Ecce Homo. Як стають самі собою () — остання книга Фрідріха Ніцше, яку він написав у 1888 році, опублікована у 1908 році вже після смерті автора.

Про книгу За словами одного з найвидатніших англійських перекладачів Ніцше, Вальтера Кауфмана, книга пропонує «власну інтерпретацію Ніцше свого розвитку, своїх творів та свого значення» . Вона містить кілька розділів із самохвалебними назвами, такими як «Чому я такий мудрий», «Чому я такий розумний», «Чому я пишу такі гарні книги» та «Чому я доля?». У книзі Кауфмана «» відзначаються внутрішні паралелі, за формою та мовою, з Апологією Платона, в якій задокументовано суд над Сократом. По своїй суті, цією роботою Фрідріх Ніцше піддав себе випробуванню, і його сардонічні судження та заголовки розділів можна розглядати як уїдливі, насмішкуваті, самознижувальні чи лукаві.

У рамках цієї роботи Ніцше свідомо прагне уявити новий образ філософа і самого себе, наприклад, філософа, «який не є ні олександрійським академіком, ні аполонічним мудрецем, а діонісійцем». Кауфманн вважає, що Ecce Homo є літературним твором, який можна порівняти у художності з картинами Вінсента Ван Гога. Ніцше стверджував, що він є великим філософом через його різку оцінку благочестивого шахрайства всієї філософії, яке він розглядав як відступ від чесності та правди, коли це найбільш необхідно, і боягузливу нездатність досягти заявленої мети до її розумного кінця. Ніцше наполягав на тому, що його страждання не благородні, а є очікуваним результатом наполегливого дослідження найглибших схованок людського самообману і що, долаючи свою агонію, людина досягає більшого, ніж будь-яке розслаблення чи пристосування до інтелектуальних труднощів чи буквальних загроз. Він проголошував найвищу цінність всього, що з ним сталося (включаючи ранню смерть батька та його майже сліпоту – приклад любові до Долі або amor fati). Основна думка Ніцше полягала в тому, що бути "людиною" поодинці - значить бути насправді більше, ніж "Христом".

Однією з основних цілей Ecce Homo було викласти погляд Ніцше на його творчість як філософа та людини. Він писав: «За цих умов виникає обов'язок, проти якого по суті повстає моя звичка і ще більше гордість моїх інстинктів, а саме обов'язок сказати: Вислухайте мене! Бо я такий і такий. Насамперед не змішуйте мене з іншими!» Протягом усієї книги він викладає - у гіперболічному стилі, характерному для його пізнішого періоду (1886-1888) - своє дитяче життя, свої індивідуальні смаки й своє бачення людства. Він дає огляди та висновки про свої різні твори, у тому числі: «Народження трагедії», «Несвоєчасні [роздуми]», «Людське, надто людське», «Ранкова зоря», «Весела наука», «Так казав Заратустра», «По той бік добра і зла», «Про генеалогію моралі», «Сутінки ідолів» та «Випадок „Вагнер“». Остання та завершувальна глава «Ecce Homo», під назвою «Чому я доля», перш за все присвячена повторенню думок Фрідріха Ніцше про християнство, підтвердження занепаду християнства та його ідей щодо розкриття християнської моралі.

Книгу Ніцше підписав як «Діоніс проти Розіп'ятого».

Робота над книгою Сам Ніцше датував написання книги Ecce Homo проміжком від 15 жовтня (дня свого народження) до 4 листопада 1888 року, проте насправді він продовжував роботу над текстом майже до самого кінця свого свідомого життя - останній уривок, що належить до Ecce Homo, датований 2 січня 1889 року. є за день до апоплексичного удару та психічного зриву, від яких він так і не зміг оговтатися. Через хворобу Ніцше не зміг довести свою роботу до Ecce Homo до кінця. В результаті, роботу над підготовкою до друку книги займалися Елізабет Ферстер-Ніцше, молодша сестра письменника і німецький письменник і композитор, друг Ніцше. При цьому рукопис зазнав «виправлень», за що пізніше їх різко критикували дослідники творчості та філософії Ніцше.

Вперше рукопис був опублікований вже після смерті автора, в 1908 під редакцією Рауля Ріхтера. Оскільки книга Ecce Homo не дочекалася останньої авторської правки та композиції, існує кілька варіантів книги. Один з них, що набув широкого поширення в країнах соцтабору, належить колишньому співробітнику веймарського архіу Гете і Шиллера (який згодом був переданий архів Ніцше) Карлу Шлехту, який підготував у 1954—1956 роках тритомні збори. Одним із критиків видання К. Шлехти був західний дослідник Еге. Ф. Подах, який у 1961 році після довгої роботи в Архіві Ніцше, видав однотомне видання пізніх робіт Ніцше, до якого включив і книгу Ecce homo. Подах зміг з уривків відновити повний текст у хронологічній послідовності. У 1964 році італійські дослідники Джорджо Коллі і Мадзіно Монтінарі випустили нове, текстологічно вірогідне зібрання творів Ніцше. Вони не тільки відновили хронологічний порядок робочих записів Ніцше та історію його роботи над творами, а й доповнили томи значним обсягом текстів, що не публікувалися раніше, одночасно усуваючи спотворення і фальсифікації, допущені при роботі Архіву Ніцше під керівництвом Еге. Ферстер-Ніцше.

Примітки

Література

(подробный стандартный комментарий к Ecce homo — доступен только на немецком языке).

Посилання Ecce homo, standard critical text published by Nietzsche Source

(in original German) Ecce homo, abridged English text at archive.org (Ludovici translation) Nietzsche's Ecce homo, Notebooks and Letters: 1888–1889 / Translation by Daniel Fidel Ferrer (2023). Free at archive.org  https://archive.org/details/ferrer-ecce-homo-translation-2023-nov