Історія ботаніки — субдисципліна історії біології, об'єктом розгляду та дослідження якої є розвиток знань людини в галузі ботаніки, як частини природничої науки, що займається вивченням рослин.

Рудиментарна ботанічна наука почалася з емпіричних знань про рослини, які передавалися з покоління в покоління в усних традиціях мисливців і збирачів доби палеоліту. Перші згадки, які показують людську цікавість до самих рослин, а не до того, як вони могли б використовуватися, з'явилися в Стародавній Греції та Стародавній Індії. У Стародавній Греції вчення учня Арістотеля Теофраста в Ліцеї в стародавніх Афінах приблизно у 350 році до нашої ери вважаються відправною точкою для західної ботаніки. У Стародавній Індії Vrikshayurveda, яку приписують Парашарі, також вважається одним із найперших текстів, що описує різні галузі ботаніки.

У Європі ботанічну науку незабаром затьмарила середньовічна заклопотаність лікувальними властивостями рослин, яка тривала понад 1000 років. Протягом цього часу знання про лікарські рослини були відтворені в рукописах і книгах під назвою «тра́вники». У Китаї та арабському світі були збережені та поширені знання древніх римлян та греків з вивчення лікарських рослин.

Під час епохи Відродження у Європі відбувалося відродження науки, під час якого ботаніка поступово виділилася з природничої історії як самостійна наука, відмінна від медицини та сільського господарства. Травники були замінені на книги, які описували місцеві рослини. Винахід мікроскопа стимулював вивчення анатомії рослин, були проведені перші ретельно сплановані експерименти з фізіології рослин. У зв'язку із розширенням торгівлі та поширенням досліджень за межі Європи, багато нових рослин піддавалися дедалі суворішому процесу наіменування, опису та класифікації.

Розвиток наукової технології сприяв появі сучасних напрямків у ботаніці, починаючи від прикладних галузей економічної ботаніки (зокрема, сільського господарства, садівництва та лісівництва), до детального дослідження структури та функцій рослин та їх взаємодії з навколишнім середовищем, починаючи від глобального значення рослинності, (біогеографії та екології) до таких як клітинна теорія, молекулярна біологія та біохімія рослин.

Вступ Ботаніка (грецькою () означає «пасовище», «трави» або «корм»; середньовічною латиною  — трава, рослина) та зоологія історично є основними дисциплінами біології, історія яких тісно пов'язана з природничими науками: хімією, фізикою та геологією. Можна відрізняти ботанічну науку в розумінні вивчення власне рослин, та ботаніку як прикладну науку, яка вивчає використання рослин людиною. Давня природнича історія поділяла ботаніку на три основні течії морфологія-класифікація, анатомія та фізіологія — тобто зовнішня форма, внутрішня структура та функціонування. Найбільш важливими галузями прикладної ботаніки є садівництво, лісівництво та сільське господарство, хоча є багато інших, таких як наука про бур'яни, патологія рослин, флористика, фармакогнозія, економічна ботаніка та етноботаніка. З моменту зародження ботанічної науки відбулося прогресивне розширення предмету, оскільки технологія відкрила нові методи та сфери дослідження. Сучасна молекулярна філогенетика, наприклад, передбачає принципи та методи таксономії, молекулярної біології, інформатики тощо.

У ботаніці існує низка субдисциплін, які зосереджені на певних групах рослин, кожна з яких має власний діапазон пов'язаних досліджень (анатомія, морфологія тощо). Сюди включено: альгологія (водорості), птеридологія (папоротеподібні), бріологія (мохи та печіночники) і палеоботаніка (викопні рослини). До цього списку можна додати мікологію, науку про гриби, які колись розглядалися як рослини, але тепер вважаються унікальним царством.

Стародавні знання

Кочові племена усно передавали наступним поколінням те, що вони знали (свої емпіричні спостереження) про різні види рослин, які вони використовували як їжу, отруту, ліки, для провадження церемоній та ритуалів тощо. Використання рослин у цих дописьменних суспільствах вплинуло на те, як рослини називали та класифікували, як вони були згруповані відповідно до використання у повсякденному житті. Спосіб життя кочівників різко змінився, коли були засновані осілі громади, приблизно в дванадцяти осередках по всьому світу під час неолітичної революції, яка тривала від 10 000 до 2500 років тому, залежно від регіону. На території Східного Середземномор'я і Малої Азії вперше виникла й набула поширення практика розведення тварин та культивування рослин. З рослин це полба, пшениця, ячмінь, сочевиця, тобто ті рослини, які вимагали винайдення певних навичок готування, щоб можна було використати у їжу. З цими спільнотами прийшов розвиток технологій та навичок, необхідних для одомашнення рослин і тварин, а поява писемності створила можливість передачі систематичних знань та культури від одного покоління до іншого.

Знання рослин та їх вибір

Під час неолітичної революції збільшилися знання про рослини через використання їх у їжу та для лікування. Усі сучасні основні продукти харчування були одомашнені в доісторичні часи, коли відбувався, можливо неусвідомлено, поступовий процес відбору високоврожайних сортів, протягом сотень чи тисяч років. Бобові культури вирощували на всіх континентах, але зернові культури становили більшу частину звичайного раціону: рис у Східній Азії, пшениця і ячмінь на Близькому Сході та кукурудза в Центральній і Південній Америці. У греко-римські часи були популярними сучасні харчові рослини такі як виноград, яблука, інжир та оливки, згадки про них є у ранніх рукописах. Відомий ботанік Вільям Стерн зауважив, що «культурні рослини є найважливішими для людства та становлять дорогоцінну спадщину з далекої давнини».

Також у епоху неоліту, приблизно 3000 років до нашої ери, з'явилися перші відомі ілюстрації рослин та описи вражаючих садів Єгипту. Проте протоботаніка, перші донаукові письмові згадки про рослини, почалася не з їжі; вона народилася з медичної літератури Єгипту, Китаю, Месопотамії та Індії. Історик ботаніки Алан Мортон зазначає, що сільське господарство було заняттям бідних та неосвічених, тоді як медицина була сферою соціально впливових шаманів, священників, аптекарів, магів та лікарів, які записували свої знання для наступних поколінь.

Рання ботаніка

Давня Індія У ранніх індійських текстах, таких як Веди згадуються рослини з магічними властивостями. Сушрута Самхіта описує понад 700 рослин, які використовуються з лікувальною метою. Ці тексти відображають рівень медичних знань та практики, порівняльні зі знаннями та практикою у Стародавньому Єгипті. Зокрема, Сушрута Самхіта класифікує харчові рослини відповідно до їх використовуваних частин, смаку та дієтичної дії. Хоча в тексті відсутні детальні ботанічні описи, окрім випадкових згадок про місця зростання чи листя, текст демонструє уважне спостереження за рослинами. Це очевидно в класифікації сортів цукрової тростини та переліку грибів на основі середовища їх росту. Чарака-самхіта, основний аюрведичний текст, представляє найдавнішу з відомих систем класифікації рослин в Індії, використовуючи середовище зростання, наявність квітів/плодів та розмноження як критерії для опису.

Класична античність

Класична Греція

Стародавні Афіни VI століття до нашої ери були жвавим торговим центром на стику культур Єгипту та Месопотамії у розпал грецької колонізації Середземномор'я. Філософська думка цього періоду вільно поширювалася. Емпедокл (490–430 до н. е.) передбачив дарвінівську еволюційну теорію в приблизному формулюванні мінливості видів та природного добору. Лікар Гіппократ (460–370) до н. е.) уникав пануючих забобонів свого часу і підходив до зцілення шляхом уважного спостереження та перевірки досвіду. У цей час виникла справжня неантропоцентрична цікавість до рослин. Основні праці, написані про рослини, виходили за межі опису їхнього використання в медицині, охоплювали географію рослин, морфологію, фізіологію, умови росту та розмноження.

Теофраст та походження ботанічної науки

Найвидатнішим серед вчених, які вивчали ботаніку в античні часи, був Теофраст з Ересса (грецькою: ; –287 до н.е) якого часто називають «батьком ботаніки». Він був учнем і близьким другом Арістотеля (384–322 до н.е) та став його наступником на посаді керівника ліцею (навчального закладу, схожого на сучасний університет) в Афінах з його традицією перипатетичної філософії. Спеціальний трактат Арістотеля про рослини —  — зараз втрачено, хоча є багато ботанічних спостережень, розкиданих по інших його творах (вони були зібрані у , 1836), але вони не дають повної картини його ботанічного мисленняVines in . Ліцей пишався традицією систематичного спостереження причинно-наслідкових зв'язків, критичного експерименту та раціонального теоретизування. Теофраст кинув виклик забобонній медицині, яку використовували лікарі його часу, а також контролю над медициною, який здійснювали священицька влада та традиція. Разом із Арістотелем він навчав Александра Македонського, чиї військові завоювання були здійснені завдяки науковим досягненням того часу. Сад Ліцею, ймовірно, містив багато ботанічних трофеїв, зібраних під час його походів, а також інших досліджень у далеких країнах. Саме в цьому саду Теофраст отримав багато знань про рослини.

«Historia Plantarum» та «Causae Plantarum»

Головними ботанічними роботами Теофраста були Historia Plantarum та Causae Plantarum, які були його конспектами лекцій для Ліцею. Початкове речення «Historia Plantarum» звучить як ботанічний маніфест:

«Historia Plantarum» — це 9 книг із «прикладної» ботаніки, присвячених формам і класифікації рослин та економічній ботаніці, дослідженню технології сільського господарства (зв'язок культур із ґрунтом, кліматом, водою та середовищем існування) та садівництва. Він детально описав близько 500 рослин, часто включаючи опис середовища існування та географічного поширення, розпізнав деякі групи рослин, які можна вважати як сучасні родини рослин. Деякі назви, які він використовував, як-от Crataegus, Daucus та Asparagus збереглися до сьогодні. Його друга книга «Causae Plantarum» охоплює ріст і розмноження рослин (схоже на сучасну фізіологію). Як і Арістотель, він групував рослини в «дерева», «кущі», «чагарники» та «трави», але він також зробив декілька інших важливих ботанічних спостережень. Він зауважив, що рослини можуть бути однорічними, багаторічними та дворічними, також однодольними або дводольними. Також він помітив різницю між детермінованим та індетермінованим ростом і деталями будови квітки, включаючи ступінь злиття пелюсток, положення зав'язі тощо. Ці конспекти лекцій Теофраста містять перший чіткий виклад основ анатомії, фізіології, морфології та екології рослин.

Педаній Діоскорид

Діоскорид, який був грецьким лікарем римської армії, зібрав усі відомі на той час знання давньогрецької фармакології у De materia medica близько 60 р. н. е. (приблизно 40-90 рр. н. е.). Це була основна праця про лікарські трави, як східні, так і західні, протягом тисячі п'ятисот років, аж до епохи європейського Відродження. Незважаючи на те, що De Materia Medica містить багато інформації з описом близько 600 лікарських трав, ботанічні описи тут були вкрай обмеженими.

Стародавній Рим

Римляни зробили незначний внесок у основи ботанічної науки, закладені стародавніми греками, проте зробили серйозний внесок у знання про прикладну ботаніку як галузь сільського господарства. У працях під назвою чотири римські письменники зробили внесок у збірник Scriptores Rei Rusticae, в якому викладено принципи та практику сільського господарства. Цими авторами були Катон (234—149 рр. до н. е.), Варрон (116–27 рр. до н. е.), Колумелла (4–70 рр. н. е.) та Палладій (4 століття н. е.).

Пліній Старший