Падіння лімеса (Heeren, S. «The theory of „Limesfall“ and the material culture of the late 3rd century» in Germania 94, 2016. pp. 185—209.Collins, Rob and Frances McIntosh. Life in the Limes, Oxford: Oxbow, 2014, p. 23.) — термін, що описує відмову Римської імперії в середині III століття від Верхньогермансько-Ретійського лімесу і виведення солдатів з провінцій за межами Дунаю і Рейну до ліній цих річок.e.g. Wells, Peter S., How Ancient Europeans Saw the World, Princeton: PUP, 2012. p. 222.

У минулому основним поясненням того, що сталося, вважався так званий алеманський шторм, в ході якого збройний тиск з боку варварів змусив римлян залишити територію на схід від Рейну і на північ від Дунаю. Проте археологічні розкопки і переоцінка літературних джерел виявили, що цей процес мав складну природу і став багаторічним результатом занепаду прикордонних провінцій і громадянської війни, що супроводжував кризу III століття . У результаті до 259/260 року відбулася фактична відмова від Декуматських полів та переведення кордону до Дунаю та Рейну.Hans Ulrich Nuber: Staatskrise im 3. Jahrhundert. Die Aufgabe der rechtsrheinischen Gebiete. In: Imperium Romanum. Roms Provinzen an Neckar, Rhein und Donau. Esslingen, 2005, pp. 442—451, here p. 450.Christian Witschel: Krise — Rezession — Stagnation? Der Westen des römischen Reiches im 3. Jahrhundert n. Chr. Frankfurt am Main, 1999, p. 210.

Історія вивчення

Роздуми на тему історичного підоплювання відмови від верхньонімецько-рейтиського лімесу та датування цієї події точаться давно. Німецький історик Теодор Моммзен писав в 1885 році:

Аналогічні висновки було зроблено ініційованою вченим . Археолог заявив в 1916 році:

У той час у дослідженнях все ще домінували військові аспекти, тому природно було припустити, що прикордонна стіна була взята зовнішніми ворогами. Але і тоді відсутність археологічних знахідок не могла дати повного підтвердження цієї теорії. Нумізматика знайшла в околицях колишнього регіону Лімеса монету, датовану пізніше 260 років. Ранні середньовічні археологи висловлювали сумніви щодо датування подій і вказували на близьке розташування багатьох ранніх поселень. Останні палеоботанічні дослідження показали, що пізній період лімесу збігся з рядом істотних змін в навколишньому середовищі.Hans-Peter Kuhnen (Hrsg.): Gestürmt – Geräumt – Vergessen? Der Limesfall und das Ende der Römerherrschaft in Südwestdeutschland. Stuttgart 1992, S. 15.

Перші сумніви, що «Падіння лімеса» відбулося під час збройних дій, виникли і натомість виявлення частково нерозривних рядів монет. в 1927 році в рамках датування вищевказаного явища відвів велику увагу знахідках в руїнах римських фортець , , і . Вивчивши монети та написи, він дійшов висновку, що до 260 року ці укріплення були занедбані або, що менш імовірно, зруйновані.Ernst Fabricius: Limes. In: Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). Band VIII,1, Stuttgart 1912, Sp. 572–671, hier: Sp. 596f. При цьому він визнав, що навіть після втрати цієї лінії укріплень римляни зберігали контроль (можливо, тимчасово) над частиною правого берега Рейну до середини IV століття..

Поки історики НДР оцінювали падіння лімесу як ліквідацію вже ослабленого римського рабовласницького ладуAutorenkollektiv: Die Germanen. Geschichte und Kultur der germanischen Stämme in Mitteleuropa. Bd. 2, Berlin 1983, S. 15 u. 650f., їх колеги з ФРН зацікавилися роботою Фабриціуса і прагнули з’ясувати питання частково безперервних серій монет ()Wilhelm Schleiermacher: Der obergermanische Limes und spätrömische Wehranlagen am Rhein. In: Bericht der Römisch-Germanischen Kommission 33, 1943—1950 (1951), S. 133ff. і точним датуванням часу падіння лімесу ()Helmut Schoppa: Die Besitzergreifung des Limesgebietes durch die Alamannen. In: Nassauische Annalen 67, 1956, S. 1-14. Шоппа на основі знахідок у районі фортець та вважав, що частина римського населення залишалася на місці. Територію нинішнього Вісбадена () залишено римлянами в епоху пізньої античності після відмови від кордону на Рейні. Helmut Schoppa: Die Besitzergreifung des Limesgebietes durch die Alamannen. In: Nassauische Annalen 67, 1956, S. 10–13.

Щодо точного датування фахівці в 1980-х та 1990-х роках висловлювалися обережніше. Поступово відходили від припущення, що 260 рік позначив різкий перелом. Так, в 1988 році не виключав і дещо пізнішого залишення імперського кордону.Dieter Planck: Der obergermanisch-rätische Limes in Südwestdeutschland und seine Vorläufer. In: D. Planck (Hrsg.): Archäologie in Württemberg. Stuttgart 1988, S. 278f. в 1990 році зазначав, що питання залишення лімесу й надалі має залишатися предметом досліджень, і звертав увагу на внутрішньоримські конфлікти в той самий період.

Виявлення в 1992 році змінило загальну думку щодо причин падіння лімесу, підтвердивши версію Г. У. Нубера про роль конфліктів усередині самого Риму. До цього не було відомо, що провінція Реція до 260 року належала Галльській імперії на чолі з Постумом.Egon Schallmayer in: E. Schallmayer (Hrsg.): Der Augsburger Siegesaltar — Zeugnis einer unruhigen Zeit. Bad Homburg v. d. H. 1995, S. 10-12. Того є року організував присвячену лімесу виставку. Нове відкриття сильно оживило наукові дебати щодо занепаду лімесу. У 1995 році в Заальбурзькому музеї відбувся науковий колоквіум і спеціальна виставка, присвячена виявленому вівтарю.Egon Schallmayer (Hrsg.): Der Augsburger Siegesaltar — Zeugnis einer unruhigen Zeit. Bad Homburg v. d. H. 1995, ISBN 3-931267-01-6 (Saalburg-Schriften. 2); Egon Schallmayer (Hrsg.): Niederbieber, Postumus und der Limesfall. Stationen eines politischen Prozesses. Bericht des ersten Saalburgkolloquiums, Bad Homburg v. d. H. 1996 (Saalburg-Schriften. 3).. На середину 2020-х рр. падіння лімесу дедалі частіше розглядається через окремі аспекти із застосуванням міждисциплінарних підходів, зокрема нумізматики та природничих наук. Сучасні публікації уникають формулювань на кшталт «лімес було прорвано широким фронтом», оскільки події 259/260 років нині переважно трактуються лише як важливий етап тривалого процесу розвитку з багатьма окремими проблемами

Римський кордон у III столітті

Кордон між Рейном і Верхньогермансько-Ретійськими лімесом (який Тацит називав Декуматськими полями) з часів німецьких воєн Доміціана пережила 100 мирних років, крім дрібних регіональних конфліктів.Dietwulf Baatz in: D. Baatz, F.-R. Herrmann (Hrsg.): Die Römer in Hessen. 2. Auflage, Theiss, Stuttgart 1989, ISBN 3-8062-0599-X, S. 211–213. Pax Romana ґрунтувалвя на функціонуючій системі лімесу, під захистом якої були створені невеликі міста, що процвітали, з цивільною адміністрацією (Цивітас) та сформувалася розгалужена мережа Villa rustica. Дислоковані у фортах лімеса війська з їх верховими та тягловими тваринами гарантували постійний високий попит на сільськогосподарську продукціюArchäobotanische Untersuchungen haben alleine für den Limesbogen in der Wetterau einen jährlichen Bedarf von 3034 Tonnen Getreide (ohne Saatgut) und 10371 Tonnen Heu ergeben. Siehe Angela Kreuz: Landwirtschaft und ihre ökologischen Grundlagen in den Jahrhunderten um Christi Geburt. Zum Stand der naturwissenschaftlichen Untersuchungen in Hessen. In: Berichte zur archäologischen Landesforschung in Hessen 3, 1994/95, S. 79–81. і водночас гарантували функціонувальну економічну, адміністративну та поселенську систему.

Ця система особливо добре працювала у II столітті. Ймовірно прикордонний регіон швидко оговтався від незначних нападів, що трапилися можливо під час маркоманської війни, про що свідчать знахідки скарбів монет і періодичні горизонти руйнувань на віллах в 160 — 180 роках, У Таунусі лімес був посилений численними фортами в , та . Багато римських вілл і міст були побудовані в основному з каменю тільки на початку III століття.

Значний спад життя в прикордонному регіоні став помітний лише з другої третини III століття, коли військові вже не могли гарантувати необхідну безпеку через внутрішні суперечки. Розглядається також можливість того, що римські війська наприкінці II століття були ослаблені подіями на кшталт . Служба в допоміжних військах, які здійснювали охорону лімесу, стала менш привабливою внаслідок едикту Каракалли 212 року, адже до того часу почесне звільнення зазвичай супроводжувалося наданням римського громадянства. Hans-Peter Kuhnen in: H.-P. Kuhnen (Hrsg.): Gestürmt – Geräumt – Vergessen? Der Limesfall und das Ende der Römerherrschaft in Südwestdeutschland. Stuttgart 1992, S. 36; Bernd Steidl: Vom römischen Provinzterritorium zum Siedlungsgebiet der alamannischen Bucinobanten. Die Wetterau im 3. Jahrhundert n. Chr. In: Egon Schallmayer (Hrsg.): Niederbieber, Postumus und der Limesfall. Stationen eines politischen Prozesses. Bericht des ersten Saalburgkolloquiums, Bad Homburg v. d. H. 1996, S. 29. Після того як цей стимул зник через надання громадянства майже всім жителям імперії, відповідні підрозділи можна було мотивувати лише фінансовими винагородами. У Германії за межами імперії з численних менших германських племен сформувалися великі союзи франків та алеманів, які стали новими, небезпечними супротивниками.

Похід Каракалли у 213 році стабілізував ситуацію на кілька років. Можливо, саме з цього приводу перетворена на тріумфальну монументальну споруду.Dieter Planck (Hrsg.): Archäologie in Württemberg. Ergebnisse und Perspektiven archäologischer Forschung von der Altsteinzeit bis zur Neuzeit. Konrad Theiss Verlag, Stuttgart 1988, ISBN 3-8062-0542-6, S. 275. Але вторгнення алеманів у 233 — 235 роках мало руйнівні наслідки для прикордонного регіону. Оскільки верхньогерманська армія надала свої найсильніші формування, включно з кіннотними формуваннями, для перської кампанії Александра Севера, решта сил не змогли надати ефективного опору. При цьому сам лімес не був суто військовим укріпленням, а насамперед служив для управління переміщенням товарів та людей.

Зростаюча нестабільність імперії також відіграла важливу роль: перед великою кількістю громадянських воєн здатність римлян піклуватися про захист кордонів зменшилася . Ситуація з безпекою різко погіршилася приблизно із 230 року. Крім різних руйнувань у кількох фортах та поселеннях, надзвичайний стан населення стає відчутним завдяки численним закопаним монетним скарбам, які згодом вже не могли бути забрані їхніми власниками. Такі знахідки були зроблені, серед іншого, у Helmut Schubert: Die Fundmünzen der römischen Zeit in Deutschland (FMRD). Abt. V: Hessen. Bd. 2,2: Darmstadt: Frankfurt am Main. Mainz 1989, ISBN 3-7861-1552-4, S. 298f. і форті Helmut Schubert: Ein kaiserzeitlicher Denarfund aus dem Kastell von Ober-Florstadt. In: Vera Rupp (Hrsg.): Archäologie der Wetterau. Friedberg 1991, S. 271–285; derselbe: Der Denarschatz von Ober-Florstadt. Ein römischer Münzschatz aus dem Kohortenkastell am östlichen Wetteraulimes. Wiesbaden 1994 (Archäologische Denkmäler in Hessen. 118).. Після останнього походу під командуванням Максиміна Фракійця у 235 році почалися смутні часи солдатських імператорів Зважаючи на нестабільну ситуацію, багато поселень лімесу або не були відновлені, або були відновлені в дуже обмеженій мірі. Однак написи на кам'яних пам'ятниках і стінах свідчать про бажання населення, що залишилося, утриматись.

Проте, зменшення населення внаслідок втечі або збройного конфлікту також очевидне. Жертви серед цивільного населення від мародерства солдатами і грабіжниками задокументовані в написах: фраза «Latronibus interfectus» («убитий грабіжниками») починає частіше з'являтися в могильних написах.CIL 13, 2667, CIL 13, 3689, CIL 13, 06429 (4, p 95); siehe Hans Ulrich Nuber: Zeitenwende rechts des Rheins. Rom und die Alamannen. In: Karlheinz Fuchs, Martin Kempa, Rainer Redies: Die Alamannen. Ausstellungskatalog. Theiss, Stuttgart 2001, S. 65.

Екологічні проблеми