Xi'an Y-20 Kunpeng () — перший важкий стратегічний військово-транспортний літак китайського виробництва, створений державною Корпорацією авіаційної промисловості Китаю (AVIC) для Повітряних сил Китайської Народної Республіки (ПС КНР). Xi'an Y-20 Kunpeng, завдовжки 47 метрів, заввишки 18 метрів, з розмахом крила 50 метрів, призначений для перевезення особового складу та важкої техніки під час воєнних дій, миротворчих та гуманітарних місій. Його максимальна злітна маса становить 220 т, а максимальна вантажність — 66 т. Перший екземпляр літака надійшов на озброєння ПС КНР в липні 2016 року.
Літак Xi'an Y-20 створювався з можливістю модифікацій з системою раннього попередження та управління, для протичовнової боротьби і дозаправлення у повітрі. Створений пізніше на його базі літак-дозаправник YY-20 був уведений в експлуатацію ПС КНР 2022 року. Наприкінці грудня 2024 року в небі над Китаєм була зафіксована поява його іншої модифікації — літака раннього попередження та контролю Shaanxi KJ-3000.
Етимологія терміну «Куньпен» в офіційній назві літака виводиться з китайської міфології, у якій гігантська риба кунь () перетворюється на гігантського птаха пен (), який міг літати на величезні відстані. За глибокий і широкий фюзеляж літак отримав неофіційне ласкаве прізвисько «Пухкенька дівчина».
Історія створення
Передумови Наприкінці XX сторіччя військовий транспорт в Китаї був відносно мало розвинутий. Численна Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) потребувала великої кількості транспортних літаків. Натомість авіаційна промисловість ледве покривала потреби в базових бойових літаках. У Радянському Союзі були закуплені в малих кількостях легкі Ан-24, Ан-26 та середні Ан-12, які тривалим і копітким копіюванням були трансформовані власним малопотужним виробництвом у Xi'an Y-7 i Shaanxi Y-8. У 90-х роках XX сторіччя Китай закупив перші важкі транспортні турбореактивні літаки Іл-76. Існував план закупівлі нової партії стратегічних транспортних літаків Іл-76, але після розпаду Радянського Союзу їхнє виробництво залишилося в Узбекистані. Станом на 2020 рік в експлуатації перебували лише 18 літаків Іл-76, і ніщо не вказувало на те, що Китай планує робити їхні копії власного виробництва. Зате, у різних засобах офіційної й неофіційної інформації йшлося про необхідність налагоджувати власне виробництво транспортних літаків. Розглядалися варіанти аналогів таких транспортних літаків: двомоторного турбореактивного типу Ан-74, чотиримоторного турбогвинтового типу C-130 Hercules, турбореактивного типу Іл-76. З інформації, яка неофіційно просочувалася у ЗМІ, турбореактивний літак мав отримати позначення Y-9, а конструювання мало відбувалося в співпраці з українським АНТК ім. О. К. Антонова. Форми такої співпраці могли бути різні — від спільного конструювання до виробництва літаків типу Ан-70 чи навіть Ан-124. Усі плани зі створення цього літака та їхня реалізація трималися урядом Китаю в жорсткій таємниці. Оскільки реалізація проєкту затримувалася, то початково заплановане позначення літака як Y-9 на момент початку фінансування було остаточно змінено на Y-20.
У «Звіті про розвиток військової та цивільної інтеграції Китаю», представленому Центром економічних досліджень і опублікованому китайськими державними ЗМІ 25 липня 2014 року, йшлося про потребу армії в 400-х важких транспортних літаках Y-20. Для порівняння у звіті зазначалося, що США має 700 середніх і великих транспортних літаків, Росія — 800, а Індія — 200. Уперше на офіційному рівні також було визнано проблему відставання в оснащенні Y-20 двигунами власного виробництва.
Реалізація Хоча робота над створенням літака Xian Y-20 була заініційована 1993 року, офіційно вона розпочалася 2000 року Авіаконструкторським інститутом військової авіації № 603 у співпраці з конструкторськими бюро (КБ) компаній Xi'an Aircraft Industrial Corporation (XAC), Chengdu Aircraft Industry Group (CAC), (SAC). До виконання проєкту були залучені також Shaanxi Aircraft Corporation, Harbin Aircraft Industry Corporation і Shanghai Aircraft Corporation. Головним конструктором літака 2007 року був призначений Тан Чанхун ().
2006 року проєкт отримав першочергове фінансування з державних коштів. 2007 року неофіційно було представлено макет літака, який, як виявилося пізніше, був майже точною копією реального літака. Це свідчить про те, що цього року конструкторські роботи було завершено, а проєкт затверджено офіційно. Проєкт Y-20 був частиною ініціативи зі створення великого транспортного літака Китаю в рамках «Середньострокової та довгострокової національної програми розвитку науки й технологій на 2006—2020 роки». Дві великі китайські авіаційні компанії Shaanxi Aircraft Corporation і Xi'an Aircraft Industrial Corporation, змагалися за пріоритет на виробництво літака Y-20. 2007 року виробником літака було оголошено XAC. 2009 року було офіційно повідомлено, що здійснюються роботи над створенням такого літака, хоча не було вказано його позначення.
Xi'an Y-20 став першим вантажним літаком для якого з метою прискорення і зниження вартості виробництва було застосовано технологію 3D-друку, а також третім літаком у світі (після Airbus A380 і Boeing 787), для якого була використана технологія цифрового визначення продукту (). Команда з впровадження MBD для Y-20 розпочала роботу в жовтні 2009 року. Після успішного застосування MBD на головному шасі його використання було поширено на весь літак та стало обов'язковим також і для всіх підрядників проєкту. Це зустріло опір зі сторони більшості постачальників, але головний конструктор поставив жорстку умову участі в проєкті — впровадження MBD, що змусило всіх погодитися. Застосування цифровізації скоротило на 40 % час проєктування, на 70 % час на підготовку виробництва й на 30 % виробничий цикл.
26 січня 2013 року китайські ЗМІ повідомили, що з аеродрому XAC, розташованому в районі Яньлян міста Сіань, злетів перший прототип важкого військово-транспортного літака Y-20 з номером 20001, який був вперше помічений на цьому аеродромі в грудні 2012, де проходив наземні випробування. Другий прототип піднявся в небо в грудні 2013 року. Третій прототип після успішних випробувань був публічно продемонстрований на 10-й Китайській міжнародній авіаційній та аерокосмічній виставці Airshow China (), яка проходила в Чжухаї в листопаді 2014 року. Четвертий прототип Y-20 злетів з аеродрому ХАС наприкінці 2015 року, а перший літак надійшов на озброєння 6 липня 2016 року. Будова базової моделі Xi'an Y-20 Конструкція планера
Літак Xian Y-20 побудований за традиційною для важких транспортних літаків схемою однофюзеляжного високоплана із крилом надкритичного аеродинамічного профілю, прямої стрілоподібності, з однокильовим Т-подібним хвостовим оперенням з високо розташованими горизонтальними поверхнями на вертикальному стабілізаторі. Літак оснащений чотирма турбореактивними двигунами.
Широкий фюзеляж круглий у перетині, розділений на герметичні кабіну пілотів і вантажний відсік з рампою. Y-20 має такі габаритні розміри: довжину 47 метрів, висоту 18 метрів, розмах крила 50 метрів. Максимальна злітна маса літака становить приблизно 220 т, а максимальна вантажність — 66 т. Він близький за розмірами та формою до Іл-76, але має менший розмах крила, коротший та ширший фюзеляж, який більший ніж в Airbus A400M, але набагато менший ніж в C-17 Globemaster III. Центральний фюзеляж шарнірно з'єднаний із помірно стрілоподібними півплощинами високо розташованого крила моноплана, які мають повнорозмахові передкрилки та трищілинні закрилки. Елерони можуть опускатися, щоб збільшити підіймальну силу на низьких швидкостях, а великі спойлери встановлені для контролю крену та зменшення підйому.
Припускається, що крило було спроєктоване КБ АНТК ім. О. К. Антонова, а сам літак базується на нереалізованому проєкті військового транспортного літака Ан-10. Ґо Чжаодянь (), заступник головного конструктора великих транспортних літаків Першої льотної академії AVIC, повідомив 2014 року, що оскільки в конструкції крила Y-20 застосовано кілька технологій підвищення підіймальної сили для скорочення дистанцій злету, то найкоротша дистанція становить 600—700 метрів. Натомість дистанція приземлення сягає 1000 метрів.
У дисплей-кабіні пілотів розміщуються три члени екіпажу: два пілоти й керівник завантаження. Дизайнери Першої льотної академії AVIC спроєктували кабіну повністю віртуальним способом, застосувавши технологію віртуальної реальності для аналізу та оцінки функцій людини й машини в кабіні, забезпечивши естетику загального компонування кабіни, поле зору пілота та простір для руху голови, раціональність розташування ручок керування й дисплеїв, комфортність яскравості дисплеїв, мінімалізувавши негативний вплив відблисків панелі приладів на втому пілотів. Кабіна Y-20 оснащена чотирма рідкокристалічними дисплеями (HUD) для пілотів, які поєднані з .
Під переднім вітровим склом для допомоги при злеті та приземленні за поганих погодних умов, вночі, в тумані встановлена система поліпшеного бачення (). Літак оснащений антеною супутникового зв'язку, електронною системою керування . Чотири пускові пристрої ракет-приманок, установлені збоку та знизу на спонсонах, забезпечують захист від ракет ПЗРК з інфрачервоним самонаведенням.
У конструкції планера (перегородки, елементи підлоги, стін, стелі) для зменшення маси при збереженні міцності та довговічності використані композитні матеріали власного виробництва, розроблені 703-м Інститутом Китайської аерокосмічної науково-технічної корпорації (CASC). Для внутрішніх елементів кабіни створені вогнестійкі композити (епоксидні смоли і препреги з фенольних смол, армовані скловолокном) з низькими задимленням, токсичністю, тепловиділенням.
Вантажний відсік з великою кормовою вантажною рампою має механізм завантаження/розвантаження великогабаритних вантажів та обладнання. Задні двері вантажного відсіку літака складаються із чотирьох частин (дві вузькі бічні секції, верхня і нижня широкі центральні секції), які відкриваються у такій послідовності: спочатку відкриваються з обох боків бічні вузькі секції, за ними втягується під стелю салону верхня центральна секція, і врешті опускається до землі нижня центральна секція, яка виконує роль пандуса. У верхній частині відсіку закріплені балки для вантажного крана, яким можна завантажувати великі вантажі й за необхідності скидати їх з повітря в недоступних для приземлення місцях.
Менша порівняно з Іл-76 кабіна пілотів, усього на три члени екіпажу, збільшила корисний об'єм відсіку (довжина 20 м, ширина і висота по 4 м), а його більша ширина полегшила розміщення великогабаритної техніки, такої як інженерні машини, бойові машини піхоти, САУ (наприклад, , ZBD-04A, ) і навіть гелікоптери (за умови мінімального розбирання та повторного збирання). Також вантажний відсік літака може вмістити два легкі танки Тип 15 (маса кожного близько 30 т), які Y-20 (вантажністю понад 60 т) спроможний доправити на відстань 7800 км. Так само він може транспортувати один основний бойовий танк Тип 99, масою до 60 т. Літак має різні внутрішні конфігурації вантажного відсіку, одна з яких передбачає над вантажем верхню пасажирську палубу з місцями для десятків пасажирів.
Планер транспортного літака був сконструйований таким чином, щоб його можна було адаптувати в наступних модифікаціях до повітряного паливозаправника чи літака раннього попередження та управління.
Силова установка
Силова установка прототипів і перших серійних літаків Y-20 складалася з чотирьох російських турбореактивних двигунів Д-30КП-2 другої версії, які забезпечували близько 12000 кгс тяги кожен і були розташовані в підкрильних гондолах на пілонах. Ці двигуни забезпечують крейсерську швидкість 0,75 Маха (918 км/год). Радіус дії літака оцінюється в 4500 км з максимальним корисним навантаженням (дещо понад 60 т), 7800 км — з 40 т і понад 10 000 км з парашутно-десантними підрозділами за експлуатаційної стелі 13000 м.