Зо́ря (букв. «Світанок»; також багато варіантів: Заря, Zarya, Zaria, Zorza, Зірниця, Зараниця, Зорюшка та ін.) — персонаж слов'янського фольклору, жіноче уособлення світанку, можливо, богиня. Залежно від традиції вона може з'явитися як одна сутність або ж і як відразу дві-три сестри. Хоча Зоря етимологічно не пов'язана з протоіндоєвропейською богинею світанку H₂éwsōs, вона має більшість її характеристик. Її часто зображують як сестру Сонця, Місяця та Даніки, ранкової зірки, з якою її іноді ототожнюють. Вона живе в палаці Сонця, відкриває йому вранці ворота, щоб воно могло вирушити в подорож по небу, охороняє його білих коней, описується також цнотливою. У східнослов'янській традиції замовлянь Зоря представляє вищу силу, до якої звертається той, що практикує замовляння.
Етимологія Слов'янське слово zora «світанок, полярне сяйво» (від праслов'янського *zoŗà) та його варіанти походять від того самого кореня, що й слов'янське слово zrěti («бачити, спостерігати», від праслов'янського *zьrěti), яке спочатку могло означати «світити». Слово zara могло виникнути під впливом слова žar «жар» (праслов'янське *žarь). Праслов'янське слово *zoŗà походить від прабалто-слов'янського *źoriˀ (пор. литовське žarà, žarijà), етимологія кореня неясна.
Порівняльна міфологія Праіндоєвропейська реконструйована богиня світанку — H₂éwsōs. Її ім'я було реконструйовано за допомогою порівняльного методу на основі імен індоєвропейських богинь світанку, наприклад грецької Еос, римської Аврори або ведійської Ушас; так само, на основі спільних рис богинь світанку реконструйовано і риси праіндоєвропейської богині.
Хоча культ Зорі засвідчений лише у фольклорі, його коріння сягає індоєвропейської давнини, а сама Зоря виявляє більшість характеристик H₂éwsōs. Зоря має такі риси, як і більшість богинь світанку:
Вона з'являється в компанії Юрія Змієборця та Миколая Чудотворця (інтерпретуються як диво-близнюки); Червоний, золотий, жовтий, рожевий кольори; Вона живе за океаном, на острові Буян; Відчиняє двері до Сонця; У неї був золотий човен і срібне весло.
Л. А. Зарубін, дослідник слов'янського фольклору, що жив у XX ст., провів порівняльне дослідження слов'янського фольклору з індоарійськими Рігведою і Атхарва-ведою, де збереглися зображення Сонця і його супутниць Зір. Це різні зображення, від стародавніх фетишистських уявлень (Сонце у формі кільця чи кола) до пізніших антропоморфних. Новгородський псалтир Хлудова кінця XIII ст. містить мініатюру із зображенням двох жінок. Одна з них, вогненно-червона, підписана як «ранкова зоря», у правій руці тримає червоне сонце у вигляді персня, а в лівій руці тримає на плечі смолоскип, що закінчується коробочкою, з якої виходить світло-зелена смуга, що переходить у темно-зелену. Ця смуга закінчується на правій руці іншої жінки, зеленого кольору, підписаної як «вечірня зоря», з пташкою, що сидить на лівій руці. Це слід тлумачити так, що Ранкова Зоря випускає Сонце в щоденну подорож, а на заході Вечірня Зоря чекає зустрічі з Сонцем. Дуже схожий мотив було знайдено в печерному храмі II—III ст. н. е. в Нашику, Індія. На барельєфі зображені дві жінки: одна з факелом запалює коло Сонця, а інша очікує його на заході. Деякі інші барельєфи зображують двох богинь світанку, Ушас і Пратюшу, а Сонце в супроводі Зорі з'являється в кількох гімнах. Сонце у вигляді колеса з'являється в індоарійській Рігведі, або скандинавській Едді, а також у фольклорі: під час щорічних свят у германців і слов'ян запалювали колесо, яке, на думку середньовічних авторів, мало символізувати сонце.
Подібні до зображення з Псалтиря Хлудова та Нашика зображення з'являються в різних частинах слов'янських земель, наприклад, на різьблених і розмальованих воротах словацького селянського маєтку (с. Очова): на одному зі стовпів вирізьблено Ранкову зорю із золотою головою, над нею сяйво, а ще вище сонце, що котиться по арковій дорозі, а на другому стовпі вирізьблено Вечірню Зорю, над нею призахідне сонце. На цьому рельєфі також зображені затемнені сонця, можливо мертві сонця, які з'являються в слов'янському фольклорі. Ці мотиви підтверджує і московитська приказка «Без ранкової зорюшки сонце не зійде». Такий мотив зустрічався і в малюнках або різбленні на задній частині саней ХІХ ст., де Сонце у вигляді кола знаходиться в палаці, а дві Зорі стоять на виїзді, і на селянському рушнику з Тверської області (РФ), де Зорі верхи їдуть до Сонця, одна червона, а друга зелена.
Балтійська міфологія Литовський фольклор говорить про подібну подвійну роль божеств світла Вакаріне та Аустріне: Вакаріне, Вечірня зоря, застелила ложе для сонячної богині Сауле, а Аустріне, Ранкова зірка, запалила для неї вогонь, коли вона готувалася до ще одного дня подорожі. В інших розповідях говориться, що Аустріне і Вакаріне були дочками жіночого Сонця (Сауле) і чоловічого Місяця (Менесс), і вони доглядали палац і коней своєї матері.
Російська традиція У російській традиції Зорі часто фігурують як дві сестри-діви: Зоря Утренняя (Зоря Ранкова, від útro — «ранок») як богиня світанку, і Зоря Вечерняя (Зоря Вечірня, від véčer — «вечір») як богиня сутінків. Кожна мала стояти по інший бік золотого трону Сонця. Ранкова Зоря відчиняла ворота небесного палацу вранці, а Вечірня Зоря зачиняла ворота, коли Сонце поверталося до своєї домівка на ночівлю. Зорі жили на острові Буян.
Міф пізнішого періоду говорить про трьох Зір та їх особливе завдання:
У народних заклинаннях і народній медицині Зара-Зараниця Червона Дівиця (вона ж «Зоря красна дівиця») з'являється почергово з Марією (Богородицею) у різних варіантах одних і тих же сюжетів замовлянь як верховна влада, до якої звертається практик.
Їй також молилися як Зарі про врожай і здоров'я:
Професор Броніслава Кербелите зазначила, що в російській традиції Зорі також закликали допомагати при пологах (з назвою «Зорки Заряночки») і лікувати немовля (закликаючи «Заря-девица», або «утренняя заря Параскавея» і «вечерняя заря Соломонея»).
Зорю також закликали як захисницю та для розвіювання кошмарів і безсоння:
Заря, зарница, васъ три сестрицы, утренняя, полуденная, вечерняя, полуночная, сыми съ раба Божія (имя) тоску, печаль, крикъ, безсонницу, подай ему сонъ со всѣхъ сторонъ, со всѣхъ святыхъ, со всѣхъ небесныхъ.«Русская народно-бытовая медицина» [Російська народна медицина]: за матеріалами етнографічного бюро князя В.
В іншому заклинанні Заря-Зарниця кличеться разом із «ранковою Іриною» та «полуденною Дар'єю», щоб розвіяти дитячий смуток і забрати його «за синій океан»«Заря-зарница, красная дѣвица, утренняя Ирина, Дарья полуденная, прійдите, возьмите денной іфикъ и полуденный полу крикъ, отнесите его въ темные лѣса, въ далекіе края, за синія моря, на желтые пески, во имя Отца». .
Інші інтерпретації Хорватський історик Натко Ноділо у своєму дослідженні «Стародавня віра сербів і хорватів» зазначав, що стародавні слов'яни бачили Зорю «дівчиною, що сяє» («svijetla» i «vidna» djevojka), а російські загадки описували її як дівчину, що жила на небі («Zoru nebesnom djevojkom»)Banov, Estela. .
Що стосується походження Зорі, то вона називається «в російській пісні» як «Зоренька мила» і «Сестра Сонця»Ralston, William Ralston Shedden. .
Білоруська традиція У білоруському фольклорі Зоря відома як Зараніца або як Зара-зараніца. В одному з переказів Зараніцу зустрічають Юрій Змієборець і Миколай Чудотворець, які, згідно з порівняльною міфологією, розглядаються як диво-близнюки, що в індоєвропейських міфологіях зазвичай є братами богині світанку: «Святий Георгій йшов зі Святим Миколаєм і зустрів Зорю».
У фольклорі вона зустрічається як персонаж загадок:
Це про росу, на яку місяць не реагує і яка зникає під впливом сонця. Зара, ймовірно, просто богиня світанку, і її ім'я можна перекласти буквально як «Світанок», а Зараніца є зменшувальною формою і може вказувати на повагу до неї.
У білоруській традиції зірки іноді згадуються як зоркиMoskalik, Michael. і зори, наприклад Полярна зірка, відома як Зорний Кол («зоряний полюс») і полуночна зора («опівнічна зірка»).
Польська традиція У польському фольклорі є три сестри Зори (Trzy Zorze): Ранкова Зора (пол. Zorza porankowa або Utrenica), Полуденна Зора (Zorza południowa або Południca) і Вечірня Зора (Zorza wieczorowa або Wieczornica), які з'являються в польських народних оберегах і, за словами Анджея Шиєвського, представляють потрійний поділ дня. Вони також часто ототожнюються з Рожаницями: Зарзе, заржице, три сестри. Ішла Богородиця по морю, золоту піну збирала; Зустрічає її святий Іван: Куди йдеш, мамо? Я збираюся вилікувати свого маленького сина. Зоржички, зоржички, вас троє вона ранкова, вона полудня, вона вечірня. Забери від моєї дитини плач, повернути йому сон. Зорзе, зоржеченкі! Ви всі мої сестри! Сідайте на своїх вороних коней І їдьте до мого супутника (коханця). Тому він не може піти без мене ні спати, ні їсти, ні сісти, ні поговорити. Щоб я догоджала йому в відпочинку, в роботі, в охочі. Щоб я була вдячна і приємна Богові і людям, і цей мій супутник. Інша народна приказка з Польщі звучить так: Żarze, zarzyczki, jest was trzy, zabierzcie od mojego dziecka płakanie, przywróćcie mu spanie.
У магічному чарі кохання дівчина просить, щоб зоря (або ранкова зоря) пішла до коханого дівчини і змусила його любити тільки її:
Witajze zorze Ласкаво просимо, ранкова зоря
Українська традиція В українській мові також є слова, що походять від *zoŗà : зі́рка (діалектне зі́ра та зі́ри) zírka, зменшувальне значення «маленька зірочка», «зірочка»; зі́рниця zirnitsa (або зі́рниці zirnytsi), поетичне значення «зірочка», «полярне сяйво, світанок»Ukrainian-English Dictionary. .
У приказці, записаній на Харківщині, говориться, що «зірок (Зірок) на небі багато, а зорі тільки дві: ранкова (світова) і вечірня»Українська мала енциклопедія [A little encyclopedia of Ukraine]. .
У сирітському плачі плакальниця каже, що візьме «ключі від зорі» («То я б в зорі ключі взяла»).
У магічному любовному чарі дівчина закликає «трьох зоряних сестер» (або «світанкових сестер»):
Ви зорі-зірниці, вас на небі три сестриці: одна нудна, друга привітна, третя печальна. Ви, світанкові зорі, ви три сестри в небі: одна нудна, друга привітна, а третя скорботна
Зоря допомагала шлюбам, про що свідчить її часта поява у весільних піснях, і влаштовувала шлюби між богами. В одній із народних пісень, де Місяць зустрічає Зорю, блукаючи по небу, їй прямо приписується ця функція:
Словенська традиція У словенській народній пісні під назвою «Zorja prstan pogubila» (Зоря загубила свій перстень) співачка просить матір (majka), брата (bratec), сестру (sestra) і коханого (dragi) шукати йогоŠtrekelj, Karl, ed. .
Згідно з Монікою Кропей, у словенській міфопоетичній традиції сонце сходить вранці, супроводжуване ранковою зорею, на ім'я Sončica (від sonce «сонце»), і заходить увечері, разом з вечірньою зорею Zarika (від zarja «світанок»). Ці жіночі персонажі також з'являються в словенській народній пісні про їхнє суперництво. Фанні Коупленд також інтерпретувала обох персонажів як міфологічні Сонце та Зорю, а також згадала іншу баладу під назвою «Балада про прекрасну Зорю». Словенський фольклорист Якоб Келеміна у своїй книзі про словенські міфи та народні казки заявив, що Зоря з'являється як дочка Зміїної Цариці (можливо, втілення ночі) у так званому циклі Кресника.
Східнослов'янська традиція На думку професора Дайви Вайткявічене, у східнослов'янських оберегах Діва Марія, швидше за все, замінила божество Зарю. Богородиця в російських оберегах також називається «Заря».
В оберегах, зібраних в Архангельську і виданих у 1878 році істориком О. Єфименко, закликають до захисту зорю Марию і зарю Маремъянию.
В іншому замовлянні «Вечірня зоря Марія» та «Ранкова зоря Мареміяна» викликаються для усунення безсоння«Вечерняя заря Марія, звѣзда-звѣздица, утренняя заря Маремьяна, дай рабу (имя) сонъ, возьми безсонницу». .
Слов'янська традиція