Донське козацьке військо - автономне військове державне формування донських козаків у підданстві Московської держави на Донщині у 1671-1786 роках.

Історія Після участі дінських козаків у Селянській війні в Росії 1670 року на чолі зі Степаном Разіним московський цар був вимушений скасувати донську самостійність. У серпні 1671 року Головне Донське військо присягнуло на вірність Московській державі.

В результаті Азовських походів посилилася присутність Московського уряду у Східному Приазов'ї. Це викликало невдаволення значної частки донських козаків. У 1707—1709 роках донські козаки були широко задіяні у Булавінському повстанні, поразко якого спричинило поступову втрату автномії. Фактично на початку XVIII ст. територія Донського козацького війська було включено до складу Московського царства. Фортеці і залоги закривали вихід донським козакам в Азовське і Чорне моря, а лінія укріплень, що створювалася, перетворювалася на південний кордон Московії. До 1716 року Московське царство вело відносини з областю Війська Донського через Посольський приказ, як зі всіма іншими самостійними державами. 1716 року військо Донське перейшло у ведення Урядового Сенату. Потім Донське Військо вступило в підпорядкування Військової Колегії Російської імперії.

Після участі донського війська у Селянській війні 1773-1775 років на стороні Омеляна Пугачова козаки зазнали покарань. 1775 року Донське козацьке військо втрачає автономність й разом зі східною частиною Новоросійської губернії (Бахмутський повіт й Слов’яносербія) стає основою для відтворюваної Азовської губернії. У межах майбутньої Землі Війська Донського створюються 11 розшукових начальств Азовської губернії.

1783 року з західної частини Азовської губернії й з Новоросійської губернії утворено Катеринославське намісництво; східна частина Азовської губернії - Донське козацьке військо, знову стало самостійною одиницею.

22 травня 1786 року утворена Земля Війська Донського з центром у Черкаську.

Територія Кордон проходив недалеко від Азова, вище за протоку р. Каланча і зберігалася до Азовських походів Петра I Мининков Н.А. Донское казачество в эпоху позднего средневековья (до 1671 года). Ростов н/Д., 1998, с. 50-51. Західним кордоном Донського козацького війська була р. Міус, яка відділяла територію війська від земель Кримського ханства та Запорозької січіМининков Н.А. Донское казачество в эпоху позднего средневековья (до 1671 года). Ростов н/Д., 1998, с. 54Богачев В. Очерки географии Всевеликого Войска Донского. Новочеркасск : Типография Управления Артиллерии Всевеликого Войска Донского, 1919, с. 15-17. В останній третині ХVII ст. у Богучара і Меловой, і навіть по Хопру і поблизу цієї річки встановилася межа між Воронезьким повітом і землею донських козаків. Південно-східні та східні кордони Донського козацького війська залишалися невизначеними через відсутність будь-яких великих природних межМининков Н.А. Донское казачество в эпоху позднего средневековья (до 1671 года). Ростов н/Д., 1998, с. 56. До кінця XVII ст. кордони війська примикали на південному заході до володінь Кримського ханства. Далі (на північ, від верхів'їв Кальміуса до р. Оскола) кордон йшов уздовж земель запорізьких козаків, потім прямував до Валуйків, звідки по Білгородській межі – до Чернавська, а далі через Керенськ, Шацьк, Тамбов, Нижній Ломов – до Волги та по ній до Саратова, Царицина і АстраханіПронштейн А.П. Земля Донская в ХVIII веке. Ростов н/Д. : Изд-во Рост. ун-та, 1961, с. 23.

Столиця Центр - Черкаськ (сучасна станиця Старочеркаська).

Населення У 1704–1706 роках. на Дону та його притоках проживало у 125 козацьких містечках 26 690 осіб. У ході та після розгрому Булавінського повстання урядові війська знищили близько однієї третини поселень, лише до 1768 році кількість козацьких станиць досягла 111 (разом з 11 станицями м. Черкаська)Пронштейн А.П. Земля Донская в ХVIII веке. Ростов н/Д. : Изд-во Рост. ун-та, 1961, с. 56–57.

Устрій Петро I у 1709 році скасував виборність військових отаманів, став призначати пожиттєвих військових отаманівРигельман А.И. История, или повествование о донских казаках. Изд. Импер. Общ. истории и древностей Российских. М. : Университетская тип., 1846, с. 97. Спроби Війська повернутись до демократичної процедури виборів військового отамана не дали позитивних результатів. З цього часу посада військового отамана надавалася старшинам і називалася «військовий наказний отаман». Уряд, військові наказні отамани та старшини (військовий осавул, військовий дяк, військовий скарбник, військовий толмач) прагнули підняти значення та авторитет цієї посади. 4 березня 1738 року посаду військового отамана було відновлено імператрицею Анною IСавельев А. Трехсотлетие Войска Донского. Очерки из истории донских казаков. СПб. : Тип. М.О. Вольфа, 1870, с. 72Полное собрание законов Российской империи (Собрание первое). Т. Х. № 7525, СПб. : Тип. II Отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. с. 433.

Канцелярія військових справ, якою керували військові отамани, перетворилася на 1730–40-ті років до постійно діючого органу управління – Військової канцеляріїПронштейн А.П. Земля Донская в ХVIII веке. Ростов н/Д. : Изд-во Рост. ун-та, 1961, с. 232-233. Військовий отаман та Військова канцелярія не могли самостійно та швидко впоратися з усіма політичними, економічними, військовими та соціальними проблемами на величезній території Війська Донського. Станичні отамани та кола вирішували питання в межах станичного присуду - станичних земель. Справи, що виходили за межі їхньої компетенції, відсилалися до Війська.

15 лютого 1775 року імператриця Катерина II з метою обмеження влади військових отаманів розділила військову та цивільну владу, створивши спеціальну установу – Військовий Цивільний уряд. Його члени – військовий отаман (голова) та двоє постійно присутніх (неодмінних) – призначалися найвищою владою, чотири інших чиновники – обираються військом щорічно з кола старшин.

Адміністративнйи поділ З розвитком скотарства та землеробства, формуванням хутірського господарства козацькі поселення поступово перетворювалися з укріплень військово-адміністративного типу на сільськогосподарські станиці. Землі, що належали станицям, закріплювалися звичайним правом та військовими грамотами. Тривалий час між Військом і станицями не існувало жодних проміжних ланок.

У 1743 року з ініціативи військового отамана Д.Є. Єфремова за всіма донськими північними річками і станицями краю засновувалися нарочні старшини для розшуку втікачів з російських губерній. Земля війська було розділено на шість районів, що охоплювали місця козацьких поселень по Медведиці, Хопру, Бузулуку, Сіверському Дінцю, Іловлі, середній і нижній течії Дону. У Черкаському містечку, Усть-Медведицькій, Урюпинській, Кам'янській та інших станицях розміщувалися нарочні старшини з командамиПронштейн А.П. Земля Донская в ХVIII веке. Ростов н/Д. : Изд-во Рост. ун-та, 1961, с. 249-250. Після розгрому повстання під проводом Є. Пугачова імператорський уряд заснував розшукові начальства, межі яких збігалися з межами раніше створених округів. Нарочні старшини та його команди перетворилися на адміністрацію розшукових начальств. Вони стали проміжною сходинкою в управлінні між Військовим Цивільним урядом і станицями, їх чисельність постійно змінювалася залежно від політичних, військових та соціальних завдань – від 4 у 1783 році до 11 до 1797 року. Це призводило до дублювання та паралелізму їхньої діяльності, порушення зв'язків з Військовим урядом та військовим отаманом.

Суспільство Основним був козацький стан, у невеликій кількості перебували калмикі та селяни. На середину XVII в. в силу приналежності до війська Донському донські священнослужителі набули особливого статусу - вони підкорялися виключно військовій владі, вважалися частиною козацької спільноти і не мали ознаки стану.

Примітки

Література

П.Н. Краснов - "Всевеликое Войско Донское", в: "Архив русской революции", т. 5., Москва 1991.