Історія освіти — це наука, яка вивчає розвиток освітніх систем, методів навчання, виховання та трансляції знань від найдавніших часів до сучасності. Вона досліджує, як змінювались освітні практики, соціальні та культурні умови навчання, а також вплив різних цивілізацій, філософських течій і політичних змін на процеси навчання і виховання.

Історія розвитку освіти (докільна, початкова, загальна середня, фахова, вища)

Історія розвитку адрагогікиДесятов, Т. М., Лещенко, І. Т. (2022) Андрагогіка: теорія, досвід, перспективи : навч. посіб. для студентів ЗВО. [Навчальний матеріал] Розвиток теорії i практики освіти дорослих має значну хронологічну тяглість i пройшов декілька етапів. Історично першим етапом становлення андрагогіки, як галузі, пов’язаної з розвитком практики навчання дорослих, розпочався із середини 30-х років XIX ст. Для багатьох країн Європи i Америки це був час стихійного накопичення досвіду просвітництва дорослого населення (переважно народних мас), що було викликано про - мисловим переворотом та глибокими соціально-економічними трансформаціями. Відтоді освіта почала розглядатися як один із чинників поліпшеної якості життя, а знання та кваліфікація стають пріоритетними цінностями людської життєдіяльності. Із наукових джерел відомо, що поняття «андрагогіка» було введено в науковий ужиток німецьким істориком-педагогом А. Каппом у 1833 р. в його книзі «Освітні ідеї Платона», де обґрунтовується необхідність «учитися все життя». Окремий розділ своєї книги вчений присвятив освіті дорослих, назвавши його «Andragogie». Він обґрунтував положення про важливість освіти саме для дорослого населення i сформулював якості, важливі для такого навчання. А саме, А. Капп стверджував, що андрагогіка тісно пов’язана з самоосвітою i самодисципліною та може застосовуватися як у системі загальної освіти, так i для професійного навчання. Утім перші спостереження й намагання осмислити навчання дорослих з’явилися в рамках традиційної педагогіки. Ще Я. А. Коменський у своїх працях вказував про необхідність продовження навчання у дорослому віці. На терені вітчизняної історії аналогічний термін уперше використано в 1885 р. професором Київського університету св. Володимира М. Оленицьким. У книзі «Повний курс педа - гогіки: керівництво для зайнятих вихованням i навчанням Теорія 24 виховання» вчений вживає поняття «андрагогіка» в контексті розкриття ролі освіти в різні періоди розвитку людини (дитинство, юність, зрілість i старість) та стверджує думку про можливість людини навчатися протягом життя. У той час, переконаний вчений, як з віком зменшується фізична сила людини, потенціал її інтелектуального життя у зрілому й старшому віці може зрівнюватися з енергією молоді. Теоретичні основи навчання дорослих розробив К. Ушинський у другій половині XIX ст. У відомій статті «Недільні школи» (1861 р.) він зазначав, що при навчанні дорослих необхідно: забезпечити зв'язок навчання з виробничою діяльністю; ставити реальні, практично важливі цілі навчання; використо вувати у навчанні життєвий досвід тих хто навчається; максимально індивідуалізувати навчання; придавати навчанню дорослих розвиваючий та неперервний характер. Наприкінці XIX ст. різні аспекти навчання i виховання дорослих розглядалися в контексті розробки теорії позашкільної освіти, яку здійснювали відомі вітчизняні педагоги В. Вахтеров, М. Пирогов, К. Ушинський, А. Алчевська, Г. Фальборк та ін. У тi часи узагальнюючим терміном «Позашкільна освіта» позначали сукупність видів просвітницької діяльності, спрямованих на усі верстви дорослого населення. Проблеми освіти та навчання дорослих розробляли й відомі зарубіжні педагоги. Продуктивними для андрагогіки стали ідеї великого американського вченого Дж. Дьюї (1859–1952 рр.) про навчання, що орієнтоване на того, хто навчається, на його досвід, що дає можливість досягнути практичної цілі. На початку XX ст. проблематика навчання дорослої людини поступово вводиться вченими в контекст наук, що вивчають людину. У першу чергу це торкнулось психології – в частині, що пов’язано з періодизацією етапів психічного розвитку. На той час точка зору на здібності людини продовжувати навчання у різному віці була далеко не очевидною i вимагала доказів. Проте з моменту виходу книги відомого американського дослідника Е. Торндайка «Психологія навчання дорослих» i опублікування праць, де наведений аналіз особливості вторинної спеціалізації (Е. Еріксон, Р. Гоулд, О. Бримм та ін.), наукова спільнота отримує міцний імпульс до більш глибокого вивчення питань післяшкільної освіти. Народження андрагогіки як науки відбулося в середині XX ст., цьому сприяло ряд об’єктивних причин: розгортання науково-технічної революції, що вимагало високого рівня кваліфікації основної маси економічно активного населення; формування в суспільстві свідомого розуміння необхідності організації навчання для дорослого населення; становлення андрагогіки як окремої галузі знань. Один із класиків освіти дорослих, американський педагог Е. Ліндеман, ще на етапі зародження вчення висловився так: «Це нове починання називається освітою дорослих не тому, що воно призначено для дорослих, а тому, що його горизонти визначає доросле життя, зрілість». Розуміння терміну «андрагогіка» й нового підходу до навчання дорослих як самоспрямованого навчання сприяли праці аме - риканського теоретика й практика М. Ноулза. У 1940–60-х рр. спостерігається активний пошук визначення специфіки її предмета, дослідницьких методів, категоріального апарата. Вчені різних країн (Канади – Д. Кідд, США – М. Ноулз, Німеччини – Ф. Пеггелер, Югославії – Б. Самоловчев, Польші – Е. Рад - линська та ін.) детально розглядали широкий спектр взаємо - пов’язаних питань: як навчаються дорослі, які в них освітні потреби; якими повинні бути принципи та методи їх навчання; у чому специфіка відносин, що формується в системі дорослої освіти; яку роль відіграють соціальні умови в розвитку актив ності дорослої людини в процесі навчання. Так формувалось коло проблем, характерних для андрагогічного знання. До розробки проблеми історії освіти дорослих в Україні долучилися й українські вчені-педагоги. Зокрема, в докторській дисертації Л. Вовк «Генезис пріоритетних тенденцій освіти дорослих в Україні (II половина XIX – 20-тi роки ХХ століття)» (1995) історичний поступ освіти дорослих проаналізований у площині різних за характером соціально-економічних умов. Автор констатує, що запровадження освіти дорослих в Україні (XIX ст.) збігається у часі з появою i розвитком неперервної освіти в Європі, динамічними змінами в науці, соціально26 економічних відносинах. Ключовим концептом дослідження Л. Вовк став розгляд історії освіти дорослих у контексті культурнонаціонального питання. Освіта дорослих схарактери зована як неформальна ланка освіти, проте термін «андрагогіка» не вживається. Проблемі історії освіти дорослих в Україні присвячена також докторська дисертація Л. Сігаєвої – «Тенденції розвитку освіти дорослих в Україні (друга половина ХХ – початок XXI ст.)» (2010), де проаналізовано розвиток освіти дорослих в Україні впродовж означеного періоду, виявлено тенденції та особливості, пов’язані із соціально-економічним становищем та культурним поступом держави.

Історія технічних засобів навчанняБардадим О. В. Історія використання освітніх технічних засобів навчання. Теоретичні та практичні дослідження молодих науковців : XIV Міжнар. наук.-практ. конф. магістрантів та аспірантів (01–04 грудня 2020 року). Дніпро, 2020. С. 428–429 Технічні засоби відображають епоху в якій вони створені. Якщо з’являється інноваційний технічний засіб, то його намагатимуться застосувати у певній сфері.

1.Використання пошти як засобу дистанційного навчання XVIII-XIX століттях. У 1728 році К. Філіпс створив перший курс дистанційного навчання. Уроки курсу розсилались студентам щотижня звичайною поштою. У 1840-х І. Пітман викладав у своїх учнів стенографію за допомогою листування у Великій Британії. Ця форма символічного письма була розроблена для покращення швидкості письма і була популярна серед професій таких як: секретарі, журналісти та ті професії, що пов’язані з обробкою великої кількості інформації. 2. Використання радіо як технічного засобу навчання. З 1906 Вісконсинський університет у Медісоні використовував навчальні матеріали та лекції, що були записані у вигляді фонографних записів. У 1922 році університет штату Пенсільванія – це перший коледж, який транслював курси по радіо. У 1925 році університет Айови починає пропонувати курси для п’яти різних курсів радіопереписки. У 1929 році в Огайо заснована школа, що використовувала радіоефіри для розповсюдження навчального контенту. 3.Використання телебачення як засобу навчання. У 1950 р. університет штату Айова запускає першу освітню телевізійну станцію. У 1953 р. університет Х’юстона починає пропонувати курси для телепереписки.

4. Проектори як засіб навчання. У 1850 р. Вільям та Фредерік Лангенгейми придумали геніальну ідею, яка отримала назву Гіалотип, що у 1920-х р. стала популярною у викладачів і використовувався як ілюстративний засіб. Починаючи з 1950-х і 1980-х років використовувалися слайд-проектори у навчальних закладах. Пізніше їх аналогами були: діапроектори, фотозбільшувачі, діаскопи, стереоскопи, кодоскопи (що використовувався у 1940-х 1990-х роках як засіб для проектування зображення на стіну).