шулявській республіці (біля головного корпусу Київського політехнічного інституту); на честь 1500-ліття Києва, пам'ятний знак (біля б. № 15 по вул. В. Іваниса); на честь заснування міста Києва, пам'ятний знак у Наводницькому парку на набережній Дніпра; на честь легендарних засновників міста, скульптурна композиція-фонтан на Майдані Незалежності; на честь першого київського трамваю, пам'ятний знак на Поштовій площі; на честь 1000-ліття Хрещення Київської Русі, Меморіал жертвам переслідувань за віру в Христа «Жертвам за Віру» («Пам'ять»), 1988. Скульптор Євген Прокопов. На місті тоді ще зруйнованого Михайлівського Золотоверхого монастиря. на честь хрещення киян (988 р.), пам'ятний хрест біля входу до Іллінської церкви на вулиці Почайнинській;