Пілотований підводний апарат (ППА) «Лангуст» — другий апарат проєкту «Омар» у серії з двох пілотованих підводних апаратів, призначених для підводних досліджень і виконання технічних робіт.
Класифікація
Класифікація за правилами Регістру СРСР Аналіз доступних джерел не виявив відомостей про класифікацію пілотованого підводного апарата «Лангуст» Регістром судноплавства СРСР. Однією з можливих причин цього є відсутність у Правилах Регістру судноплавства СРСР окремих вимог щодо пілотованих підводних апаратів.
Класифікація за типом підводного апарата У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації ( (ISO)) затвердила міжнародний стандарт ISO 5411 «Судна та морські технології — Підводні апарати — Термінологія» (), який визначає основну термінологію та поняття, пов'язані з підводними апаратами. Відповідно до цього стандарту ППА «Лангуст» належить до таких типів підводних апаратів:
підводний апарат (англ. submersible) — тип самохідного судна, що може пересуватися та маневрувати під водою (п. 3.1.1); пілотований підводний апарат (англ. manned submersible) — підводний апарат, у міцному корпусі якого перебуває одна або більше осіб, оснащений одним або кількома доступними входами з поверхні або підводними герметичними чи негерметичними входами (п. 3.1.2); автономний (неприв’язний) підводний апарат (англ. untethered submersible) — підводний апарат без кабель-троса або троса (п. 3.1.4); транспортний підводний апарат (англ. transport submersible) — пілотований підводний апарат, призначений для перевезення вантажів, обладнання або пасажирів під водою, крім екіпажу, з метою відпочинку, наукових експедицій, рятувальних чи інших операцій (п. 3.1.5);
Класифікація за глибиною занурення Робоча глибина занурення ППА «Лангуст» становить 540 м.
У науково-технічній літературі відсутня єдина загальноприйнята класифікація пілотованих підводних апаратів (ППА) за глибиною занурення, тому різні автори використовують різні межі поділу та назви груп.
Один із поширених підходів передбачає поділ ППА на такі категорії:
апарати малих глибин — до 600 м; апарати середніх глибин — від 600 до 2 000 м; апарати великих глибин — понад 2 000 м.
За цією класифікацією ППА «Омар» належить до підводних апаратів малих глибин.
В інших джерелах використовується подібна градація, але з іншими межами глибин:
апарати малих глибин — до 100 м; апарати середніх глибин — від 100 до 2 000 м; апарати великих глибин — понад 2 000 м.
За цією класифікацією ППА «Омар» належить до підводних апаратів середніх глибин.
Комітет пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій (англ. Marine Technology Society’s manned Manned Underwater Vehicles Committee (MTS MUV)) використовує такий поділ за максимальною робочою глибиною занурення:
Група 1 — апарати для глибоководних океанічних досліджень, призначені для роботи в абісальній та гадальній зонах (понад 1 000 м); Група 2 — апарати середніх океанічних глибин (від 300 до 1 000 м); Група 3 — апарати прибережних океанічних глибин (до 300 м).
Відповідно до цієї класифікації ППА «Омар» належить до Групи 2 — апаратів середніх океанічних глибин.
Історична довідка У 1970-х роках Міністерство рибного господарства СРСР замовило Міністерству суднобудівної промисловості СРСР будівництво двох підводних лабораторій буксированих (ПЛБ)«Бентос-300». Замовлення виконувало Ленінградське адміралтейське об'єднання (ЛАО). Конструкція ПЛБ передбачала наявність сферичної спостережно-рятувальної рубки. Загалом було виготовлено шість таких корпусів. По одному корпусу встановили на двох підводних лабораторіях «Бентос». Два корпуси залишили в резерві, а ще два згодом використали як міцні корпуси пілотованих підводних апаратів типу «Омар» — «Омар» і «Лангуст»..
ППА проєкту «Омар» призначалися для:
вивчення розподілу та поведінки риб, ракоподібних і молюсків; оцінювання біомаси донних водоростей і запасів промислових гідробіонтів; вивчення планктону та звукорозсіювальних шарів (ЗРШ); відбору проб ґрунту, молюсків та інших об’єктів бентосу; вивчення ландшафтних характеристик морського дна; пошуку і визначення запасів мінеральних ресурсів; візуального обстеження та оцінки технічного стану бурових платформ і установок, трубопроводів (газо- та нафтопроводів), глибоководних водовипусків і підводних кабелів зв’язку; виявлення, обстеження та підйому затонулих об’єктів; здійснення геоекологічного моніторингу та досліджень; підводного туризму та підводної археології; проведення фотографування і фільмування дослідних об’єктів. Технічне завдання на створення ППА типу «Омар» передбачало їхню експлуатацію з борту суден-носіїв апаратів типів «Сєвєр-2» і «ТІНРО-2». До таких суден належали науково-пошукові судна проєкту 399Б типу «Одісей» («Одісей» і «Іхтіандр») та рибопошукові судна проєкту 1539 типу «Гідронавт» («Гідронавт» і «Гідробіолог»). Водночас у доступних джерелах не виявлено відомостей про фактичне використання цих суден як носіїв ППА «Лангуст». Згідно з наявними даними, у 1987—1991 роках апарат базувався на судні-носії, назва якого не зазначається.
Проєкт пілотованого підводного апарата другого покоління «Омар» було розроблено в ОКБ СТС (рос. опытно-конструкторское бюро специальных технических средств), заснованому у 1970 році в Москві. У 1986 році був побудований перший ППА цього проєкту — «Омар», а в 1987 році — другий апарат під назвою «Лангуст». У грудні 1987 року «Лангуст» передали на баланс Севастопольської Бази спеціального експериментального флоту і підводних апаратів (Бази «Гідронавт»).
У 1987—1991 роках ППА працював на полігоні з борту судна-носія. Було виконано понад 500 занурень загальною тривалістю понад 2 000 годин.
У 1991—2013 роках «Лангуст» працював у Чорному морі. Роботи виконувалися без судна—носія, апарат буксирували до місця робіт протягом 4—6 годин.
За весь час експлуатації ППА «Лангуст» забезпечив пошук і підйом 30 виробів. Власниками ППА«Лангуст» після реорганізацій ставали правонаступники Бази «Гідронавт:»
з 1 липня 1991 року — Науково—виробниче об’єднання (НВО) «Мариекопром» Міністерства рибного господарства СРСР;
з 14 жовтня 1991 року — НВО «Мариекопром» Інституту нових фізичних і прикладних проблем АН України; з 18 січня 1995 року — НВО «Мариекопром» Морського гідрофізичного інституту НАН України; з 10 серпня 1998 року — Державне науково-виробниче підприємство «Морські технології» Морського гідрофізичного інституту НАН України.
Інформація підтверджується Історичною довідкою, затвердженою печаткою.
У 2002 році організацію було визнано банкрутом, а у 2003 році — ліквідовано. «Лангуст» передали на баланс Науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум».
У період з 2002 по 2013 рік «Лангуст» у складі Державного океанаріуму виконував роботи з пошуку та підйому різних виробів на морських полігонах Чорного моря, здійснюючи занурення в інтересах Військово—морських сил Збройних сил України.
У 2005 — 2006 роках «Лангуст» брав участь в експедиціях із пошуку затонулого у 1941 році біля порту Ялта санітарного транспорту «Армения», організованих Департаментом підводної спадщини Інституту археології Національної академії наук України. Пошуки здійснювалися з борту американського дослідного океанографічного судна Endeavor, у яких також брав участь професор океанології Університету Рой-Айленда (США) Роберт Баллард.
Станом на 2006 рік ППА «Лангуст» належав державі Україна.
У 2011 році під час штабних навчань Військово—морських сил Збройних сил України «Адекватне реагування 2011» ППА «Лангуст» використовувався як умовний підводний човен противника.
У період з 1987 по 2013 рік екіпажами підводного апарата «Лангуст» було виконано 703 занурення загальною тривалістю 3 029 годин.
Після окупації Криму в 2014 році «Лангуст» викрали і вивезли до країни-окупанта.
Конструкція
Корпус Міцний корпус апарата має форму сфери із внутрішнім діаметром 2,3 м, товщиною корпуса від 27 до 32 мм. В міцний корпус вмонтовані 9 ілюмінаторів діаметром 200 мм і 6 ілюмінаторів діаметром 100 мм. Легкий корпус виготовлений зі склопластику.
Системи і обладнання ППА
Навігаційне обладнання і зв'язок Орієнтація в підводному положенні забезпечується точною курсовою системою, глибиноміром, ехолотом і системою наведення на раніше встановлений гідроакустичний маяк-відповідач. Місцезнаходження ППА визначається гідроакустичними засобами судна-носія шляхом пеленгування встановленого на апараті маяка, веденням на планшеті шляху руху ППА, а в разі необхідності — візуальне спостереження за буєм, котрий буксирувався підводним апаратом.
При роботі під водою постійно підтримується двохсторонній звукопідводний зв'язок, а в надводному положенні для радіозв’язку з судном-носієм установлена радіостанція ультракоротких хвиль «Причал».
Система занурення—спливання Система занурення-спливання складається з двох цистерн головного баласту (ЦГБ) і однієї вирівнювально-диферентної цистерни.
ЦГБ мають досить великий внутрішній обсяг, що заповнюється при зануренні забортною водою. Вода надходить через шпигати цистерни, замінюючи повітря, яке виходить через відкриті клапани вентиляції. При спливанні апарата пілот має можливість продути цистерни повітрям з балонів високого тиску.
Вирівнювально-диферентна цистерна призначена для досягнення нульової плавучості апарата. Для приймання та відкачування забортної води служить водяний насос з гідравлічним приводом.
Рушійно—стерновий комплекс Використання ППА за призначенням допускається при хвилюванні моря до 4 балів. «Омар» має високі маневрені якості, які забезпечуються наявністю двох маршових гвинтів фіксованого кроку (ГФК) в кормі, які дозволяють виконувати горизонтальне переміщення, двох ГФК лагового переміщення, які забезпечують лагове переміщення або повороти в горизонтальній площині і двох ГФК вертикального переміщення для маневрування у вертикальній площині. Шість рушіїв дозволяють ППА здійснювати горизонтальне переміщення в будь-якому напрямку, в тому числі рухатись лагом, виконувати розвороти на місці, зависати над досліджуваним об'єктом у всьому діапазоні робочих глибин, здійснювати рух по вертикалі і рухатись вздовж дна, огинаючи його рельєф, а також здійснювати опускання ППА на ґрунт з ухилом до 20о. Управління виконується з двох пультів керування капітаном ППА.
Система стисненого повітря Можливість повного продування ЦГБ обмежена тиском повітря в балоні та глибиною, на якій знаходиться апарат. ППА «Омар» відноситься до апаратів малих глибин (до 600 м), тому використовує повітря, стиснуте до 200 атм.
Балони з повітрям високого тиску розміщені зовні міцного корпусу і керуються клапанами, якими оперує капітан ППА.
Система гідравліки Весь комплект обладнання цієї системи розміщений поза міцним корпусом: насос гідравліки, пневмогідроакумулятор, гідроблок, система трубопроводів, гідродвигуни маршових ГФК, ГФК вертикального переміщення, ГФК лагового переміщення, а також водяний насос і виконавчі механізми маніпулятора та поворотних насадок маршових гвинтів. Система дозволяє додатково підключати забортне обладнання з гідроприводом на робочий тиск 50, 100 або 180 кгс/см2.
Система контролю повітря та його регенерації З моменту закриття люка підводного апарата екіпаж перебуває в міцному корпусі, де атмосферне повітря має відповідати складу звичайного повітря, придатного для дихання. У нормальних умовах на рівні моря вміст кисню в повітрі становить близько 21 %. Вважається нешкідливим зниження вмісту кисню до 16%.
У міцному корпусі бажано підтримувати концентрацію вуглекислого газу на рівні 0,03%. Допустимою межею концентрації СО2 вважається 1,5%. Крім газоаналізаторів, концентрацію газів у атмосфері міцного корпусу можна визначити за допомогою комплекту вимірювальних індикаторних трубок, начинка яких змінює колір за наявності в повітрі певного газу.