Кенді П. Джерніган (1952 — 5 червня 1991) — американська мультимедійна художниця, графічна дизайнерка і декораторка, яка відіграла важливу роль на авангардних мистецьких сценах Провінстауна та Нью-Йорка наприкінці 1970-1980-х. Найбільш відома яскравими колажами зі сміттєвих матеріалів, зі знайдених об’єктів, які вона описала як «rejectamenta», представлених у діаграмах до абсурдного ефекту. Джерніган також як колега Пола Бекона створила дизайн обкладинок для десятків музичних альбомів і книг.
Біографія Кенді П. Джерніган народилася в Маямі в 1952 році, закінчила середню школу Маямі Палметто в 1969 році, а потім вступила до Інституту Пратта в Брукліні. Працювала художницею по декораціях і костюмах у Провінстауні, штат Массачусетс до 1975 року. Художниця-реалістка і подруга Лісбет Фірмін описала її як впливову фігуру на мистецькій сцені міста, яка брала активну участь у її театрі та Мистецькій асоціації Провінстауна. Алек Вілкінсон описав її в 1994 році в роздумах про час, проведений у Провінстауні, як дотепну, замкнуту та скромну в презентації своєї роботи. Дуже любила свого пса Джека. Джерніган проводила більшу частину своїх вечорів, пробуючи нові дослідження пейзажного живопису та натюрмортів. Підтримуючи контакти зі всіма, хто жив і працював в Провінстауні, Джерніган повернулася до Нью-Йорка в 1980 році, де почала працювати художницею-декораторкою для танцювальної компанії, розробила та проілюструвала десятки обкладинок для книг і альбомів. У 1981 році під час рейсу з Амстердама до Нью-Йорка вона познайомилася з американським композитором Філіпом Ґлассом, у них зав'язалися стосунки, в той період вона створила обкладинки кількох його альбомів, зокрема The Photographer, Dance (Nos. 1-5) та In the Upper Room тощо. За кілька років вона переїхала до Ґласса в його будиночок в Іст-Віллідж, допомагала виховувати його дітей від першого шлюбу, Джульєтту та Захарі. Попри те, що вона була його третьою дружиною, пара провела більшу частину своїх стосунків як співмешканці, одружилися вони лише в 1991. Того ж року Джерніган померла від раку печінки в Меморіальному онкологічному центрі Слоуна Кеттерінга в Нью-Йорку після тривалого періоду хвороби, правильний діагноз їй поставили лише через кілька тижнів після її поховання.
Після її смерті був створений Меморіальний фонд імені Кенді Джерніган для нагородження хореографів і творців танцювального мистецтва. ЇЇ роботи залишалися на зберіганні в підвальній студії на Мангеттені протягом 1990-х, поки в 1999 році не було випущено посмертну колекцію її робіт Evidence: the Art of Candy Jernigan. Останніми роками спонсорство проєктів виконавського мистецтва, а також виставок її робіт, здійснюється Фондом мистецтв Кенді Джерніган під керівництвом музичного фонду Філіпа Ґласса «Аврора».
Мистецька кар'єра
Перебуваючи в Провінстауні, Джерніган працювала художницею-декораторкою і була членкинею правління Провінстаунської художньої асоціації та музею та Провінстаунської театральної компанії, а також була арт-директором журналу Provincetown. Одна з перших виставок її робіт відбулася в галереї Іст-Енд у 1977 році, якою керувала її колега-художниця Аллегра Прінц. Переїхавши до Нью-Йорка в 1980 році, Джерніган утвердилася як книжкова дизайнерка і протягом наступного десятиліття своєї кар’єри працювала на відомого книжкового дизайнера Пола Бекона, з яким її познайомила Лорі Долфін.
У власних роботах Джерніган працювала кількома різними засобами, включаючи акварель, олійний живопис, пастель і змішану техніку, як-от Xerox art. Була членкинею Міжнародного товариства художників-копіювачів і її роботи були представлені в кількох випусках його щоквартального видання, включаючи перше видання «bookworks», що складається з окремих буклетів різних художників. Серед її найвідоміших робіт у змішаній техніці були її роботи «сміттєвого архіваріуса», кілька робіт відображали нью-йоркське сміття, включаючи обгортки, упаковки та атрибути для наркотиків, такі як голки, флакони та кришки. Джерніган називала такі об’єкти «rejectaments» або «jejectamenta», предметами, які втратили ціль або є одноразовими, а репортер The Morning Call описав її роботу як «прославляння незначного... скоріше, щоб служити доказом нашого існування. [Джерніган] створює небажані реліквії суспільства, яке хоче, щоб про нього пам’ятали у значно більших масштабах, а не в звичайний сенс його найосновніших ідей». До цих робіт із знайденими об’єктами належать Found Dope, Found Dope II та Box O' Roaches, остання — це кілька комах, встановлених на оксамиті, в інтерв’ю журналу New York Magazine 1989 року Джерніган охарактеризувала твір: «Я хотіла, щоб вони виглядали по-царськи». Іншим прикладом використання жуків у її роботі є твір 1985 року Dead Bug Book; після повернення до літнього котеджу її та Гласса в Кейп-Бретоні Джерніган виявила, що будинок завалений трупами жуків, і, замість того, щоб викинути їх, знайшла час, щоб зібрати та намалювати їх для своєї роботи.
Після того, як у неї діагностували рак печінки, вона не перестала працювати і створила серію робіт під назвою Vessels, яка рідко виставлялася, намалювавши понад 80 картин аквареллю на папері протягом 2 тижнів. У серії представлені греко-римські вази та прості контейнери, розміщені на різнокольорових сценах, які виражають різні тони та характеристики простору, який займають предмети.
Роботи Кенді Джерніган були представлені в Dance Theatre Workshop у 1985 та 1989 роках, у музеї Бронкса та Lumen Travo у 1987 році, і посмертно в McSweeney's Quarterly Concern, Provincetown Art Association and Museum у 2002 році та в галереї Greene Naftali у 2014 році Її роботи входять до постійних колекцій Музею американського мистецтва Вітні та Музею сучасного мистецтва, Чикаго.
Вибрані твори
Дизайн обкладинки
Corrigan, Леді Керолайн Блеквуд, Viking (1985), перше американське видання A Darker Shade of Pale: A Backdrop to Bob Dylan, by Wilfrid Mellers, Oxford University Press (1985), перше американське видання Багаті, як ми, Наянтара Сахгал, Гайнеманн (1985), перше американське видання Самогон, Алек Вілкінсон, Нопф (1985) In the Moment, Френсіс Девіс, Oxford University Press (1986) Вогонь Робака, Джо Л. Хенслі, Doubleday (1986) Horror Wears Blue, Лін Картер, Doubleday (1987) Вергілій в Аверні, Аврам Девідсон, Doubleday (1987) Коріння честі, Шеллі Гросс, Дональд І. Файн (1987) The Nine Bright Shiners, Антея Фрейзер, Doubleday (1988) Пам'ять про сніг і пил, Брейтен Брейтенбах, Фаррар Страус Жіру (1989), перше американське видання Король Едуард VIII, Філіп Зіглер, Knopf (1991), перше американське видання Вівці, кози та мило, Джон Малкольм, C. Scribner & Sons (1991) Смачний спосіб померти, Джанет Лоуренс, Doubleday (1991), перше американське видання Журнал року повені, , Дональд І. Файн (1992), посмертне видання
Обкладинки альбомів
Фотограф, Філіп Ґласс (1984) Formal Abandon, Майкл Рісман (1986) Танець (№ 1-5), Філіп Ґласс (1988) Музика у дванадцяти частинах, Філіп Ґласс (1988) Проходи, Раві Шанкар і Філіп Ґласс (1990)
Збірники та книги
Будь ласка, врятуйте мій світ: Діти виступають проти ядерної війни (1984), художник-ілюстратор Книга мертвих жуків (1985) Поп-топи сучасного світу (1985), фоліо з 6 примірників, обмежений наклад 9 (дев'ять) Невідомі краєвиди (1986) Докази : мистецтво Кенді Джерніган (1999), посмертне зведення
Сценографія та візуалізація
«Моментальні знімки», дебют Ральфа Фредерікса, режисер Грант Кінг, Provincetown Theatre Company, 1978 (декорація литих портретів Джерніганом і Лісбет Фірмін) «Найбагатша дівчина в світі знаходить щастя», режисери Чарльз Горн і Джеймс Беннетт, Provincetown Theatre Company, 1979 « З днем народження, Ванда Джун », режисер Рон Вайссенбергер, Provincetown Theatre Company, 1979 «Стан серця», Сінді Лі, 1983 «Це твердження невірне (Парадокс брехуна)», Мері Еллен Стром, 1988 «Nuts: (homage to Freud)», Синді Лі, 1989, декорації та дизайн костюмів «Сімейство Менсонів: Опера», Джон Моран, 1990 рік
Виноски
Примітки
Список літератури
Зовнішні посилання
Кенді Джерніган, вибрані роботи та біографія на ArtLinked Кенді Джерніган, MutualArt Приклади книжкових обкладинок Candy Jernigan, Інтернет-архіви