Ю́лія Васи́лівна Опарівська (Ганківська) (10 травня 1898, Семушова, Сяноцький повіт, Цислейтанія — 26 липня 1944, присілок Завадка поблизу Петрушева Воля) — українська громадська діячка та вчителька, відома своєю педагогічною, культурно-громадською діяльністю на Закерзонні в міжвоєнний та воєнний періоди XX століття. Опарівська походила з родини шкільного інспектора, здобула освіту і працювала вчителькою в сільських школах, де була шанованою фігурою місцевої громади завдяки поєднанню освітянської праці з активною участю в житті села. Через складні політичні обставини між Першою та Другою світовими війнами вона сприяла розвитку освіти й ініціативам «Просвіти» на Замішанщині та підтримці української культури у галицьких селах.

У роки Другої світової війни, під час наростання репресій і тиску німецької та польської адміністрацій, Опарівська змушена була переховуватися разом із членами ОУН, пережила втрату сина — активного діяча українського визвольного руху. В 1944 році вона загинула внаслідок насильницького вбивства бойовиками Армії Крайової під час спроби емігрувати на Захід. Вона також відома як матір дружини провідника ОУН Степана Бандери, що робить її однією з помітних постатей у родинному та суспільному контексті українського визвольного руху XX століття.

Життєпис

Подружнє життя Юлія Опарівська (до шлюбу Ганківська) народилася 10 травня 1898 року в селі Семушова поблизу Сянока (Західна Галичина, Австро-Угорщина). Була донькою сільського вчителя Василя Ганківського та Софії Ганківської (з роду Курковських), уродженців українського села Гломча Сяноцького повіту. Згодом її батько обіймав посаду шкільного інспектора в Сяноку. Станом на грудень 1945 року мати Юлії проживала в Сяноку разом із донькою. Брат Юлії, Володимир Ганківський, був лікарем у Коломиї та зятем письменниці Ольги Киселівської. Середню освіту здобула в Сяноку, згодом навчалась в Українському інституті для дівчат в Перемишлі.

У 1916 році одружилася з випускником Перемишльської гімназії, уродженцем села Бонарівка Василем Опарівським. Як стверджує Артур Бата, шлюб між Василем Опарівським і Юлією Ганківською було укладено в Покровській церкві села Бонарівка. 14 вересня 1917 року в Терепчі в них народилась донька Ярослава — майбутня дружина лідера ОУН Степана Бандери . Згодом у подружжя народився син Лев (1918—1942) — студент-хімік, член ОУН.

З початком визвольних змагань парох села Терепча біля міста Сянок, а згодом і в селі Нижанковичі поблизу Самбора о. Василь Опарівський в листопаді 1918 року долучився в ранзі сотника до УГАПенкалюк С. Полівчак Р. Як виник і зник Августдорф: історія колишньої німецької колонії на межі Івано-Франківської та Чернівецької областей. Суспільне Івано-Франківськ, 25 січня 2025.. Згодом став капеланом у 8-й Самбірській бригаді УГА. Помер 22 червня 1919 року в госпіталі УГА в Підгайцях від наслідків нещасного випадку, який стався при розриві польської протипіхотної гранати в селі Слов'ятин. Залишивсь вдовою, Юлія Опарівська відтоді більше ніколи не виходила заміж.

Громадсько-культурна діяльність Після загибелі чоловіка Василя Опарівського Юлія Опарівська більше не одружувалася. За наявними джерелами, щонайменше у 1919–1921 роках вона проживала в селі Терепча Сяноцького повіту, де раніше служив її чоловік. Про це свідчать оголошення, опубліковані в газеті «Український вісник» 21–22 травня 1921 року, у яких Опарівська розшукувала колишнього сотника Української галицької армії Ольшанського, зазначивши власну адресу: «с. Терепча, повіт Сянік». Особу сотника Ольшанського достеменно не встановлено.

У перші повоєнні роки Юлія Опарівська тривалий час не могла працевлаштуватися за фахом. За свідченнями дослідників, у міжвоєнній Польщі вдови та родичі старшин Української галицької армії нерідко зазнавали обмежень при прийнятті на державну службу, зокрема в систему освіти. Лише згодом вона отримала можливість працювати вчителькою в українських школах Замішанщини і всередині 1920-х вона влаштувалась вчителькою у початковій сільській школі у присілку Завада поблизу Петрушевої Волі.

Як педагог і громадська діячка Опарівська користувалася значним авторитетом серед українського населення регіону. Вона брала участь у громадському житті, відвідувала сільські урочистості та долучалася до відкриття місцевих осередків товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Луг» та інших українських організацій. За її ініціативою в селі Петрушева Воля було відкрито початкову школу та організовано кооператив. Значну увагу вона приділяла просвітницькій роботі: організовувала курси для неписьменних, а також гуртки вишивання й куховарства. Після роботи в школі Опарівська продовжувала громадську діяльність, збираючи місцевих жителів та допомагаючи їм у вирішенні побутових і суспільних питань. До неї часто зверталися за порадами мешканці села, зокрема й представники заможніших господарських родин. За мемуарними свідченнями, вона також сприяла поширенню книжок і самоосвіти серед селян. У Бонарівці пані вчителька була дуже шанованою особою: «Юлію дуже любили в Бонарівці, бо вона була і вчителькою, і лікарем, і добрим порадником».Станом на 1936 рік Юлія Опарівська проживала разом із сином Левом Опарівським у Петрушевій Волі, тоді як під час літніх канікул до них приїжджала донька Ярослава Опарівська. Водночас у документах місцевої філії товариства «Луг» місцем проживання вдови о. Василя Опарівського зазначено хутір Завада поблизу Петрушевої Волі.

В роки Другої світової війни Після арешту провідника ОУН(р) Степана Бандери в липні 1941 року та ув'язнення його в спеціальному блоці концтабору Заксенгаузен Юлія Опарівська залишалася прихильницею українського національного руху. Вона підтримувала погляди своєї доньки Ярослави та зятя на майбутнє незалежної України й продовжувала громадську діяльність серед українського населення Замішанщини.У роки німецької окупації Опарівська брала активну участь у роботі Українського допомогового комітету в Кросні.

Опарівська підтримувала зв'язки з мешканцями Петрушевої Волі, Бонарівки та хутора Завада, продовжувала проводити курси грамотності й домашнього господарства, за потреби надавала акушерську допомогу, а також позичала книги місцевим жителям. Серед українського населення Замішанщини користувалася авторитетом як педагог і громадська діячка. Родину Опарівських також безпосередньо зачепили репресії окупаційної влади. У серпні 1942 року швагра Степана Бандери й сина Юлії Опарівської — Лева Опарівського — було заарештовано гестапо в Жовкві під час підпільної діяльності. Після тримісячного ув'язнення у львівській тюрмі на вулиці Лонцького 27 листопада 1942 року його разом із 27 членами ОУН було розстріляно на Кортумовій горі.

Загибель Для Юлії Опарівської безпекова ситуація значно погіршилась опісля початку 13 липня 1944 року Львівсько-Сандомирської операції. Попередньо, навесні 1944 року, із наближенням військ 1-го Українського фронту до Галичини, Юлія Опарівська вирішила залишити Замішанщину. За свідченнями сучасників, вона побоювалася переслідувань з боку радянських органів державної безпеки через свої родинні зв'язки з одним із провідників ОУН(р) та проукраїнську громадську діяльність. За різними даними, вона планувала виїхати до Берліна або Відня. У липні 1944 року Опарівська розпочала підготовку до виїзду. На той час вона перебувала переважно в селах Завадка та Бонарівка, де місцеві жителі надавали їй притулок і пропонували охорону. Разом з Ориною Лиско та Євгенією Пащак вона дісталася залізничної станції Прибівка поблизу Завади, однак не встигла на останній поїзд, що прямував на захід. Наступний рейс мав відправитися лише 27 липня 1944 року. Попри вмовляння супутниць повернутися до Бонарівки, Опарівська відмовилася. Після прощання вона самостійно вирушила до Петрушевої Волі, де залишила свої валізи в місцевій крамниці до ранку.

Того ж дня, 26 липня 1944 року дорогою до хутора Завада бачили трьох озброєних чоловіків у чорному одязі, які розмовляли польською мовою. Дорогою до Бонарівки вони зупинили Орину Лиско й розпитували, чи виїхала Юлія Опарівська поїздом. Лиско відповіла ствердно, повідомивши, що Опарівська разом із супутницею вже відбула. Історик А. Бойда припускає, що ця відповідь могла відвернути небезпеку від самої Лиско. Після депортації українського населення Бонарівки до Прикарпаття у 1945 році Орину Лиско було репресовано радянськими органами за зв'язки з Організацією українських націоналістів.

У спогадах жителя села Петрушева Воля на прізвище Галько, того дня він бачив неподалік групу з п’яти озброєних чоловіків, які розмовляли польською мовою. Лише згодом він пов’язав цю зустріч із убивством Опарівської. За свідченнями очевидців, увечері 26 липня 1944 року Юлія Опарівська повернулася до свого будинку поблизу школи, маючи при собі лише одну валізу. Незабаром до помешкання увірвалася група озброєних осіб. Нападники вимагали видати гроші та цінності, застосовуючи до неї фізичне насильство. Після катувань Юлію Опарівську було вбито. Їй було 46 років. Тіло загиблої першим виявив місцевий житель Станіслав Графф, який повідомив про подію мешканців навколишніх сіл. Його дружина обмила тіло та підготувала його до поховання. Наступного дня до хутора прибули брат Василя Опарівського Іван Опарівський, Федір Кріль та кілька озброєних членів самооборони Бонарівки. За їхніми свідченнями, вони вирушили до Опарівської після отримання повідомлення про загрозу її життю, однак застали її вже вбитою. У будинку були розкидані особисті речі, пошкоджені меблі та сімейні фотографії.

Після вбивства тіло Юлії Опарівської перевезли до Бонарівки, де 27 липня 1944 року відбувся її похорон. Похоронну процесію проводжали від Покровської церкви, у якій 1916 року вона вінчалася з Василем Опарівським. Чин похорону звершив парох Бонарівки, короснянський декан Греко-католицької церкви Іван Клюфас, який виголосив над могилою промову, присвячену громадській та освітній діяльності покійної. За спогадами представників родини Станчак, на похороні були присутні численні мешканці Бонарівки та навколишніх сіл. Через воєнні обставини поховання було здійснене поспіхом. На могилі встановили металевий хрест із написом: «Опарівска Юлія, 26. VII. 1944».

У ЗМІ

В опублікованому 6 вересня 2024 року текстовому матеріалі та документальному репортажіБойда А (11 лютого 2025). Родинні перекази, фільм і шкільний досвід: як це допомогло в статті про тещу Бандери. Блог Вікімедіа Україна. Процитовано 12 лютого 2025. на YouTube від «Суспільне Івано-Франківськ» під заголовком «Голод, винищувальні загони, УПА і репресії: історії зі Станіславівки, де живуть сім'ї депортованих із Закерзоння» історик Андрій Бойда згадував про епізод зі вбивством Юлії Опарівської як один із найчорніших епізодів у житті села Бонарівка в часи Другої світової війни. 25 січня 2025 року у документальному фільмі про німецьку колонію Августдорф, родич п. Юлії Іван Хом'як також згадував про цей епізод в історії замішанців.

Пам'ять Місце поховання Юлії Опарівської було повторно ідентифіковане краєзнавцем та інженером Романом Матвійчиною, правнуком колишнього пароха Бонарівки о. Івана Мудрого. Він передав до Українського інституту національної пам'яті відомості про розташування могили, її стан та опис. Питання збереження місця поховання підтримують нащадки Юлії Опарівської, зокрема її правнук Степан Андрійович Бандера, повний тезка свого діда — провідника ОУН(р) Степана Бандери. Незадовго до початку повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року нащадки переселенців із Бонарівки ініціювали встановлення надгробного пам'ятника на могилі. Однак реалізацію цього задуму було відкладено через спрямування благодійних коштів на підтримку Збройних сил України. Родина Юлії Опарівської також висловлює сподівання на перепоховання її останків в Україні, поряд із вшануванням пам'яті її зятя Степана Бандери. Оцінки діяльності