Фенні Буллок Воркмен (, 8 січня 1859 — 22 січня 1925) — американська географка, картографка, мандрівниця, письменниця та альпіністка, зокрема в Гімалаях. Вона була однією з перших професійних жінок-альпіністок, встановила кілька жіночих рекордів висоти над рівнем моря, опублікувала вісім книг про подорожі разом зі своїм чоловіком і відстоювала права та виборче право жінок.

Воркмен народилася в заможній родині, завдяки чому мала змогу здобути освіту в найкращих школах, доступних для жінок, і подорожувала Європою. Вона вважала себе Новою Жінкою, яка може зрівнятися з будь-яким чоловіком. Після шлюбу з Вільямом Хантером Воркменом, Фенні познайомилася зі скелелазінням та подорожувала світом з чоловіком. Вони змогли заробити на своєму багатстві та зв'язках для подорожей навколо Європи, Північної Африки та Азії. Воркмени почали свої подорожі з велосипедних турів Швейцарією, Францією, Італією, Іспанією, Алжиром та Індією. Вони проїхали на велосипеді тисячі миль, ночуючи всюди, де могли знайти притулок. Про кожну поїздку вони писали книги, і Воркмен часто коментувала стан життя жінок, яких бачила під час подорожей.

Наприкінці своєї велосипедної подорожі Індією подружжя відправилося до Західних Гімалаїв і Каракоруму, де познайомилося з високогірним сходженням. Протягом наступних 14 років вони поверталися в цей тоді ще не досліджений регіон вісім разів. Попри відсутність сучасного альпіністського спорядження, Воркмени досліджували кілька льодовиків і досягли вершини кількох гір, зрештою досягнувши піку Пінакл – 7010 м, що було рекордом висоти серед жінок на той час.

Після поїздок до Гімалаїв Воркмени читали лекції про свої подорожі, їх запрошували до вчених товариств. Фенні Воркмен стала першою американкою, яка читала лекції в Сорбонні, і другою, яка виступала в Королівському географічному товаристві. Воркмен здобула багато почесних медалей від європейських скелелазних і географічних товариств і була визнана однією з найкращих скелелазів свого часу. Вона продемонструвала, що жінка може підійматися на великі висоти так само добре, як і чоловік, і допомогла подолати гендерний бар'єр в альпінізмі.

Раннє життя

Фенні Буллок Воркмен народилася 8 січня 1859 року у Вустері, штат Массачусетс, у заможній елітній родині, що походила від пілігримів; вона була наймолодшою з трьох дітей. Її матір'ю була Ельвіра Хазард, а батьком — Александр Буллок, бізнесмен і республіканський губернатор штату Массачусетс. Після смерті батька своєї дружини, Александр став одним із найбагатших людей у Массачусетсі, що дозволило Буллокам дати освіту доньці завдяки залученню гувернанток. Після цього Фенні потрапила до школи міс Грехем у Нью-Йорку, далі провела деякий час у Парижі, а потім у Дрездені, де набула вільного володіння німецькою та французькою мовами, що стало важливим для її майбутнього. Збереглася невелика кількість її оповідань того часу, в яких уже описується її інтерес до пригод. Так, в «Епізоді з відпустки» вона описує красиву та аристократичну англійську дівчину, яка зневажливо ставиться до суспільства. Вона тікає до Гріндельвальда, стає чудовою альпіністкою та одружується з американцем. Історія охоплює більшу частину власного життя Фенні: жагу до подорожей, любов до гір і відданість правам жінок. 1886 року Воркмен опублікувала в журналі New York розповідь-новелу, події якої розгортаються під час Першої індіанської війни та яка розповідає про «захоплення та порятунок білої дівчини»; рецензент історії заявив, що вона була «розказана в дуже приємному та захопливому стилі».

1879 року Воркмен повернулася до США, а 16 червня 1882 року одружилася з Вільямом Гантером Воркменом, чоловіком, який був на 12 років старший за неї. Він, як і сама Фенні, був із заможної та освіченої родини, відвідував Єльський університет і здобув медичну освіту в Гарварді. 1884 року у Воркменів народилася донька Рейчел.

Вільям познайомив Фенні зі скелелазінням після їхнього одруження, і разом вони провели багато літніх сезонів у Білих горах у Нью-Гемпширі; тут Воркмен кілька разів піднялася на гору Вашингтон (1918 м). Скелелазіння на північному сході США дозволило Фенні розвивати свої здібності разом з іншими жінками. На відміну від європейських клубів, тодішні американські клуби скелелазіння в Білих горах допускали до членства жінок і заохочували їх до сходження. Вони просували нове бачення американської жінки, яка була водночас домашньою та спортивною, і Воркмен сприйняла цей образ із ентузіазмом. До 1886 року кількість жінок іноді перевищувала кількість чоловіків у туристичних експедиціях у Новій АнгліїAppalachia, The Journal of the Appalachian Mountain Club. Vol 4, pages 161,163,223 & 255. У своїй статті про гендерну динаміку скелелазіння в регіоні Дженні Ерні-Стейнер стверджує, що цей досвід сформував відданість Воркмен правам жінок, оскільки «жоден інший відомий міжнародний альпініст того часу, чоловік чи жінка, не говорив так відкрито і палко про права жінок». Попри все це обом Воркменам не подобалася провінційність життя у Вустері, і вони прагнули жити у Європі. Після того, як батьки Фенні та Вільяма померли, залишивши їм величезні маєтки, подружжя вирушило у свою першу велику європейську подорож — тур Скандинавією та Німеччиною.

Переїзд у Європу та велотури 1889 року Воркмени переїхала до Німеччини, посилаючись на стан здоров'я Вільяма, хоча це могло бути лише приводом, оскільки він швидко одужав. Друга дитина пари, син Зігфрід, народився незабаром після того, як вони прибули до Дрездена. Фенні вирішила не виконувати традиційно обмежені ролі дружини та матері, і стала письменницею та авантюристкою. Не минуло й року після народження Зігфріда, як своїх двох дітей Воркмени довірили няням, що дозволило обом батькам вирушити в подорожі на безпечному велосипеді — у ті часи нещодавно популярному винаході.

Воркмен жила енергійним життям, яке відрізнялося від ідеалізованої жіночності 1800-х років. Як феміністка, вона вважала себе прикладом ідеї, що жінки можуть бути рівними та перевершувати чоловіків, і втілювала в собі концепцію Нової Жінки. Воркмен повністю знехтувала суспільними очікуваннями щодо традиційної дружини, відданої сімейному життю. Натомість вона націлилася на іншу ідентичність, яка звільнила її від звичайних жіночих обов'язків і дозволила реалізувати власні амбіції. Крім того, оскільки ідеальна сім'я того часу була великою, а інформація про контроль народжуваності була важкодоступною, медичні знання Вільяма були безцінними для вибору стилю життя Воркменів.

Те, що починалося як прості поїздки до найближчих міст, незабаром перетворилося на складні велосипедні експедиції такими країнами, як Італія, Франція, Швейцарія. 1893 року син Воркменів Зігфрід помер від поєднання грипу та пневмонії. Після його смерті Воркмен, за словами Томаса Полі, у своїх велосипедних турах «агресивно переслідувала альтернативну ідентичність, яка звільнила її від звичайних обов'язків дружини та матері та врахувала її інтереси та амбіції». Воркмени пропустили весілля своєї доньки з сером Олександром МакРобертом у 1911 році, оскільки в той час досліджували Каракорум.

Разом Воркмени досліджували світ і написали 8 книжок про подорожі, які описують людей, мистецтво та архітектуру регіонів, якими вони подорожували, та більшість розповідей завжди писала Фенні. Воркмени усвідомлювали свій внесок у жанр подорожей, оскільки вони коментували інших письменників у своїх власних творах. Їхні розповіді мали як ліричні описи заходу сонця, так і докладні пояснення географічних особливостей, таких як льодовики. Фенні та Вільям додали наукові елементи до своїх творів, щоб звернутися до авторитетних організацій, таких як Королівське географічне товариство; Фенні також вірила, що наука зробить її легітимнішою в очах спільноти скелелазів. Загалом їхні розповіді про велосипедні подорожі сприйняли краще, ніж розповіді про альпінізм.

Фенні написала більшість книг про подорожі сама, і в них багато коментувала важке становище жінок, куди б не подорожувала. У її текстах існує прихована феміністична критика труднощів, яких зазнали жінки, і нижчого статусу жінок у суспільствах, з якими вона стикалася. Як відверта прихильниця прав жінок, Воркмен використовувала подорожі, щоб продемонструвати власні здібності та висвітлити нерівність, за якої жили інші жінки.

Між 1888 і 1893 роками Воркмени здійснили велосипедні подорожі Швейцарією, Францією та Італією. 1891 року Фенні стала однією з перших жінок, які піднялися на Монблан. Вона також була однією з перших жінок, які піднялися на Юнгфрау та Маттергорн; її провідником був , який здійснив перше сходження разом з Едвардом Вімпером. 1893 року подружжя вирішило досліджувати території за межами Європи та вирушило до Алжиру, Індокитаю та Індії. Ці тривалі подорожі були ідеєю Фенні. Першим тривалим туром подружжя була подорож Іспанією на велосипеді довжиною 4506 км у 1895 році; кожен з них ніс 9,1 кг багажу, і вони в середньому проїжджали 72 км на день, а іноді й до 130 км. Пізніше вони разом написали «Sketches Awheel in Modern Iberia» про свою подорож, де описали Іспанію як «сильну, химерну та чарівну», також називали країну Іберією. У «Algerian Memories» Фенні зосередилася на красі та романтиці сільської місцевості, але також підкреслила жорстоке поводження з жінками та нехтування ними в алжирському суспільстві

Індія

Подорож Воркменів до Індії, Бірми, Цейлону та Яви тривала два з половиною роки, починаючи з листопада 1897 року, і охопила 22 531 км. На той час Фенні було 38 років, а Вільяму — 50. Вони проїхали на велосипеді приблизно 6 400 км від найпівденнішого краю Індії до Гімалаїв на півночі. Щоб забезпечити доступ до припасів, вони їхали вздовж головних магістралей поблизу залізниць й іноді були змушені спати в залах очікування вокзалів, якщо не було іншого житла. Вони мали мінімальні запаси, зокрема чай, цукор, печиво, сир, м'ясні консерви, воду, подушки, ковдру для кожного з них, письмове приладдя, медичні та ремонтні набори. Вони відмовилися від своїх велосипедів на північному кінці своєї подорожі та подолали перевали між 4267 м і 5486 м.

Подорож була виснажливою. Воркмени часто мали мало їжі чи води, мали справу зі зграями комарів, виправляли до 40 проколів велосипедних шин на день і спали в приміщеннях, де було багато щурів. У книзі Фенні Воркмен, написаній після подорожі, висвітлювалась стародавня архітектура, яку вони бачили, а не сучасні місцеві культури. Воркмен згадує в «My Asiatic Wanderings» про Індію: «Я проїхала через багато чарівних краєвидів, у пальмових і баньянових канавках Орісси, над зеленими та червоними схилами Тераї… Але я ніколи не проїжджала на велосипеді 1900 км у країні, такій незмінно прекрасній»« American Woman Cyclist in Java», Los Angeles Herald,, LA, Number 354, September 19, 1899. Retrieved on June 9, 2016..Воркмени володіли незвичайною кількістю історичних знань про Індію для західних людей того часу і читали Джатаки, Махабхарату та Рамаяну перед своєю подорожжю. Вони прагнули дізнатися про культуру, яка породила ці епоси, і витрачали більше часу на вивчення стародавньої історії, ніж на спілкування з живими людьми.

Трудові питання