Польська Народна Республіка

Польська Народна Республіка () — державне утворення на території сучасної Польської Республіки у 1947–1989 роках. У 1947–1952 роках мало назву Польська Республіка ().

Історія

Результати виборів в січні 1947 в Польщі, які, відповідно до положень Ялтинської конференції мали на меті легітимізацію влади в Польщі (для «демократичних виборів» було створено Тимчасовий уряд національної єдності (ТУНЄ) на конференції в Москві в червні 1945 року під керівництвом антигітлерівської коаліції трьох держав — Великої Британії, США і СРСР), було сфальсифіковано правоохоронним апаратом (Міністерством громадської безпеки), підпорядковане ПРП, за безпосередньою участю співробітників НКВС. Анонсовані результати виборів: переміг — Демократичний блок (у складі ППР й ПСП), опозиція — Польська селянська партія (ПСП) формально легітимізували владу ППР і його наступників в Польщі у світлі міжнародного права. Колишній прем'єр-міністр, заступник прем'єр-міністра ТУНЄ і голова ПСП Станіслав Миколайчик, у зв'язку із загрозою арешту, був змушений емігрувати.

У свою чергу, до кінця 1948 року змінилася політика СРСР до держав-сателітів і розпочалася сталінізація народно-демократичних режимів Центральної та Східної Європи, у тому числі відмова від фасадних урядів «коаліційних народних фронтів» у рамках парламентської демократії для формальної передачі влади комуністичній партії як гегемону і правові зміни у назвах країн на «Народні Республіки» (Угорщина, Румунія, Болгарія, Албанія). У польському випадку це означало зміну назви держави на ПНР, Йосип Сталін особисто зробив поправкиPoprawki J. Stalina na projekcie Konstytucji , dostępne w Internecie, dostęp 2007-03-10., у переданій йому президентом Республіки Болеславом Берутом тексті Конституції Народної Республіки (наприклад, згода не змінювати польського гімну). Остаточний варіант Конституції комуністичної Польщі розробив БерутомPoprawki B.Bieruta na projekcie Konstytucji , dostępne w Internecie, dostęp 2007-03-10..

У 1944 Польща знову втратила свій суверенітет і була підпорядкована Радянському Союзу — найбільшою мірою за часів сталінізмуWojciech Roszkowski określa podległość Polski Ludowej wobec ZSRR w latach 1945—1956 jako kolonialną, zmienioną w latach 1956—1989 w radziecki protektorat.Praktyczny status w relacjach Polski ze wschodnim sąsiadem był analogiczny jak w latach 1711—1795 i 1815—1830.. Це була країна з недемократичною політичною системою однопартійної диктатури з формальним фасадом демократичних інститутів й різними типами репресій (залежно від історичного періоду). Питання про визначення комуністичної соціальної системи суперечливе — це була держава офіційно соціалістична, комуністи самі наголошували, що не було досягнуто ще початкової стадії комунізму, і, згідно з Конституцією, була державою народної демократії. Противниками цієї системи була визначена, як комунізм, а троцькістами — деформована робітнича держава. У просторіччі поляки використовували термін «комунізм».

У 1989—1991 в результаті політичних дій, ця країна перетворилася на демократичну Польську Республіку, або Третю республіку.

Походження ПНР Концепція польської соціалістичної держави, в унії з Росією, а потім СРСР, має витоки в Соціал-демократії Королівства Польського і Литви (СДКПіЛ). Її члени взяли участь в польсько-більшовицькій війні (1919—1920) (Фелікс Дзержинський, Кароль Свєрчевський, Костянтин Рокоссовський тощо) на боці Росії і проти Польщі. Полревком разом з урядом Радянської Росії планував створення маріонеткового уряду у планованій польській радянській республіці. Заснований в серпні 1920 Полревком, просувався спеціальним потягом до Варшави, слідом за наступом Червоної Армії, став прототипом створеному в 1944 році Польському комітету національного визволення.

КПП як партія насильницької зміни польської політичної системи мала центр прийняття рішень, підпорядкований Комінтерну, та фінансувалася з-за кордону протягом усього терміну Другої республіки, була нелегальною партією. КПП закликала до перегляду польського-німецького кордону (депортація німців з Верхньої Сілезії і Померанії і польського питання у СРСР в етнічно змішаних районах на схід від лінії Керзона). КПП мала агентів впливу у легальних організаціях (політичні партії, асоціації, профспілки), друкувала таким чином, офіційні газети і мала представників у Сеймі (Томаш Домбаль, Станіслав Ланчучький, Єжи Чешейко-Сохацький, Сильвестр Воєводський, Тадеуш Жарський). Крім напівлегальної роботи комуністи здійснювали вбивства (Гібнер, Кнєвський і Рутковський (1925)), терористичні акти (Валерій Багінський) та проведення оперативної діяльності розвідки Радянського Союзу. У свою чергу, Радянський Союз в областях УРСР і БРСР створив в 1920-ті роки Польські автономні округи: Дзержинський польський національній район і Польський національний район імені Юліана Мархлевського, існувавші до середини 1930-х років і скасовані під час польської операції НКВС. У червні 1938 року Сталін скасував КПП і наказав стратити більшість керманичів КПП, звинувативши їх в співпраці з державною поліцією і Другим відділом Генерального штабу Війська Польського.

Після військової окупації Польщі у вересні 1939 Вермахтом і Червоною Армією, частину польських офіцерів, наприклад, Зигмунт Берлінг було відібрано NOS НКВС в таборах в Козельську, Осташкові та Старобєльську, їх не було страчено в Катині навесні 1940 року, проте вони були утримані співробітниками НКВС у відносно файних умовах з метою використання в разі конфлікту з Третім Рейхом. Радянські польськомовні газети і журнали, (Червоний Прапор (), Новий горизонт ()), демонстративно відзначали в 1940 році «дні Міцкевича».

Після агресії Третього Рейху на Радянський Союз, під тиском Великої Британії, уряд Польщі в екзилі, був змушений відновити дипломатичні відносини з СРСР, які були перервані після вторгнення Червоної Армії в Польщу 17 вересня 1939, уряд СРСР погодився звільнити заарештованих і депортованих громадян Другої республіки і створити з них польські збройні сили підпорядковані Республіці, під командуванням колишнього в'язня Луб'янки генерала Владислава Андерса. Влітку 1942 почалась передислокація до Ірану польських збройних сил в СРСР (так звана армія Андерса). Берлінг з групою з декількох офіцерів польської армії (Армії Андерса) залишилися в Радянському Союзі, попри порядок відправлення, і надалі військово-польовим судом Другого польського корпусу засуджені як дезертири.

Розкриття інформації у квітні 1943 року Катинської різанини і запит польського уряду у вигнанні до Міжнародного Червоного Хреста за для дослідження цього питання дав Сталіну привід розірвати 27 квітня 1943 дипломатичні відносини з польським урядом у Лондоні, а потім створити підлеглий собі Союз польських патріотів і почав формування Першої польської піхотної дивізії імені Тадеуша Костюшко, яка не увійшла до складу армії Андерса і складалася головним чином з офіцерів Червоної Армії і офіцерів поляків комуністичного середовища. Разом з польськими військами були створена контррозвідка — Головне управління інформації, тісно пов'язане з радянськими спецслужбами. Для комуністичної Польщі з той же час готувалися кадри в школі НКВС У Куйбишеві.

4 січня 1944 війська 1-го Українського фронту Червоної Армії перейшли довоєнний польський кордон з Радянським СоюзомUstaloną w traktacie ryskim. Zmiana granicy polsko-sowieckiej na przebiegającą wzdłuż tzw. linii Curzona nastąpiła 16 sierpnia 1945 poprzez podpisanie umowy o przebiegu granicy pomiędzy rządem ZSRR a Tymczasowym Rządem Jedności Narodowej. в районі Рокитне. 22 червня 1944 під час операції «Багратіон» Червона армія перетнула лінію Керзона.

1947—1952 (Польська Республіка)

За початок ПНР де-факто вважається 22 липня 1944 — день оголошення маніфесту Польського комітету національного визволення (Маніфест ПКНВ), де-юре 5 липня 1945 — міжнародне визнання Тимчасового уряду національної єдності, також знаний як Люблінський комітет, що було створено за ініціативою Національної ради (КРН) в Любліні, 21 липня 1944 року, де-факто утворено за два дні до цього в Москві, Сталін мав бажання створити враження, що поляки за власною ініціативою, створили уряд на звільненому польському терені, розташованому між радянсько-німецьким фронтом і лінією КерзонаTreść Manifestu PKWN (m.in. nacjonalizacja przemysłu ciężkiego i lasów, reforma rolna i uwłaszczenie chłopów, upowszechnienie oświaty i walka z analfabetyzmem, ochrona praw pracowniczych) miała nawiązywać do postulatów Manifestu Tymczasowego Rządu Ludowego Republiki Polskiej. Również na siedzibę PKWN wybrał Lublin, tj. miasto gdzie w 1918 funkcjonował Rząd Ignacego Daszyńskiego..

ПКНВ розпочав впровадження «народної влади», на теренах Польщі зайнятих Червоною Армією, на захід від лінії Керзона. Це виразилося, зокрема у введенні поліцейського терору, видачі декрету, що передбачав смертну кару за антикомуністичну політичну діяльність (наприклад, Кримінальний кодекс Війська Польського, 23 вересня 1944 р.)

На окупованих теренах, незалежно від нового уряду діяла Червона Армія і радянські сили безпеки (НКВС, СМЕРШ)Червона Армія (з 1946 — Радянська Армія) займала, серед іншого, порт в Щеціні до 1947 року, частина порту Свіноуйсця і частину Легниця по 1990 рік, десятки полігонів та аеродромів, казарм і житлових комплексів.. Відповідно до угоди, укладеної ПКНВ з урядом СРСР, радянські солдати і офіцери залишилися поза дії польського законодавства, НКВС заарештувала людей, пов'язаних з армією та іншими організаціями і з польським урядом у вигнанні, і організував їх депортацію в концентраційні табори в СРСР, і взаємодіяло з «народною Владою», контролюючи її через мережу так званих радників. НКВС мав свою мережу концентраційних таборівhttp://www.ipn.gov.pl/a_091105_grot_wolsza.html.. Вважається, що в таких таборах в 1944—1950 роки загинуло близько 25000 осібWprost 24 — Polski Gułag . Крім поляків були також цілеспрямовані репресії проти німців і українців. У липні 1945 року НКВС заарештували близько 2000 чоловік, біля Гібі (Серпневий рейд), 600 з них зникли безвісти. Число жертв терору до 1954 року оцінюється в десятки тисячSarmatian Review XVIII.2: Komski.

31 грудня 1944 указом Йосипа Сталіна ПКНВ перетворено на Тимчасовий Уряд Республіки Польща. Прем'єр-міністром став голова ПКНВ Едвард Осубка-Моравський.

В рамках реалізації положень Ялтинської конференції в червні 1945 року в Москві відбулися переговори з питань створення польського уряду, за участю представників СРСР, Великої Британії і США, Тимчасового уряду, а також Станіслав Миколайчик, Станіслав Грабський і Зигмунт Жулавський. В результаті було утворено Тимчасовий уряд національної єдності. Прем'єр-міністром став Едвард Осубка-Моравський (колишній прем'єр-міністр Тимчасового уряду), віце-прем'єрами Владислав Гомулка (заступник прем'єр-міністра Тимчасового уряду і генеральний секретар ПРП) і Станіслав Миколайчик (до листопада 1944 року прем'єр-міністр польського уряду у вигнанні).

Три сторони переговорів — Тимчасовий уряд, «Поляки країни» і «поляки у вигнанні» — формально гарантували паритет в складі уряду. Остаточну форму правління в Польщі мали визначити вільні виборів в рамках багатопартійної системи, під наглядом трьох держав — гарантів угоди. Паралельно з Московською конференцію, було проведено показовий процес над шістнадцятьма лідерами «польської підпільної держави».

У квітні 1945 року підписано польсько-радянський договір про дружбу, взаємну допомогу і післявоєнне співробітництво, розширений пізніше в 1965 році, і в найближчі роки Польща уклала аналогічні угоди з іншими країнами «народної демократії». У жовтні 1945 року Польща підписала Статут Організації Об'єднаних Націй. У липні 1945 року на Потсдамській конференції, визначено західні і північні кордони Польщі. На теренах східніше від нового кордону залишилося близько осіб громадян Другої республіки, в тому числі на землях, переданих Українській Радянській Соціалістичній Республіці — 8,1 млн, Білоруській РСР — 5 мільйонів, Литовській РСР — .