Олекса́ндр Миха́йлович І́льченко ( 31 січня 1955 року, м. Боярка, Києво-Святошинський район, Київська область) — український журналіст. Заслужений журналіст України (2001).

Біографія Проживає в Києві з 1961 року. Закінчив столичну середню школу № 134. Трудовий шлях починав оператором електронно-обчислювальних машин ГІОЦ (Головного інформаційно-обчислювального центру) Мінпромбуду УРСР. У травні 1973 року був призваний на дійсну строкову військову службу, яку проходив у Середній Азії. Першу замітку надрукував 15 вересня 1974 року в газеті ТуркВО «Фрунзевец» (м. Ташкент, Узбекистан) . Після демобілізації вступив на вечірнє відділення факультету журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, яке закінчив 1981 року.

Творчий шлях Із загального 47-річного трудового стажу — у пресі 44 роки. З 15 вересня 1975 року кореспондент багатотиражної газети «Київський взуттьовик». За три роки став її редактором. З листопада 1981 по березень 1983 року — кореспондент, заступник завідувача відділу міської газети. У 1983—1988 роках працював у віддалених районах Крайньої Півночі — заввідділу, відповідальним секретарем, заступником редактора, редактором місцевих друкованих видань. Повернувся в Україну 1988-го і близько 5 років працював на різних посадах, пройшовши шлях до головного редактора в щоденній газеті «Київський вісник» (до 1990 року — «Прапор комунізму»). У 1993—1998 роках — перший заступник, згодом — співредактор редакції кримінальної та судової хроніки всеукраїнської газети «Киевские ведомости». 1998—1999 рр. — відділ криміналу газети «Сегодня». З 1999 по 2003 рр. — оглядач з питань нацбезпеки тижневика «2000». Від 2003 року до закриття газети у 2019 році — редактор відділу розслідувань, спецкор відділу спецкореспондентів газети «Сегодня». Спеціалізація — силові, правоохоронні, судові органи, надзвичайні події, екстремальні ситуації, резонансні кримінальні справи, миротворчість. Одним із перших українських журналістів у середині 1990-х добровільно пройшов тест на поліграфі, писав про застосування «детектора брехні» в роботі слідчих органів, а також приватних охоронних структур. Багаторазово виїздив у відрядження у службових справах за кордон. Досвідом репортерської роботи в «гарячих точках» світу (Ліван, Ірак, Ліберія та ін.) поділився у статті «Мінне поле, лейшманіоз і помаранчевий жилет», опублікованій у книжці «Журналісти стріляють не кулями» (2013).

Співавтор книжок публіцистики. Друкувався в журналах, серед них «Військо України». Писав для сайтів Fly9999, Vecherkom та інших.

Як експерт з журналістики й медіа Олександр Ільченко був членом журі в конкурсі журналістських розслідувань, організованому сайтом «Українська правда» та посольством США в Україні (2012).

Нагороди, відзнаки Почесне звання «Заслужений журналіст України» (2001) Лауреат премії Спілки журналістів України «Золоте перо» (1981). Номінант Загальнонаціональної програми «Людина року-2000» в номінації «Журналіст року в галузі друкованих ЗМІ» (2002). Має відзнаки Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії України, Генеральної прокуратури України, Управління державної охорони України.

Захоплення Цивільна та військова авіація.

Особисте життя Одружений, має двох дітей і п'ятьох онуків.

Примітки

Джерела Журналісти стріляють не кулями / упоряд. О. М. Клубань. — Київ: АНТ, 2013. — 183, c. : фот. — ISBN 978-966-97332-1-4. — С. 112—121

Операция «Свободное слово»: попытка государственного переворота в Украине / сост. Т. П. Гуменюк. — К. : Газета «2000»: Довіра, 2001. — 255 с.: ил. — ISBN 966-507-121-1

Посилання