Національний парк Вояджерс () — національний парк США на півночі Міннесоти, заснований у 1975 році. Він розташований поблизу міста Інтернешнл Фоллс. Назва парку вшановує пам'ять про — франко-канадських торговців хутром, які були першими європейськими поселенцями, які часто подорожували територією. Відомий своїми видатними водними ресурсами, парк популярний серед байдарників, каячників, човнярів і рибалок. До півострова Кабетогама, який повністю лежить у парку і становить більшу частину його території, можна дістатися лише на човні. На схід від парку розташована .
Парк має кілька спусків для човнів і центри для відвідувачів на його периферії, хоча до основної частини парку можна дістатися лише на човні або, взимку, на снігоході, або снігоступах. У 2018 році парк прийняв 239 656 відвідувачів.
Геологія
Національний парк Вояджерс розташований на Канадському щиті, середній вік гірських порід від 1 до 3 мільярдів років. Це одні з найдавніших скель на північноамериканському континенті/ Скелі парку, утворені в ранні періоди формування землі, були стиснуті та згорнуті під величезним тиском. Потім розплавлені потоки лави вдертися крізь шари, утворюючи мозаїку з різних гнейсів і гранітів. З часом на вершині утворилися додаткові шари осадових порід, які були зняті континентальними льодовиками Вісконсинського льодовикового періоду та раніше.
Більшість скель у парку належать до підпровінції Археон-Кветіко, верхньої фізико-географічної провінції, пов'язаної з . Вони складаються із сланців і гнейсів на заході та в центральній частині парку та гранітних порід гранітного комплексу Вермільйон (2,69–2,64 млрд років тому) на сході та південному сході. Кабетогама-Кенора (від 2,2 до 2,1 млрд років тому) слідує за північно-західною системою докембрійських розломів. Північно-західний кут парку містить метаморфизовані породи субпровінції Вабігун, які утворюють північно-східний пояс зелених каменів. Бічний зсув розділяє дві підпровінції, званий зоною розлому Рейні-Лейк-Річка Сена. Саме ця північно-західна частина парку, на півострові Кабетогама, пережила золоту лихоманку з 1893 по 1898 рік. Маленька американська шахта на острові Літл-Амерікан є однією з 13 покинутих шахт у межах парку. Кінцеві морени знаходяться в південній частині парку, тоді як північна частина містить вимиті льодовиком озерні басейни, але скупчення льодовикових вод і льодовиків менше ніж на 100 футів є нормою. У межах парку помітні відкладення озера Агассіз, є поширеними льодовикові смуги та льодовикові ерратики.
Найбільше місто поблизу національного парку Вояджерс — Інтернешнл-Фоллс, штат Міннесота. На відміну від багатьох інших національних парків, де основний доступ до парку здійснюється на автомобілі, велосипеді або пішки, основний доступ до Вояджерс здійснюється через воду. Багато відвідувачів подорожують на байдарках і каное, а інші орендують плавучі будинки або катаються на екскурсійному човні.
Парк охоплює повністю або частково чотири великі озера:
Дощове озеро Озеро Кабетогама Озеро Намакан
З них озера Намакан, Рейні та Сенд-Пойнт розташовані на кордоні між США та Канадою. До озер Намакан і Сенд-Пойнт можна дістатися лише на човні, за винятком зими. Південною межею парку є північний берег . У парку багато менших озер, особливо на півострові Кабетогама. Найпопулярніші з них знаходяться на стежці Locator Lakes.
Діяльність
Кемпінг
Кемпінги обслуговуються Службою національних парків і доступні лише з води. 282 об'єкти класифікуються як намети, плавучі будинки або місця денного використання; всі позначені знаками. Наметники не можуть таборувати в місцях для плавучих будинків або денних місць. Карти, що показують розташування цих місць, доступні в центрах для відвідувачів. Для ночівлі потрібні дозволи. Дозволи можна отримати на сайті recreation.gov і в будь-якому центрі для відвідувачів парку або на спуску для човнів. Громадські та приватні кемпінги, доступні на автомобілі, розташовані поблизу периметра парку
Риболовля У головних озерах парку водяться судак, північна щука, щука-маскінонг, малоротний окунь і . У невеликих озерах, усіяних територією парку, також зустрічаються великоротий окунь, , синьожабровий та інші маленькі сонячні риби та жовтий окунь, хоча не в кожному озері є всі види. Наприклад, озерна форель зустрічається переважно в озері Круїзер на північ від водоспаду Кеттл. Озера Шупек і Рут у центрі півострова парку є домом для штаму щуки-маскінонг, яка помітно відрізняється від штаму Міссісіпі (або штаму Ліч-Лейк), поширеного на півдні Міннесоти та Вісконсіна. Озерний сиг також є популярним до вилову через спортивні сітки восени, коли вони переходять на мілководдя для нересту.
Катання на човні Відвідувачі парку досліджують його озера та острови на каное, каяках і моторних човнах. Внутрішній півострів парку доступний лише з води, за винятком зимового періоду, коли замерзлі озера утворюють маршрути. У парку діє система прокату каное й човнів для пересування внутрішніми озерами. У літні місяці також надається трансфер до одного з озер у глибині парку, а також проводяться екскурсії на човнах під керівництвом рейнджерів, які знайомлять з природою та історією парку.
Піші прогулянки У парку прокладено понад 80 км (50 миль) піших маршрутів. Хоча частина з них розташована на материку, більшість перетинає внутрішній півострів парку, включаючи довгі маршрути для беккантрійного (віддаленого) туризму.
Спостереження за зірками Оглядовий майданчик «Voyageurs Forest», оглядовий пункт «Beaver Pond» та район дамби Kettle Falls є популярними місцями для астроспостережень. У 2020 році надала парку статус Міжнародного парку темного неба.
Зимовий сезон
З кінця листопада до початку квітня парк покривається снігом. На озері Рейні () розчищається та маркується льодова дорога від причалу біля візитер-центру у напрямку Журавлиної затоки () або навколо острова Драйвід (), залежно від стану льоду. Серед доступних зимових активностей: їзда по льоду, снігоходинг, лижні прогулянки, зимовий кемпінг, риболовля на льоду та ходіння на снігоступах. Снігоходи дозволені лише на поверхні замерзлих озер і на мальовничій трасі «Ланцюг озер ()» через центр півострова Кабетогама. Карти маршрутів доступні у туристичних центрах.
Використання снігоходів у Національному парку Вояджерс, як і в Єллоустоні, є суперечливим питанням. Противники стверджують, що вони шкодять природній красі парку та негативно впливають на дику природу.
Офіційно призначені снігохідні траси
Траса озера Рейні () — має довжину 45 км (28 миль) і пролягає від затоки Блек-Бей (центр для відвідувачів Рейні-Лейк) до водоспадів Кеттл-Фолс. Йде вздовж північного узбережжя півострова Кабетогама, минаючи прибережні острови. Перед водоспадами Кеттл-Фолс повертає на південь у глибоку затоку, а потім проходить суходолом, щоб уникнути небезпечного льоду на звуженнях.
Траса Кеттл-Фолс () — 12 км (7,4 милі), пролягає суходолом уздовж вузького перешийка, уникаючи тонкого та потрісканого льоду, до західного краю озера Намакан. Траса Руддер-Бей () — короткий з'єднувальний маршрут, який оминає північну частину західного узбережжя озера Намакан і вузьке місце Вояджер, ведучи до центру відвідувачів Еш-Ривер. Тут вона з'єднується з трасою Вояджер. Траса Вояджер () — складається з кількох сегментів. Починається біля лоджу Thunderbird. Від затоки Блек-Бей (візитер-центр озера Рейні) тягнеться майже на 10 км (6 миль) до з'єднання з трасою Ланцюг озер на півострові Кабетогама. Далі ще 6 км (3,5 милі) через західну частину озера Кабетогама веде в громаду Кабетогама, де короткий відрізок у 2 км (1 миля) веде до візитер-центру Кабетогама. У громаді Кабетогама є з'єднання з трасами: Arrowhead Trail, Woody's Trail, Peterson Bay Trail, Tone Dawg Trail і Ray Access Spur. Після виходу з центру для відвідувачів Кабетогама, траса Вояджер перетинає південну частину озера Кабетогама (11 км, 7 миль) до вузької протоки Кабетогама (центр Еш-Ривер) і траси Руддер-Бей. Ще 5 км (3 милі) веде до Еш-Ривер. У Еш-Ривер є з'єднання з іншими маршрутами, зокрема Bill Morgan Trail і «Ash River Links» до Arrowhead Trail та Crane Lake. Якщо залишитися на трасі Вояджер, вона проходить південним берегом озера Намакан, а далі прямує на південь через озеро Накд Пойнт, Мукода та Журавлине озеро до містечка Крейн. Ця остання ділянка має довжину 45 км (28 миль). Загальна довжина траси Вояджер — близько 60 км (37 миль).
Клімат Згідно з класифікацією клімату Кеппена, Національний парк Вояджерс має вологий континентальний клімат із теплим літом і опадами протягом усього року (Dfb). Відповідно до даних Міністерства сільського господарства США, рослин у районі центру для відвідувачів річки Еш (344 метри над рівнем моря) — 3a, із середньорічною найнижчою температурою -37,9 °C.
Флора і фауна
За класифікацією США, розробленою , у Національному парку Вояджерс визначено два типи рослинности: зона ялини/ялиці Великих озер (тип 93) з формою північного хвойного лісу (форма 22), та соснова зона Великих озер (тип 95) з тією ж формою північного хвойного лісу (форма 22).
У парку мешкають лісові вовки, чорні ведмеді, , численні білохвості олені, а також дрібні ссавці, такі як лисиці, бобри, річкові видри, ондатри, заєць-русак, ласка — взимку їх можна побачити, коли вони перетинають замерзлі озера. У жовтні 2022 року фотопастка зафіксувала на території парку самця пуми. Серед поширених птахів — білоголовий орлан, гагара, баклан вухатий, сови та вівчарики.
Історія
Заснування парку Вперше пропозицію створити національний парк у штаті Міннесота висунула законодавча влада штату в квітні 1891 року, звернувшись до президента США. Але лише майже через 80 років, 8 січня 1971 року, федеральний закон про створення парку підписав президент Річард Ніксон. Офіційно парк був створений у 1975 році. Це єдиний національний парк у штаті Міннесота.
Перші жителі Територія Національного парку Вояджерс заселена людьми вже близько 10 000 років. У період палеоіндіанської культури сюди почали прибувати перші люди, коли відступали води льодовикового озера Агассіз. У період архаїки (8000 до н. е. — 100 до н. е.) кочові племена рухалися слідом за тваринами, яких вони полювали, та слідкували за стиглими зернами. У цей період рибальство стало важливим джерелом харчування. Під час періоду лісової культури (100—900 н. е.) зросло значення дикого рису. Саме тоді з'явилися керамічні вироби та невеликі трикутні наконечники стріл із боковими зазубнями.
Хутрова торгівля Європейські дослідження території розпочалися близько 1688 року. Французький дослідник провів зиму на Рейні-Ривер. Проте саме попит на боброве хутро привів до масового освоєння регіону торгівцями хутром. Коли популяції бобрів у східних регіонах зменшились, (франко-канадські торговці) розширили свої маршрути в північно-західні території Північної Америки. У цих місцях, на сучасному кордоні США та Канади, вони вперше зустріли корінні племена крі, монсоні та ассінібойнів. До середини XVIII століття ці народи залишили район озера Рейні, поступившись його територією племені оджибве. До 1780 року саме оджибве були основними мешканцями прикордонної зони, виконуючи ключові ролі в забезпеченні харчами, хутром та каное.
Лісозаготівля