Ушуая (також УшуайяНе відповідає чинному правопису української мови від 2019 року, Усуая, Усуайя; , ) — місто в аргентинській частині архіпелагу Вогняна Земля, столиця провінції Вогняна Земля, що часто вважається найпівденнішим містом у світі«Introduction to Ushuaia», The New York Times.. Місто розташовано на півдні Великого острова Вогняної Землі на березі широкої затоки, між гірським хребтом Мартіаль на півночі і протокою Бігля на півдні. Населення міста оцінюється в 60 тис. мешканців (45430 мешканців в 2001 роціUshuaia Tiscali Encyclopaedia). Місто є центром єдиного муніципалітету департаменту Ушуая, площею 9390 км².
Історія
Перші люди у цій місцевості з'явилися близько 11 тисяч років тому. Довгий час тут жили племена індіанців ямана, она, ауш, алакалуфів.
18 січня 1869 року в бухті Ушуая була заснована англіканська місія.
28 вересня 1884 року до поселення британців прибули три сотні аргентинців. Офіційною датою заснування міста вважається 12 жовтня 1884 року, коли Аугусто Лассерре створив субпрефектуру на берегах протоки Бігля з метою підтвердити належність цих земель до Аргентини. Місцеві індіанці і місіонери підписали акт заснування міста.
Назва Ушуая походить з яганської мови і складається з двох частин: ush (на дні) і waia (бухта), що разом означають «глибока бухта». У акті заснування міста назва писалася як Oshovia.
25 листопада 1884 року було обрано першого губернатора території Вогняна Земля.
Після приходу білих людей життя корінних мешканців Ушуаї різко змінилося на гірше, і до 1930-х років майже всі місцеві індіанці були винищені.
Рання історія міста детально описана в книзі Лукаса Бріджеса «На самому краю Землі» (, 1948). Між 1902 і 1947 роками місто було невеликим поселенням біля колонії для небезпечних злочинців. Аргентинський уряд створив цю колонію за прикладом Британії, яка відсилала в'язнів до Австралії або Франції, що відсилала їх до Острова Диявола (): втекти з в'язниці на віддаленому острові було неможливо. В'язні, таким чином, ставали примусовими колоністами, та витрачали час на будівництво свого поселення. Одним із найвідоміших в'язнів цієї колонії був український анархіст Симон Радовицький. Також тут була споруджена найпівденніша залізниця у світі, яка проходила від в'язниці до робочих таборів довжиною 7 км. Зараз вона розташована у межах національного парку Вогняна Земля і є туристичною пам'яткою під назвою «Поїзд Кінця Світу» (). Старовинна в'язниця перетворена на музей.
1950 року в Ушуаї було засновано базу ВМС Аргентини.
Зараз Ушуая є важливим туристичним центром Аргентини, де є гірськолижні і альпіністські курорти, а також Національний парк.
Природа
Ушуая — єдине місто Аргентини, розташоване по той бік Анд і єдине, яке розташоване на березі Тихого океану .
Ушуая лежить біля підніжжя андійських хребтів Мартіаль і Сорондо, зокрема таких гір як Мартіаль, Рой, Дос-Бандерас, Клоче (1100 м), Олівія (1318 м) і Сінко-Ерманос (1280 м) .
У департаменті Ушуая протікають річки Піпо, Буено, Летісія, Олівія. Також поблизу міста розташовані озера Фаньяно, Ескондідо і Рока, льодовики Мартіаль і Вінсігерра .
Флора Природною рослинністю району Ушуаї є Магелланові субполярні ліси, деревостани в яких сформовані двома видами південного буку: листопадним ленга (Nothofagus pumilio) та зимовозеленим південним буком березовим — гуїндо (Nothofagus betuloides), а також канело, Maytenus magellanica.
В прибережній зоні моря на мілководдях поширені зарості макроводорості макроцистіса грушоподібного (Macrocystis pyrifera). В природних умовах безпосередньо над ними починаються ліси з південного-буку. Проте в умовах міста ліси біля узбережжя зведені. В приліторальній зоні на камінні зростають рослинні угруповання за участю видів надзвичайно адаптивного роду злаків — щучника, зокрема космополітний вид щучник дернистий (Deschampsia caespitosa). В околицях Ушуаї цей злак досягає висоти біля 1 м, утворюючи великі куртини між камінням.
Ліси з південного бука поширені на схилах навколишніх гір. На гілках південних буків часто зустрічаються напівпаразит- квіткова рослина- місодендрум (Misodendrum punctulatum) та паразитичні гриби помаранчево-жовтого кольору схожі на гнізда ос — цитарія Дарвіна (Cyttaria darwinii), які ще називають індіанським хлібом. На стовбурах південних буків рясно зростає лишайник-бородань (Usnea barbata).
Підлісок південних бучин складений патагонським брабарисом (калафате) (Berberis microphylla), а також чагарником (Gaultheria mucronata). Тут же зростає свиняче виногроно (Gunnera magellanica), жовтець (Ranunculus peduncularis), а також папороті з роду блехнум. В околицях Ушуаї, зокрема, зростає Blechnum penna-marina. Подекуди поширений родич морошки (Rubus geoides) з однією єдиною білою квіткою на тлі зелених листків.
У травостої зустрічається багато видів багаторядника (Polystichum). На узліссях ромашкоподібними квітами квітує чагарник хілотріхум (Chiliotrichum diffusum). Зустрічаються декортивні Calceolaria uniflora та C. biflora (Calceolariaceae), а також витончені орхідеї роду Gavilea. Ще однією таємничою рослиною Вогняної Землі є вужачка звичайна (Ophioglossum vulgatum). На вітровалах, місцях ерозії, де ліс лише поновлюється, зростають магеланські порічки (Ribes magellanicum) — на мові ямана -hupush, а також кущ вогняного цвіту (Embothrium coccineum).
Кам'яниста стежка веде високо в гори. Тут поміж каміння зростає вахлодея пурпурна (Vahlodea atropurpurea) — родич вищезгаданого щучника дернистого. На кам'янистих місцях можна побачити також місцевий плаун магеланський (Lycopodium magellanicum).
Підтоплені ділянки заростають пагонами родичем осоки Marsippospermum grandiflorum.
Вище верхньої межі лісу, за криволіссям з південного бука панує рослинність прильодовикової гірської тундри з чагарниками та травами. Характерною рослиною є болакс (Bolax gummifera). Він утворює напрочуд товсті та щільні подушки. Аборигени Вогняної Землі вживали його корені в їжу.
Прильодовикова багниста тундра характеризується наявністю низки рослин таких як першоцвіт магелланський (Primula magellanica), армерія морська (Armeria maritima), водяниця червона (Empetrum rubrum), насувія магеланська (Nassauvia magellanica), лехерія (Leucheria hahnii), крупка (Cardamine glacialis) та калюжниця (Caltha sagittata).
В прильодовиковій зоні хребта Мартіаль над Ушуаєю поширені найбідніші, проте одночасно найвитриваліші рослинні угруповання. До їх складу входить, зокрема, щучник малий (Deschampsia parvula). Поруч зі щучником малим на колишньому ложі льодовика зустрічаємо і популяцію ще однієї перлинниці паличкоподібної (Colobanthus subulatus). В горах Вогняної Землі поширений ще один вид — перлинниця плауноподібна (Colobanthus lycopodioides). В прильодовиковій зоні зростають характерні для Антарктики види мохів та лишайників, такі як лишайник-бородань антарктичний (Usnea antarctica)
Подекуди на гірських схилах в западинах в межах поясу букових лісів розташовуються відкриті болота. На болотах домінують сфагнові мохи зустрічається також комахоїдна рослина — росичка одноквіткова (Drosera uniflora).
Вулиці містечка повні зелені. При цьому, тут можна побачити, як знайомі європейцю рослини, такі як маки та дуже часто люпини, так і своєрідні фуксії (Fuchsia magellanica). Тут розкладають свої широкі гілки дерева кипарису великоплідного (Cupressus macrocarpa). Можна побачити тут і невеликі деревця прадавньої араукарії чилійської (Araucaria araucana). Своєрідним рослинним символом Ушуаї є жарновець (Genista scoparia), що квітує розсипами квітів-метеликів з весни до осені. При цьому окрім звичайних жовтих квітів, деякі кущі жарновця мають двукольорові квіти.
Фауна Фауна Вогняної Землі порівняно не багата, проте своєрідна. Національний парк Вогняної Землі має 20 видів ссавців та 90 видів птахів. Тут відмічено 4 види дрібних гризунів, а також ендемічний підвид андської лисиці (Lycalopex culpaeus lycoides). Найбільшим ссавцем архіпелагу є гуанако (Lama guanicoe). Найбільшим хижаком є пума (Puma concolor). Одним з найцінніших місцевих видів є мала південна морська видра (Lontra provocax), що зустрічається в бухті Лапатая поблизу Ушуаї. На берегах протоки Бігля досі роблять колонії морські леви (Otaria flavescens). Має Вогняна Земля і своєрідну орнітофауну, в якій поєднуються види, характерні для тропіків, помірних широт а також відчувається вплив близької Антарктики.
В самому місті можна побачити папугу червонохвоста довгодзьобого (Enicognathus leptorhynchus), хіманго (Milvago chimango), квака (Nycticorax nycticorax), мисового гуся (Chloephaga hybrida), чубату качку (Lophonetta specularioides), неотропічного баклана (Phalacrocorax brasilianus), чорноголового (Larus maculipennis), домініканського (Larus dominicanus) чи дельфінячого мартина (Leucophaeus scoresbii).
У водах каналу Бігля зустрічаються горбаті кити та дельфіни — темні глекорили (Lagenorhynchus obscurus).
Прибережні води багаті численними рибами та ракоподібними, такими як південний королівський краб (Lithodes santolla).
В околицях міста гніздують магелланові пінгвіни (Spheniscus magellanicus). Їх колонія розташовується на окремому острові Хаммер (Isla Martillo). Цікаво, що подекуди тут трапляється і північний підвид поширеного в Антарктиці віслюкового пінгвіна (Pygoscelis papua). Поблизу острова Хаммер розташовані також острови з колоніями американських крячків (Sterna hirundinacea) та імператорських бакланів. Баклани також сидять на острівці з маяком Faro Les Eclaireurs.
Незважаючи на значну вологість та наявність великої кількості водойм, амфібій на архіпелазі взагалі немає.
Клімат Клімат Ушуаї субполярний морський. Середня річна температура міста 5,7 °C, зазвичай −0,3 °C у липні і 9,4 °C у січні. Температури вищі 15 °C влітку та нижче −8 °C взимку нечасті. Абсолютний максимум температури 29,5 °C (у грудні), абсолютний мінімум −21 °C (у липні). Кількість опадів на рік становить близько 524 мм. Переважають сильні західні вітри.
Аборигени Як показали розкопки в аргентинській пампі, перші мисливці та збирачі з'явилися там біля 13 тис. років тому, раніше за північноамериканську культуру Кловіс. В Патагонії мисливці на гуанако та іншу фауну з кістяними та кам'яними знаряддями з'явилися 8500 р. до н. е. На півночі Великого острова Вогняної Землі зафіксовані поселення віком 5800-3000 р. тому. Їх мешканці полювали в степах на гуанако та використовували морські ресурси використовуючи кам'яні знаряддя. З часом було заселено майже весь архіпелаг, хоча найбільш заселеним залишався Великий острів. Такою ситуація зберігалася тут до появи європейців. Нащадками цих людей стали племена селькнамів та ауш.
Індіанці селькнами, а також інтегроване в їх спільноту в XIX ст. сусіднє невелике плем'я ауш, майже повністю зникли. Лише кілька сотень селькнамів наразі мешкає в поселеннях Ріо-Гранде і Толхуін.
В центральних районах Великого острова Вогняної Землі, відділених хребтом Мартіаль, біля підніжжя якого розміщена Ушуая, мешкали селькнами. Далеко від узбережжя на рівнинах вони полювали на стада гуанако. Перші свідчення про появу каноєрів (морських кочівників) у районі каналу Бігля з'явилися 6500-5000 р.т. у бухті Валентина та на острові Наварино. На південь від Великого острова до миса Горн (в тому числі околицях Ушуаї) мешкало плем'я ямана (яґана).
Зникнення індіанців пов'язано аж ніяк не зі складними умовами їх життя та примітивною культурою. З XVIII ст. північні американці та європейці почали полювати на китів та тюленів, які становили основу життя ямана. Поселенці та добувачі шкір вбивали індіанців з метою безконтрольного доступу до колоній морських левів. В останні 30 років XIX ст. ямана були спустошені хворобами. Необхідно зазначити що англіканські місіонери започаткували місії, в яких навчали інданців фермерству та ремеслам, які поступово ставали фінансово самодостатніми установами. З трьох тисяч ямана, які мешкали на час появи європейців, вже десять років пізніше залишилося лише 1000, а в 1910 р. — лише 100 людей. Наразі ті ямана, які ще лишилися, живуть в Ушуаї (Аргентина) та Пуерто-Вільямс (Чилі).