Вагдаверкустіс () — германська богиня війни чи битви, якій поклонялися в період Римської імперії, особливо в регіоні Нижнього РейнуRudolf Simek: Lexikon der germanischen Mythologie (= Kröners Taschenausgabe. Band 368). 3., völlig überarbeitete Auflage. Kröner, Stuttgart 2006, ISBN 3-520-36803-X, S. 456..
Географічне поширення Ім'я богині написане загалом на восьми вотивних каменях і плитах. Основною територією шанування Вагдаверкустіс, очевидно, є Нижній Рейн, де знайдено більшість відомих присвят. Храм, присвячений їй, знайдено поблизу КалкараVici.org: Tempelbezirk auf dem KalkarbergSteve Bödecker: Waffen für Vagdavercustis. In: Der Limes. Nachrichtenblatt der Deutschen Limeskommission, 4. Jahrgang, 2010, Heft 2, S. 16–19 /. Два з восьми відомих місць розташовані за межами Рейнської області. Причому одна присвята знайдена в північній Англії на Адріановому валі (Карраубург), а інша — на Паннонській низовині в УгорщиніHermann Reichert: Lexikon der Altgermanischen Namen, Wien 1987, S. 1401f.. Майже всі знахідки археологічно пов'язані з римськими військовими, що дислокувалися на Нижньому Рейні.
Вотивні камені та написи Вагдаверкустіс згадується в таких написах:
Кельн: . напис:
Deae / Vagdavercusti / Titus Flavius / Constans praef(ectus) / praet(orio) em(inentissimus) v(ir)
Бургінацій поблизу Калкара — Альткалкар, AE 2003, 1227. напис:
Va]gda/[ve]rcust[i] / [Ca]ndidiu[s] / [
Геренатіум поблизу Ріндерна: . напис:
[D]eae // VA//[g]daver/[c]usti [ // ] et suis v(otum) s(olvit) l(ibens) / Imp(eratore) n(ostro) IIII co(n)s(ule)
Ріндерн: . напис:
[Vagdav]ercust(i) / [sacr]um / us Iustus / [3 leg(ionis)] XXX V(ulpiae) V(ictricis) / [pro se] et suis
Зеттен-Геммен, Нідерланди: . напис:
Deae Vagdavercusti Sim[p]li/cius Super dec(urio) alae Vocontior(um) / exerci[t]uus Britannici
Монтерберг поблизу Калькара: . напис:
[. . . eques] ель Nor(icorum) Iuliu[s] Quint. Vagevercu(sti) vo(tum) so(lvit) llm
Пламптон біля Пенріта (Камбрія), Англія, AE 1911, 00131. напис:
Omnibus / dibus(!) Unse/nis Fersome/ris Burcanius / Arcavius Vagda/varcustus Pou/carus vex(illationis) MA/VI [2 pr]o salute / sua et suorum v(otum) s(olverunt) l(ibentes) m(erito)
Адонь, Угорщина, AE 1935, 163 . напис:
Deae Vagdaevercusti M. Simplic(ius) Quietus trib. coh. III Batavorum (milliariae) equ(itatae) Antoninian(a)e
Усі написи містять латинські імена жертводавців; виняток становить присвятний камінь Пламптону, на якому, на думку Гутенбруннера, стоїть явно германське ім'я Унсеніс. Усі жертводавці були солдатамиSiegfried Gutenbrunner: Die germanischen Götternamen der antiken Inschriften..
Особливим свідченням шанування Вагдаверкустіс є вотивний вівтар, знайдений у Кельні 1909 рокуRudolf Much: Vagdavercustis, In: Zeitschrift für deutsches Altertum und deutsche Literatur 1917, S. 284.. У 165 році нашої ери Тит Флавій Констан, один із двох префектів преторіанської гвардії того часу, пожертвував богині вівтар, на якому вона зображена в жертовному одязі («cinctus Gabinus») під час акту жертвопринесення (див. ілюстрацію). Марк Аврелій, ймовірно, доручив префекту спеціальну місію та відправив його до Германії. За іншою інтерпретацієюWerner Eck: Köln in römischer Zeit. Т. Флавій міг бути громадянином Колонії Клавдія Ара Агріпінензіум. Точна причина освячення невідома. Вотивний камінь виготовлений з вапняку і має розміри 1,17 × 0,82 × 0,43 метра. Над рельєфом напис:Богині Вагдаверкустіс (автор) Тіт Флавій Констанцій, преторіанський префект, член лицарського ордену. Святилище Вагдаверкустіс на Калькарберзі Наразі відомий лише один храмовий комплекс, присвячений богині Ваґдаверкустіс. Святилище розташоване на Калкарберзі, пагорбі між містами Клеве та Калкар, що є частиною гірського масиву Нижній Рейн. Воно складається з галло-римського храму, священицьких приміщень гіпокаусту та прямокутної будівлі, яку називають залою засідань громадиSteve Bödecker: Waffen für Vagdavercustis.. 2000 року територію храму на Калкарберзі було археологічно досліджено. Раніше це місце роками відвідував старатель, доки у 1999 році він не представив Управлінню охорони археологічних пам'яток знахідку фрагмента бронзової статуї, більшої за розміром, і не з'ясував її походження. Розкопки показали, що на цьому місці поклонялися богині переважно римські військові з легіону Legio XXX Ulpia Victrix, що дислокувався у Ветера Кастра, а також кавалеристи з сусіднього Бургінаціуму. Солдати в основному приносили в жертву зброю та військове спорядженняJulia Obladen-Kauder, Frank Willer: Apollo – Mithras – Vagdavercustis. .
Знайдені написи свідчать про присвяту комплексу богині Вагдаверкустіс.
З інвентаря та вотивних речей на місці розкопу археологи знайшли лише подрібнені металеві уламки, крім черепків кераміки. Очевидно, святилище було покинуте в пізній античності, а метал переплавлено.
Інтерпретація Інтерпретація богині в її функції залежить від різних етимологічних і ономастичних інтерпретацій і не зовсім зрозумілаKarl Helm: Altgermanische Religionsgeschichte Bd. 1.. Починаючи з Рудольфа Муха, ім'я, а згодом функція та природа Вагдаверкустіс тлумачилися з основних елементів складеної назви, що складається з членів Vagda- і -ver[custis] як богині війни, і особливо як богині, яке сприяє відвазі та бойовому духу. Германський перший елемент vagda походить від латинського virtus, що призводить до тлумачення Vagdavercustis як богині військової доблесті.
Примітки
Література Siegfried Gutenbrunner: Die germanischen Götternamen der antiken Inschriften. Halle/S. 1936, S. 103f. Heinz Günter Horn: Die Römer in Nordrhein-Westfalen. Theiss, Stuttgart, 1987, ISBN 3-8062-0312-1, S. 275. Rudolf Much: Vagdavercustis. In: Zeitschrift für deutsches Altertum (ZfdA) 55, 1917, S. 284—296. Hermann Reichert: Lexikon der altgermanischen Namen. Böhlau, Wien 1987, S. ?. Marcus Reuter: Hercules Magusanus und Vagdavercustis — Im Reich der Götter. In: Archäologie in Deutschland 2010, Heft 4, S. 32–35. Moritz Schönfeld: Wörterbuch der Altgermanischen Personen und Völkernamen. Carl Winter, Heidelberg 1911, S. ?. Rudolf Simek: Lexikon der germanischen Mythologie (= Kröners Taschenausgabe. Band 368). 3., völlig überarbeitete Auflage. Kröner, Stuttgart 2006, ISBN 3-520-36803-X, S. 456. B. H. Stolte: Die religiösen Verhältnisse in Niedergermanien. In: Aufstieg und Niedergang der römischen Welt, II, Bd. 18,1 Religion (Heidentum: Die religiösen Verhältnisse in den Provinzen), Wolfgang Haase (Hersg.). de Gruyter, Berlin — New York 1986, ISBN 3-11-010050-9. S. 591—671. Jan de Vries: Altgermanische Religionsgeschichte. De Gruyter, Berlin — New York 3. unveränd. Aufl. 1970. Reprint 2010. Bd. 1 ISBN 978-3-11-002678-8. Bd. 2 ISBN 978-3-11-002807-2, S. ?.