Дощові ліси Соломонових островів (ідентифікатор WWF: AA0112) — австралазійський екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований на Соломонових островах.

Географія Екорегіон дощових лісів Соломонових островів охоплює Соломонові острови — архіпелаг у Меланезії, що включає близько 1000 островів, які простягаються з північного заходу на південний схід на 1450 км, між 5° і 12° південної широтиMueller-Dombois, Dieter, and Francis Raymond Fosberg (1998). Vegetation of the tropical Pacific islands, pp. 57-81. Springer. ISBN 9780387983134, 0387983139. Острови Бука і Бугенвіль, розташовані на крайній півночі архіпелагу, є частиною Папуа Нової Гвінеї і складають Автономний регіон Бугенвіль. Решта архіпелагу входять до складу незалежної держави Соломонові Острови.

Острів Бугенвіль площею майже 9000 км² є найбільшим островом архіпелагу; його довжина становить близько 200 км, а ширина — 50-60 км. Через центральну частину острова проходить гірський хребет, північна частина якого відома як хребет Імператора, а південна частина, відділена сідловиною, — як хребет Кронпринца. Найвищою вершиною острова та всього архіпелагу є гора Бальбі заввишки 2715 м, розташована в хребті Імператора. Основу острова Бугенвіль складають вулканічні породи віком понад 30 мільйонів років та підняті вапняки. Шахта , розташована в горах Кронпринца, є однією з найбільших мідних шахт на Землі. На північному заході Бугенвіля, на південь від гори Бальбі, розташоване карстове плато Керіака, що складається з вивітрених форамініферних вапняків, які утворилися у ранньому міоцені. Острів Бука розташований на північний захід від Бугенвіля і відділений від нього вузькою протокою . Більшу частину острова складають підняті плейстоценові коралові вапняки.

Решта архіпелагу простягається на південний схід від Бугенвіля подвійним ланцюгом. Зовнішній або північно-східний ланцюг складається з островів Шуазель, Санта-Ісабель і Малаїта, кожен з яких має довжину близько 200 км в і ширину близько 30 км. Гори у внутрішніх районах цих островів підіймаються на висоту понад 1000 м над рівнем моря на Шуазелі, на висоту понад 1200 м на Санта-Ісабель та на висоту понад 1300 м на Малаїті.

Внутрішній ланцюг простягається на південний схід від острова , що лежить лише за 20 км від Бугенвіля, і включає групу островів , до якої входять острови Велья-Лавелья, , Коломбангара, Нова Джорджія, , Вангуну і , групу невеликих островів Рассела, а також острови Гуадалканал і Макіра. На північному узбережжі Гуадалканала розташоване місто Хоніара, столиця Соломонових Островів. Більшість островів внутрішнього ланцюга гористі, однак невисокі й не підіймаються на висоту понад 1000 м над рівнем моря, за винятком конічного стратовулкана Веве на Коломбангарі заввишки 1768 м та гірського хребта на острові Гуадалканал, найвищою вершиною якого є Попоманасеу заввишки 2335 м, друга за висотою гора в архіпелазі після Бальбі.

Окрім вищезгаданих вулканічних островів, до складу екорегіону також входять деякі коралові острови, зокрема атол Онтонг-Джава, один з найбільших атолів у світі, розташований за 250 км на північ від острова Санта-Ісабель, та острови Реннелл і , розташовані за 180 км на південний захід від острова Макіра.

Соломонові острови утворилися внаслідок субдукції Австралійської плити та плити Соломонового моря під Тихоокеанську плиту. Тектонічна активність в регіоні є однією з найвищих у світі, однак субдукція тут відбувається зі швидкістю 10-12 см на рік. Вік островів збільшується з північного заходу на південний схід.

З геологічної точки зору більшість Соломонових островів складаються з вулканічних гірських порід, зокрема андезитів і базальтів. Найскладнішу геологічну будову має Гуадалканал: на цьому острові зустрічаються андезити, інтрузивні плутонічні породи, пліоценові осадові породи, а також підняті плейстоценові коралові вапняки у північній низовині поблизу Хоніари. На п'яти островах – у південній частині острова Санта-Ісабель, на сусідньому острові , на островах Нггела, на південному заході острова Гуадалканалу та в північно-центральній частині острова Сан-Крістобаль є відслонення , багатих на хром та нікель. Ці породи токсичні для багатьох рослин і є домом для характерних рослинних угруповань.

Екорегіон дощових лісів Соломонових островів є частиною Австралазійської області, яка також включає сусідній архіпелаг Бісмарка та Нову Гвінею, а також Нову Каледонію, Австралію та Нову Зеландію. Соломонові острови розташовані на крайньому сході флористичного регіону , який включає Нову Гвінею та архіпелаг Бісмарка.

Клімат На більшій частині Соломонових островів домінує екваторіальний клімат (Af за класифікацією кліматів Кеппена), а на найвищих гірських вершинах — високогірний субтропічний клімат (Cfb за класифікацією Кеппена). Середньорічна кількість опадів на більшій частині регіону коливається від 3000 до 5000 мм. Сезонні коливання температури незначні, а сезонні коливання кількості опадів залежать від панівних вітрів. Південно-східні пасати активні приблизно з березня по жовтень, коли сонце знаходиться на північ від екватора. Лютий-березень і листопад-грудень — періоди нестабільної погоди; в цей час на островах часто випадають опади. З грудня по лютий в регіоні дують північно-західні вітри. На півдні архіпелагу у період з листопада по квітень іноді трапляються тропічні циклони. Відносно високі гори Гуадалканалу, що простягаються зі сходу на захід, створюють ефект дощової тіні у низовинах на північному сході острова, де під час сезону південно-західних пасатів опадів випадає менше, ніж на решті архіпелагу.

Зі збільшенням висоти в горах Соломонових островів температура падає: на висоті понад 700 м над рівнем моря температура зазвичай на 4-5 °C нижча, ніж у низинах, і в середньому становить 22-23 °C. Під час сезону південно-східних пасатів у високогір'ях спостерігається густий хмарний покрив, а на навітряних схилах випадає більше опадів, ніж у низовинах.

Флора Рослинний покрив екорегіону переважно представлений рівнинними та гірськими тропічними дощовими лісами. Крім того, на Соломонових островах зустрічаються й інші рослинні угруповання, зокрема прибережні зарості, мангрові ліси та . На північних (підвітряних) схилах Гуадалканалу зустрічаються сезонно сухі ліси та лукиWikramanayake, Eric; Eric Dinerstein; Colby J. Loucks; et al. (2002). Terrestrial Ecoregions of the Indo-Pacific: a Conservation Assessment. Washington, DC: Island Press.

На морських узбережжях екорегіону поширені прибережні зарості, у яких переважають трав'янисті рослини, зокрема (Thuarea involuta), та різні види кручених паничів (Ipomoea spp.), канавалій (Canavalia spp.), смикавців (Cyperus spp.), сцевол (Scaevola spp.) та гібісків (Hibiscus spp.), а також деякі дерева і чагарники, зокрема азійські баррингтонії (Barringtonia asiatica), хвощелисті казуарини (Casuarina equisetifolia) та різні види панданів (Pandanus spp.), (Tournefortia spp.), (Cerbera spp.), (Calophyllum spp.) та (Terminalia spp.).

На Соломонових островах зустрічається два типи мангрів: низькі зарості, у яких домінують (Rhizophora apiculata), та високі ліси, у яких зростають різні види ризофор (Rhizophora spp.) та (Bruguiera spp.). (Bruguiera sexangula), (Bruguiera parviflora) та (Ceriops tagal) досягають на Соломонових островах східної межі свого поширення.

На більшості островів екорегіону є великі масиви . На Соломонових островах виділяють кілька типів заболочених лісів: вторинні ліси, у яких домінують (Campnosperma brevipetiolatum), густі заболочені ліси, у яких домінують (Terminalia brassii), сагові болота, на яких домінують (Metroxylon salomonense), невисокі панданові ліси, у яких домінують різні види панданів (Pandanus spp.), а також мішані заболочені ліси.

Найпоширенішим типом рослинності на Соломонових островах є рівнинні тропічні дощові ліси. Серед дерев, що переважають у цих лісах, слід відзначити (Calophyllum peekelii), (Calophyllum vitiense), (Dillenia salomonensis), блакитне мармурове дерево (Elaeocarpus angustifolius), (Endospermum myrmecophilum), (Parinari papuana subsp. salomonensis), (Maranthes corymbosa), (Pometia pinnata), (Gmelina moluccana), (Schizomeria serrata), (Terminalia calamansanai) та короткочерешкову кампносперму (Campnosperma brevipetiolatum), а також різні види фікусів (Ficus spp.), (Alstonia spp.), каркасів (Celtis spp.), (Elaeocarpus spp.), (Canarium spp.), (Syzygium spp.), (Calophyllum spp.), (Didymocheton spp.), (Dysoxylum spp.), (Terminalia spp.) та стеркулій (Sterculia spp.). Ці дерева виростають до 25-35 м заввишки, утворюючи густий лісовий намет, і зазвичай рясно вкриті епіфітами, зокрема папоротями та орхідеями. В підліску рівнинних дощових лісів зустрічаються пальми, зокрема (Caryota rumphiana) та різні види лікуал (Licuala spp.) і арек (Areca spp.), бамбуки, деревоподібні папороті ціатеї (Cyathea spp.), пандани (Pandanus spp.) та високі трави. Завдяки природним порушенням (тропічним штормам, зсувам, падінню дерев) в дощових лісах є багато галявин, куди проникають сонячні промені. На цих галявинах ростуть банани (Musa spp.), імбир (Zingiber spp.), ліани та (Calamus spp.).

Загалом на Соломонових островах зустрічається шість типів рівнинних дощових лісів. Їх розподіл залежить від висоти над рівнем моря, рівня порушень та експозиції. У деяких частинах екорегіону зустрічаються особливі типи лісових угруповань, які характеризуються низьким флористичним різноманіттям. Перший тип, представлений моновидовими насадженнями короткочерешкових кампносперм (Campnosperma brevipetiolatum) або мішаними насадженнями кампносперм з соломонськими ділленіями (Dillenia salomonensis), острівними лічі (Pometia pinnata) або (Teijsmanniodendron spp.), пов'язаний з масштабними порушеннями. Подібні ліси, у яких домінують короткочерешкові кампносперми (Campnosperma brevipetiolatum), зустрічаються на островах Санта-Ісабель, Нова Джорджія та Шуазель. Другий тип лісів з низьким видовим різноманіттям пов'язаний з незвичайними типами ґрунтів. У районах, де переважають вапнякові ґрунти, домінують (Vitex cofassus) та острівні лічі (Pometia pinnata), у районах, де переважають ультраосновні ґрунти, багаті на токсичні для багатох рослин важкі метали, — (Gymnostoma papuanum), (Dillenia crenatifolia), дакридіуми Беккарі (Dacrydium beccarii) та різні види сизигіумів (Syzygium spp.), а у заболочених районах — (Pterocarpus indicus) та (Terminalia brassii). У лісах, пов'язаних з ультраосновними породами, зустрічається багато рідкісних ендемічних видів, зокрема пальми (Hydriastele hombronii).

Гірські дощові ліси на Соломонових островах характеризуються вищим видовим різноманіттям, ніж рівнинні дощові ліси, однак лісовий намет в них розташований на висоті 15-20 м над землею, нижче, ніж у низинних лісах. Серед дерев, поширених у гірських дощових лісах екорегіону, слід відзначити (Metrosideros salomonensis), дакридіум Беккарі (Dacrydium beccarii), соломонський ногоплідник (Podocarpus salomoniensis), острівний ногоплідник (Podocarpus insularis), а також різні види сизигіумів (Syzygium spp.), (Ardisia spp.), психотрій (Psychotria spp.), (Plerandra spp.), фікусів (Ficus spp.) та рододендронів (Rhododendron spp.). Натомість кастанопсиси (Castanopsis spp.), літокарпуси (Lithocarpus spp.) та нотофагуси або південні буки (Nothofagus spp.), характерні дерева, що домінують у гірських дощових лісах Нової Гвінеї та архіпелагу Бісмарка, на Соломонових островах відсутні, як і представники родини діптерокарпових (Dipterocarpaceae), що домінують в лісах на більшій частині Зондського архіпелагу.