Жіночий армійський корпус () був жіночим підрозділом армії США, який 15 травня 1942 року початково був створений як допоміжний підрозділ — Жіночий армійський допоміжний корпус () та 1 липня 1943 року перетворений на чинну службу в армії США як WAC. Його першою директоркою була полковник Овета Калп Хоббі. WAC було розформовано 20 жовтня 1978 року, а всі його підрозділи були об'єднані з чоловічими.
Історія Організація WAAC була розроблена численними армійськими бюро під керівництвом підполковника Гіллмана К. Маджетта, першого попереднього планувальника WAAC; однак майже всі його плани були відкинуті або значно змінені перед початком операції, тому що його очікування передбачали, що корпус складатиметься лише з 11 000 жінок. 28 травня 1941 року, без підтримки військового міністерства, представниця штату Массачусетс презентувала законопроєкт, який передбачав створення допоміжного корпусу жіночої армії. Бюджетне бюро кілька місяців відкладало законопроєкт, але після вступу США у війну його відновили. Сенат схвалив законопроєкт 14 травня 1942 року, а вже наступного дня він став законом. Після підписання законопроєкту президент Франклін Д. Рузвельт поставив ціль набору до WAAC 25 000 жінок на перший рік. Ця мета була несподівано перевищена, тому військовий міністр Генрі Л. Стімсон вирішив збільшити ліміт, дозволивши залучити 150 000 доброволиць.
WAAC було створено за аналогічними британськими підрозділами, особливо Жіночим допоміжним територіальним корпусом (ATS), які привернули увагу начальника штабу армії Джорджа С. МаршаллаBernard A. Cook, Women and war: a historical encyclopedia from antiquity to the present (2006) Volume 1 p. 242. 1942 року перший контингент із 800 учасниць Жіночого армійського допоміжного корпусу розпочав базову підготовку в школі тимчасової підготовки офіцерів армії Форт-Де-Мойн, штат Айова. Протягом першого дня жінок одягли в уніформу, провели співбесіду, розподілили по ротах і казармах та зробили щеплення від хвороб.
WAAC спочатку готували за трьома основними спеціальностями. Найспритніших навчали на операторок щитових. Далі йшли механіки, які повинні були мати високий ступінь механічних здібностей і здатність розв'язувати проблеми. Пекарки, як правило, були найнижчими новобранцями. Пізніше WAAC розширили до десятків спеціальностей, таких як поштові службовиці, водійки, стенографістки та клерки-друкарки. Збройниці WAC також обслуговували та ремонтували стрілецьку й важку зброю, хоча їм було заборонено її використовувати.
У липні 1943 року Військове відомство опублікувало посібник із фізичної підготовки під назвою «Ти маєш бути у формі», спрямований на те, щоб жінки-новобранці досягли найвищих фізичних стандартів. Посібник починається з визначення обов'язків жінок: «Ваша робота: замінити чоловіків. Будьте готові взяти це на себе». У ньому згадувалося про відданість жінок військовим діям в Англії, Росії, Німеччині і Японії та підкреслювалося, що новобраниці WAC повинні бути фізично здатні виконувати будь-яку роботу. Посібник із фітнесу був найсучаснішим на той час, містив розділи про розминку та прогресивні вправи для нарощування м'язів тіла для рук, ніг, живота, шиї та спини. Він охоплював також розділ про розробку особистої фітнес-програми після базової підготовки та завершувався «Армійським шляхом до здоров'я та додаткової привабливості» з порадами щодо догляду за шкірою, макіяжу та зачісокW. A. C. Field Manual Physical Training (FM 35-20). War Department, 15 July 1943. United States Government Printing Office, Washington, D.C..
Невміла реклама та поганий зовнішній вигляд уніформи WAAC/WAC, особливо порівняно з уніформою інших служб, ускладнювали зусилля з вербування. Опір вищого командування армії вдалося подолати завдяки ефективній службі WAAC на місцях, але ставлення чоловіків рядового і начальницького складу залишалося загалом негативним, і сподівання, що до мільйона чоловіків можна буде замінити жінками, ніколи не виправдалися. Поряд із цим військово-повітряні сили армії США з самого початку стали рішучими прибічниками регулярного військового статусу для жінок в армії.
Орієнтовно 150 000 американських жінок зрештою служили в WAAC і WAC під час Другої світової війни. Хоча консервативна думка в керівництві армії, а також серед громадськості, спочатку була проти того, щоб жінки служили в уніформі, нестача чоловіків зумовила необхідність нової політики.
Хоча більшість жінок служили в США, деякі поїхали в різні місця по всьому світу, включно з Європою, Північною Африкою та Новою Гвінеєю. Наприклад, WAC приземлилися на пляжі Нормандії лише через кілька тижнів після першого вторгнення.
Кампанія наклепу
1943 року імпульс вербування припинився та пішов у зворотний бік, оскільки масова кампанія наклепу на внутрішньому фронті заперечила WAC як сексуально аморальний. Багато солдатів жорстко виступали проти дозволу жінкам носити форму, попереджаючи своїх сестер і подруг, що їх сприйматимуть як лесбійок або повій. Інші ж джерела наклепів надходили від жінок — пустих пліток військовослужбовців і дружин офіцерів, місцевих жінок, яким не подобалося, що прибулі військові захоплюють «їхнє місто», жінки-цивільні службовиці, які обурювалися конкуренцією (як щодо роботи, так і щодо чоловіків), благодійні та волонтерські організації, які обурювалися зайвою увагою, яку здобули WAAC, і скарги та наклепи, що поширювалися незадоволеними або звільненими WAAC. Усі розслідування показали, що чутки були неправдивимиAnn Pfau, Miss Yourlovin: GIs, Gender, and Domesticity during World War II (Columbia University Press, 2008), chap. 2, online.
Хоча багато джерел породжували та підживлювали погані жарти та потворні чутки про жінок-військовослужбовиць, сучасні та історичніAnn Pfau, Miss Yourlovin: GIs, Gender, and Domesticity during World War II (Columbia University Press, 2008), chap. 2, online «Forced to retract his allegations, O'Donnell and his publisher remained determined to discredit the corps. Soon after this incident, O'Donnell was discovered 'canvassing Army general hospitals.' He sought [to] ascertain the number of Waacs hospitalized for pregnancy and thus defend his reputation with undeniable proof of promiscuity.» Footnote omitted. звіти зосереджені на роботі синдикованого оглядача Джона О'Доннелла. Згідно з армійською історією, навіть після свого поспішного відкликання колонка О'Доннелла «Капітолійські речі» від 8 червня 1943 року завдала «неоціненної шкоди» WAAC. Ця колонка починалася так: «Контрацептиви та профілактичне обладнання будуть надані членам WAACS відповідно до суперсекретної угоди, досягнутої високопоставленими офіцерами військового міністерства та головою WAAC, містером Вільямом Петтусом Хоббі…». Це сталося після колонки О'Доннелла від 7 червня, у якій обговорювалися зусилля жінок-журналісток і жінок-конгресменок для спростування «кричущих історій про веселу та недбалу манеру, якою молоді леді в уніформі… балуються…».
Звинувачення були спростовані, але «мораль WAAC стала темою загальної дискусії…». Заперечення вигадок О'Доннелла та інших подібних були неефективними. Згідно з армійською історією Метті Тредуелла, через три роки після колонки О'Доннелла "все ще можна було знайти релігійні видання, які передруковували цю історію та фактично приписували рядки колумніста Вільяму Хоббі, а його фотографію назвали «Дивовижним виродженням».
Оцінки
Генерал Дуглас Макартур називав WAC «моїми найкращими солдатами», додавши, що вони більше працювали, менше скаржилися та були краще дисципліновані, ніж чоловіки. Багато генералів хотіли, щоб WAC було більше, і пропонували призвати жінок, але було зрозуміло, що це «викличе значний громадський резонанс і спротив Конгресу», тому військове міністерство відмовилося піти на такий рішучий крок. Ті 150 000 жінок, які служили, були еквівалентом 7 дивізій чоловіків для бою. Генерал Дуайт Д. Ейзенхауер сказав, що «їхній внесок в ефективність, майстерність, дух і рішучість є неоціненним». Проте наклепницькі кампанії завдали шкоди репутації не лише WAC, але й інших жіночих корпусів, таких як WAVES ВМС; багато жінок навіть не хотіли, щоб хтось знав, що вони ветеранки.
У той самий період часу інші гілки збройних сил США мали подібні жіночі підрозділи, зокрема: військово-морського флоту, берегової охорони, та Жіноча служба пілотів Військово-повітряних сил США. Британські збройні сили також мали подібні підрозділи, зокрема: Жіночі королівські військово-морські сили, Жіночий допоміжний територіальний корпус та Жіночий допоміжний військово-повітряний корпус.
За словами історикині Д'Енн Кемпбелл, американське суспільство не було готове до жінок на військових ролях:
«WAC і WAVES здобули нездійсненну місію: їм потрібно було не тільки негайно й добровільно зібрати сили з групи, яка не мала військових традицій, але й подолати сильну ворожість з боку своїх товаришів-чоловіків. Ситуація була вкрай несприятливою: жінки не мали чіткої мети, окрім як відправити чоловіків на фронт; обов'язки збігалися з цивільними службовцями та найнятими колегами-чоловіками, що спричиняло плутанину та напругу; і керівний склад був непрестижним, недосвідченим і мав мало контролю над жінками, але не над чоловіками. Попри те, що верховне військове командування рішуче підтримувало їхню роботу, не було центрів впливу в цивільному світі, ані чоловічого, ані жіночого, які були б віддані успіху жіночої служби, а також жодних цивільних установ, які забезпечували б попередню підготовку новобранець або відповідні посади для ветеранок. WAC, WAVES, SPARS і жінки морської піхоти були сиротами війни, яких ніхто не любив».
Проєкт Мангеттен З початку 1943 року 422 WAC були призначені до Корпусу інженерів для роботи над Мангеттенським проєктом — секретним проєктом США зі створення атомної бомби. Генерал-майор Леслі Р. Гровз, директор проєкту, написав: «Мало кому відомо про важливість внеску в Мангеттенський проєкт сотень учасниць Жіночого армійського корпусу… Коли ви не здобуваєте визнання в заголовках, ніхто поза проєктом ніколи не дізнається, як багато залежить від вас».
Усім жінкам, зацікавленим у посадах у проєкті, було сказано наступне: вони виконуватимуть важку роботу, їм ніколи не дозволять виїхати за кордон, відвідувати школу кандидатів в офіцери, вони ніколи не будуть публічними та житимуть на ізольованих станціях із невеликою кількістю місць для відпочинку. Попри це для участі відгукнулася дивовижна кількість висококваліфікованих жінок. Пізніше виявилося можливим надсилати WAC, причетних Мангеттенського проєкту, до OCS без шкоди для безпеки.
Підрозділи WAC, залучені до цієї роботи, були нагороджені Відзнакою за заслуги, 20 жінок здобули похвальну медаль, а капітан Арлін Г. Шайденхельм здобула орден Легіон Заслуг. Крім того, усі члени WAAC та WAC, які брали участь у Другій світовій війні, здобули .
В'єтнамська війна 1964 року кадровий офіцер у штабі Командування військової допомоги В'єтнаму (MACV) у Сайгоні написав директорці, тоді полковниці , що Південний В'єтнам організовує жіночий корпус збройних сил (WAFC) і хоче, щоб WAC США допомогли їм у плануванні та розвитку. Командувач MACV, тоді генерал Вільям Вестморленд, надав для цього повноваження двом радницям WAC. Перед тим, як вимоги надійшли до Пентагону, офіцер з персоналу MACV, бригадний генерал , написав Горман з порадою про те, що «Офіцерка WAC має бути капітаном або майором, добре обізнаною в усіх питаннях, що стосуються діяльності школи WAC та навчання, що проводиться в ній. Вона повинна бути надзвичайно розумною, екстравертною і красивою. Сержантка WAC повинна володіти приблизно такими ж якостями… і також має вміти друкувати», на що Горман відповіла, що WAC «безумовно спробує» надіслати жінок із «кваліфікаціями, які ви описуєте». Тоді вона додала: «Поєднання розуму та краси, зазвичай є поширеним явищем у WAC».