Іван Араліца (, 10 вересня 1930, Пуляне, Хорватія) — хорватський письменник, есеїст, сценарист і академік. Один із найвизначніших авторів хорватської літератури другої половини XX століття.

Біографія Іван Араліца народився в селі Пуляне на горі . У 1953 році закінчив Педагогічний коледж (Učiteljska škola) у Книні, а в 1961 році — факультет югославістики . Працював учителем у селах Далматинської Загори, а також обіймав посаду директора Учительської школи та Педагогічної гімназії у Задарі.

У другій половині 1960-х років долучився до руху Хорватської весни, а в 1969–1972 роках був депутатом Сабору Соціалістичної Республіки. Після придушення руху втратив керівну посаду та відійшов від політичного життя, зосередившись на літературній діяльності. У 1990-их знову повернувся до активної громадської діяльності. На виборах 1993 року отримав мандат депутата Сабору та став віце-президентом . У 2000 році завершив політичну кар'єру. З 1992 року був дійсним членом Хорватської академії наук і мистецтв. У 2010 році отримав престижну премію Владимира Назора (Vladimir Nazor) за внесок у культуру. На сьогодні Іван Араліца продовжує працювати у літературі та досліджувати національні й історичні теми у своїх творах.

Літературна діяльність Дебютував у 1960-х роках із соціально ангажованою прозою. У творах аналізував суспільні зміни в повоєнний період («Всьому свій час» (Svemu ima vrijeme, 1967); «А приклад звали Лаудина» (A primjer se zvao Laudina, 1969); «Філіп» (Filip, 1970)).

Його головна творча фаза почалася з роману «Вершник» (Konjanik, 1971) та збірки «Ілюзії пекельних малюнків» (Opsjene paklenih crteža, 1977), у яких досліджує історію південної Хорватії та духовну спадщину Далматинської загори. Роман «Собаки в торговому містечку» (Psi u trgovištu, 1979) відіграв важливу роль у творчості Араліци, здобувши визнання як серед читачів, так і серед літературних критиків. Його успіх значною мірою зумовлений авторським прагненням осмислити й художньо відобразити цікаві аспекти хорватської історії. Цей підхід він розвинув і в наступних творах, таких як «Дорога без сну» (Put bez sna, 1982), «Душі рабів» (Duše robova, 1984) та «Будівельник корчми» (Graditelj svratišta, 1986).

Особливу увагу автор приділяє культурній та матеріальній спадщині жителів Далматинської Загори.  Його стиль вирізняється поєднанням народної мови, літописної традиції та фольклорних мотивів.

У 1980-х повертається до соціально критичних тем. У романі «Рамка для ненависті» (Okvir za mržnju, 1987) досліджує моральні суперечності соціалістичного ладу, а також зіткнення творчої особистості з репресивними механізмами тоталітарної влади. Водночас у творі «Таємниця сарматського орла» (Tajna sarmatskog orla, 1989) розглядає ідейні розбіжності всередині хорватського лівого руху в міжвоєнний період, які згодом позначилися на різних концепціях нації, державності та суспільного устрою після Другої світової війни.

Події Вітчизняної війни, які супроводжувалися національною консолідацією хорватського народу, знайшли відображення і в творчості Араліци. Пише романи, що висвітлюють національні та історичні теми, зокрема «Мати Марія» (Majka Marija, 1992) і «Книга гіркого докору» (Knjiga gorkog prijekora, 1994). У 1997 році видає «Чотири ряди» (Četverored), у якому досліджує тему Блайбурзької трагедії.

На початку 2000-х публікує серію «романів із ключем» («Амбра» (Ambra, 2001); «Бідняк» (Fukara, 2002); «Равлик» (Puž, 2004)), у яких полемічно критикує політичних опонентів. Подальші твори «Святиня» (Svetinka, 2003), «Сонце» (Sunce, 2006) i «Рунолист» (Runolist, 2008) зосереджені на ролі католицизму як моральної основи життя.

Його нові романи, як-от «Життя, населене тінями» (Život nastanjen sjenama, 2009) і «Браслет» (Narukvica, 2023), досліджують долю хорватського народу крізь призму історичних подій XX століття.

Твори автора перекладені англійською, німецькою, італійською, словацькою, словенською, албанською, македонською та іншими мовами.

Відзнаки та нагороди За свою творчість удостоєний численних нагород, зокрема:

1981: за роман «Собаки в торговому містечку» (Psi u trgovištu). 1986: Нагорода Фонду Мирослава Крлежі за найкраще літературне досягнення в Хорватії (1982—1986), за романи «Дорога без сну» (Put bez sna) та «Душі рабів» (Duše robova). 1995: Орден Даниці хорватської з образом Антуна Радича. 2002: Нагорода "Петар Зринський! за найкращий прозовий твір року, за роман «Бідняк» (Fukara). 2008: за оповідання «Роки» (Godine), опубліковане у журналі «Хорватське письмо» (Hrvatsko slovo). 2009: за книгу «Життя, населене тінями» (Život nastanjen sjenama). 2010: [./Https://hr.wikipedia.org/wiki/Nagrada_Vladimir_Nazor Нагорода Владимира Назора] за життєвий внесок у літературу. 2010: Почесна відзнака «» з поетичних зустрічей у Подстрані. 2011: за роман «Царські карети» (Carske kočije). 2014: за роман «Япунджі» (Japundže). 2019: Нагорода міста Книн за життєві досягнення. 2022: Велика золота відзнака «Щоб не забули» (Da se ne zaboravi). 2022: Почесна грамота Сплітсько-далматинської жупанії за значний внесок у культуру та літературу. 2023: Особиста нагорода міста Сінь за популяризацію Сіня у літературі.

Екранізації За його творами створено кілька кінофільмів:

«Життя з дядьком» (Život sa stricem), 1987, реж. Крсто Папич «Леді» (Gospa), 1994, реж. «Чотири ряди» (Četverored), 1999, реж. «Вершник» (Konjanik), 2003, реж. .

Бібліографія

«Всьому свій час» (Svemu ima vrijeme), 1967 «А приклад звали Лаудина» (A primjer se zvao Laudina), 1969 «Філіп» (Filip), 1970 «Вершник» (Konjanik), 1971 «Є хтось сірий і зелений» (Ima netko siv i zelen), 1977 «Ілюзії пекельних малюнків» (Opsjene paklenih crteža), 1977 «Пси в торговому містечку»(Psi u trgovištu, 1979 «Дорога без сну» (Put bez sna, 1982 «Душі рабів» (Duše robova, 1984 «Будівельник корчми» (Graditelj svratišta), 1986 «Рамка для ненависті» (Okvir za mržnju), 1987 «Шарф Асмодея» (Asmodejev šal), 1988 «Таємниця сарматського орла» (Tajna sarmatskog orla), 1989 «Запах занепалих імперій» (Zadah ocvalog imperija), 1991 «Мати Марія» (Majka Marija), 1992 «Свято іванських світлячків» (Pir ivanjskih krijesnica), 1992 «Книга гіркого докору» (Knjiga gorkog prijekora), 1994 «Чотири ряди» (Četverored), 1997 «Святий розпуст» (Svetišni blud), 2000 «Амбра» (Ambra), 2000 «Бідняк» (Fukara), 2002 «Святиня» (Svetinka), 2003 «Равлик» (Puž), 2004 «Балади про кущі та води» (Balade o šiblju i vodama), 2014 «Япунджі» (Japundže), 2013 «Є хтось сірий і зелений» (Ima netko siv i zelen), 2013 «Візії Йоакима» (Joakimova viđenja), 2015 «Де півень не співає» (Gdje pijevac ne pjeva), 2015 «Криниця на турецькому кордоні» (Bunar na turskoj granici), 2015 «Анастасія (Шторм в спокійній обстановці)» (Anastazija (Oluje u tihom ozračju)), 2016 «Фаррелл» (Farrell), 2016 «Кущі диких троянд» (Grmovi divljih ruža), 2019 «Дух нечистого духу» (Duh zloduha), 2020 «Приклад (А приклад звали Лаудина)» (Primjer (A primjer se zvao Laudina)), 2021 «Кішки і коти» (Mačke i macani), 2021 «Браслет» (Narukvica), 2023 «Вони інші» (Oni su drugo), 2024

Примітки

Посилання https://www.info.hazu.hr/clanovi/aralica-ivan/ https://www.enciklopedija.hr/clanak/aralica-ivan http://dhk.hr/clanovi-drustva/detaljnije/ivan-aralica