Вторгнення СРСР до Польщі, чи Радянсько-польська війна 1939 рокуРуккас А. Польсько-радянська війна 1939 // У сучасній українській історіографії вживається також назва «Радянсько-польська війна 1939» Див.: Енциклопедія історії України: В 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К. : Наук. думка, 2003 — ISBN 966-00-0632-2 Т. 1 : А—В. — 2003. — 688 с. : іл. — С. 600. — ISBN 966-00-0734-5. (, , , 17 вересня 1939 — 6 жовтня 1939) — військова операція радянських військ у період Другої світової війни, яка почалася 17 вересня 1939 року. Того ранку о 5:00, через 16 днів після нападу Нацистської Німеччини на Польщу, радянські війська без оголошення війни вторглися зі сходу і зайняли західнобілоруські та західноукраїнські землі. Операція, що тривала 20 днів, призвела до остаточної окупації Червоною армією та Вермахтом всієї території Другої Польської Республіки 6 жовтня 1939 р.

Таємним протоколом до Пакту Молотова — Ріббентропа, підписаного 23 серпня 1939 року у Москві, встановлювалося розмежування країн Східної Європи на сфери німецьких і радянських інтересів на випадок «територіально-політичної перебудови» цих країн. Німеччина визнавала інтереси СРСР у Латвії, Естонії, Східній Польщі, Фінляндії та Бессарабії. Вважається, що цим самим було порушено низку міжнародних угод, зокрема Пакт Бріана — Келлоґа і «Протокол Літвінова», Договір про ненапад між СРСР і ПольщеюPakt nieagresji między Rzecząpospolitą Polską a Związkiem Socjalistycznych Republik Rad, podpisany w Moskwie dnia 25 lipca 1932 r. і Конвенцію про визначення агресії. Напад і подальша анексія спричинили тяжкі наслідки: зникнення з політичної карти світу Польської держави, масові арештиРадянський період 1939—1941, Катинський розстріл, депортації народів, значне збільшення загальної чисельності населення, яке підпадало під сталінські репресії.

Назва Офіційна назва в радянській історіографії «Советский Союз взял под свою защиту население Западной Украины и Западной Белоруссии. 17 сентября 1939 г. Красная Армия перешла советско-польскую границу.<…> Освободительный поход Красной Армии завершился к концу сентября.» В кн.: Всемирная история / Академия наук СССР / Под ред. В. В. Курасова (отв. ред.), А. М. Некрича и др. В 10-ти т. — М. : Мысль, 1956—1965. — Т. X. — С. 95. — «Визвольний похід Червоної Армії у Західну Україну й Західну Білорусь 1939 року».

Офіційна історіографія Російської Федерації називає ці дії «введенням радянських військ у Західну Україну і Західну Білорусь у ході війни Німеччини з Великою Британією і Францією, що почалась»Очерки истории Министерства иностранных дел России. 1802—2002: В 3 т. — М. : ОЛМА—ПРЕСС, 2002. — ISBN 5-224-03651-8. Т. 2. 1917—2002 гг. — 624 с. — С. 260. — ISBN 5-224-03653-4. .

Польські військові і політичні діячі того часуPobóg-Malinowski Władysław. Najnowsza historia polityczna Polski 1939—1945. — Warszawa, 1981. — S. 135., а також сучасні історики розцінюють напад СРСР на Польщу як «удар ножем в спину, що повністю змінив становище держави»Karczewski: «Nóż w plecy, który wbili Polsce sowieci 17 września, zmienił całkowicie nasze położenie».

Передумови

Відновлення польської держави 1795, внаслідок так званого третього поділу Польща, як незалежна держава, зникла із політичної карти Європи, а її землі опинились під владою Австрійської, Прусської та Російської корони. Більшу частину Речі Посполитої і за населенням і за територією отримала Російська імперія. Королівство Пруссія здобуло Велику Польщу, Мазовію із столицею країни Варшавою. Галичина потрапила до Австрії. Після Наполеонівських війн Російська імперія отримала значну частину Польщі із Варшавою, яка раніше входила до Австрії та Королівства Пруссія. Кордони країн Східної Європи, що були встановлені 1815 на Віденському конгресі, проіснували до початку Першої світової війни.

14 серпня 1914 російськоімперський уряд заявив про наміри об'єднати усіх поляків в кордонах Царства Польського під скіпетром російського імператора. Німецька та Австро-Угорська імперії у відповідь обмежилися загальними деклараціями про майбутнє польської держави. Впродовж бойових дій 1914—1916 рр. більшість польських земель опинилася під контролем німецької та австро-угорської держав. 5 листопада 1916 вони проголосили «незалежність» польської держави, однак без зазначення кордонів, що могло означати приєднання у майбутньому до контрольованої ними Польщі також її російської частини. Як контрзахід 12 грудня 1916 Російська імперія оголосила про намір створити «вільну Польщу» із усіх трьох частин. Це рішення підтримали Велика Британія, Франція і Сполучені Штати Америки.

Остаточне утворення нової держави під назвою Друга Річ Посполита відбулося 1918 після закінчення Першої світової війни.

Територіальні суперечності План східного кордону Польщі був окреслений лінією Керзона, проведеною приблизно по лінії етнічного поділу районів із польською більшістю і районів із білоруською та українською більшістю. Однак, громадська думка Польщі вимагала відновлення кордонів в межах Першої Річі Посполитої до її поділу 1772, що означало приєднання Західної України та Західної Білорусі.

1918-1919, під час Українсько-польської війни Польща захопила територію Західноукраїнської Народної Республіки. У квітні 1920 за Варшавським договором було встановлено новий кордон із Українською Народною Республікою по річці Збруч.

18 березня 1921, представники РРФСР і УСРР, з одного боку, та Польщі — з іншого, підписали Ризький мирний договір, яким формально закінчилася Польсько-радянська війна, що анулював усі попередні домовленості і остаточно закріпив поділ українських і білоруських земель між Радянською Росією та Польщею. За умовами Ризького миру до складу Польщі увійшли українські землі: Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя, Західне Полісся та Східна Галичина. В обмін на це Польща визнала УСРР.

2 травня 1921 у Мінську розпочала роботу змішана комісія, що мала врегулювати питання демаркації кордону, але до кінця липня польська сторона фактично саботувала її роботу. Коли сторони відновили роботу комісії, Польща зажадала відсунути кордони на схід у деяких місцях на 1—2 та навіть на 30 км. Тільки у листопаді 1922 кордон було проведено на місцевості та передано адміністративній і прикордонній владі сторін, а повністю робота прикордонної комісії завершилася у серпні 1924.

15 березня 1923 Конференція послів Антанти визнала де-факто кордони Польщі з СРСР.

Іншим складним моментом відновлення польської державності було виконання польською стороною постанов Ризького договору щодо надання культурних прав білорусам і українцям у східних районах країни. 17 грудня 1920 польський сейм ухвалив закон про наділення землею солдатів, які відзначилися в радянсько-польській війні, і до кінця 1922 у східних районах Польщі землю одержало близько 25 тисяч польських родин. Так було розпочато цілеспрямовану колонізацію та полонізацію Західної України та Білорусі, що, в свою чергу, сприяло посиленню антипольських настроїв серед місцевого населення та організацію спротиву діям польської влади.

Після підписання Мюнхенської угоди 30 вересня 1938, Польща анексувала Заолжя (Тешинська Сілезія). Таким чином, Польща, разом із нацистською Німеччиною та Угорщиною, взяла участь у поділі Чехословаччини.

Починаючи від 1938 становище Польщі у територіальних суперечках із сусідами ускладнилось, оскільки неузгодженості були не лише на сході з СРСР, але й на заході з Німеччиною. Німецька дипломатія все активніше починала вимагати повернення міста Данциг та створення «Польського коридору». При цьому, як формальний привід для претензій до Польщі, Німеччиною використовувався «захист етнічних німців», що мешкали на території Польщі.

Пакт Молотова — Ріббентропа

На початку 1939 провалилися переговори про створення антигітлерівської коаліції між Великою Британією, Францією, Румунією з одного боку та СРСР з іншого боку. З липня 1939 Німеччина і Радянський Союз почали зближення у «польському питанні». 3 серпня 1939 року міністр закордонних справ Третього Рейху фон Ріббентроп вперше зробив офіційну заяву, у якій був натяк на розподіл сфер впливу: «З усіх проблем, що мають стосунок до території від Чорного до Балтійського моря, ми могли б легко домовитись»Очерки истории Министерства иностранных дел России. 1802—2002: В 3 т. Т. 2

15 серпня на зустрічі посла Німеччини в СРСР Шуленбурга з народним комісаром закордонних справ Молотовим представник радянської сторони запропонував підписати договір про ненапад, але з обов'язковим підписанням торговельної та кредитної угоди. 19 серпня економічну угоду було підписано і Молотов передав Ріббентропу проект майбутнього таємного протоколу. Бажаючи форсувати події, Гітлер особистою телеграмою просив Сталіна прийняти німецьку делегацію 22—23 серпня замість запланованого 26—27 серпня.

23 серпня 1939 у Москві народним комісаром закордонних справ СРСР Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини фон Ріббентропом було підписано договір про ненапад. Секретним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі. Другий пункт цього протоколу порушував «польське питання»: «У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Польської держави, кордон сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити лінією рік Нарев, Вісла і Сян. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясоване лише протягом подальшого політичного розвитку…»Договор о ненападении между Германией и Советским Союзом

Підготовка СРСР до війни з Польщею

Підготовка СРСР до війни з Польщею розпочалася у формі прихованої військової мобілізації. 3 вересня 1939 політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило таємно продовжити на місяць строк служби червоноармійців і молодших командирів, які підлягали демобілізації, внаслідок чого в РСЧА було затримано понад 310 тисяч осібОсьмачко С. Г. Красная Армия в локальных войнах и военных конфликтах (1929—1941): боевой опыт и военная политика. — Ярославль, 1999. стр. 11. 6 вересня близько 23:00-24:00 командування семи військових округів, зокрема КОВО та ХВО, отримало директиву наркома оборони про проведення прихованої мобілізації у вигляді «Великих навчальних зборів». Ухвалено призвати на навчальні збори весь приписний склад, мобілізувати автотранспорт, коней, розбронювати мобілізаційні запаси продовольства і хлібофуражу. 7 вересня в Москві Ворошилов провів нараду з командуванням Київського, Білоруського, Московського, Ленінградського, Харківського, Калінінського, Орловського округів щодо підготовки широкої наступальної операції на терен Західної України і Західної БілорусіІсторичний календар: цей день в історії (7 Вересня)

З 7 вересня 1939 під виглядом Великих навчальних зборів розпочався призов 2,6 млн запасників 7-ми військових округів, зокрема двох на території УРСР — КОВО і ХВО. Через десять днів після початку зборів було сформовано 98 стрілецьких, 14 кавалерійських дивізій, 27 танкових бригад і 24 артполки Резерву Головного командування. З цієї загальної кількості 41 стрілецька, 13 кавалерійських дивізій, 17 танкових бригад і 9 артполків надалі увійшли до складу Білоруського і Українського фронтів, управління яких були утворені й розгорнуті 11 вересня 1939 на базі БОВО і КОВО.

Уповноваженим членом Військової Ради КОВО був перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов, а Військову Раду БОВО очолював Михайло Ковальов, які здійснювали військово-політичне керівництво всією операцією.

8 вересня 1939 на західних кордонах СРСР, під час передислокації військ КОВО було сформовано три армійські групи: Житомирська (згодом — Шепетівська, Північна, 5-та армія) під командуванням комдива Совєтнікова, Вінницька (Волочиська, Східна, 6-а армія) на чолі з комкором Голіковим і Одеська (Кам'янець-Подільська, Південна, 12-а армія) під проводом командарма ІІ рангу Тюленєва.