Гірські ліси Таламанки (ідентифікатор WWF: NT0167) — неотропічний екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований в горах Коста-Рики та Панами.
Географія Екорегіон гірських лісів Таламанки охоплює гори , що простягаються через південну частину Центральної Америки. Він включає гори , та , розташовані в центральних районах Коста-Рики, гори Кордильєра-де-Таламанка, розташовані на південному сході Коста-Рики і заході Панами, а також ізольовані гори , розташовані на півострові Асуеро на півдні Панами.
Гори Коста-Рики та Західної Панами утворилися в результаті субдукції літосферних плит. Ці геологічні рухи призвели до тектонічної нестабільності, підняття гір Кордильєра-де-Таламанка понад 15 мільйонів років тому та утворення Панамського перешийка 3,5 млн років тому. Сейсмічна та вулканічна активність в регіоні тривають: гора Бару, найвища вершина Панами заввишки 3474 м, є активним стратовулканом, який востаннє вивергався приблизно у 1550 році. Більшість діючих вулканів в екорегіоні розташовані на північному заході Коста-Рики і є частиною .
Водночас складчасто-брилові гори Кордильєра-де-Таламанка не є результатом вулканічної діяльності, внаслідок чого ці гори є найвищими та найширшими невулканічними горами Центральної Америки. Їх найвищою вершиною є гора Серро-Чирріпо заввишки 3820 м, розташована на південному сході Коста-Рики. В часи останнього льодовикового періоду високогір'я Кордильєри-де-Таламанки були вкриті гірськими льодовиками, єдиними в Центральній Америці. Льодовики залишили по собі карові озера, цирки та стрімкі долини, нахил в яких місцями становить понад 60°. Основним типом ґрунтів в регіоні є слаборозвинені , які утворюються внаслідок постійного вимивання мінералів із ґрунту через надмірну зволоженість.
Гірські ліси екорегіону переважно поширені на висоті від 750 до 3000 м над рівнем моря. Найвищі гірські вершини Коста-Рики та Західної Панами є частиною окремого екорегіону коста-риканського парамо. На низьких висотах на південних (тихоокеанських) схилах гірські ліси Таламанки переходять у панамські тихоокеанські вологі ліси, а на північних (карибських) — у панамські атлантичні вологі ліси.
Клімат В горах екорегіону переважає високогірний субтропічний клімат (Cfb або Cwb за класифікацією кліматів Кеппена). Середньорічна кількість опадів у коста-риканській частині екорегіону коливається від 2000 мм на найнижчих висотах до понад 6000 мм на найвищих вершинах.
Флора В межах екорегіону зустрічаються різні лісові угруповання: постійно вологі гірські дощові ліси, поширені на атлантичних схилах, сезонно сухі, однак переважно вічнозелені гірські тропічні ліси, поширені на тихоокеанських схилах, та постійно вологі хмарні ліси, поширені у високогір'ях, на висоті понад 1500 м над рівнем моря. Велика середньорічна кількість опадів, сильні тумани та висока хмарність є найважливішими характеристиками гір регіону, які створюють пишні, густі ліси з нерівним наметом та високим видовим різноманіттям.
В гірських лісах екорегіону домінують представники родини Лаврові (Lauraceae), зокрема різноманітні (Ocotea spp.), персеї (Persea spp.) та (Nectandra spp.), особливо на півночі, та ендемічні дуби (Quercus spp.), особливо на півдні. Унікальні дубові ліси екорегіону характеризуються величними деревами, які виростають до 50 м заввишки. У них переважають два види дубів — коста-риканські дуби (Quercus costaricensis) та панамські дуби (Quercus copeyensis), а також деякі види магнолій (Magnolia spp.), (Drimys spp.) та (Weinmannia spp.). Гілки дерев вкривають рясні епіфіти, а в підліску поширені деревоподібні папороті та (Chusquea spp.) — карликові гірські бамбуки. На найвищих гірських вершинах екорегіону, які постійно піддаються впливу вологих пасатів, ростуть карликові ліси, які характеризуються товстим шаром мохів, що вкриває гілки та стовбури низьких, кремезних, вузлуватих дерев, зокрема (Comarostaphylis arbutoides). Ці субальпійські карликові ліси утворюють перехідну зону між гірськими лісами та високогірними альпійськими луками, відомими як парамоKappelle, M., Cleef, A. M., & Chaverri, A. (1992). Phytogeography of Talamanca Montane Quercus Forests, Costa Rica. Journal of Biogeography, 19(3), 299–315. https://doi.org/10.2307/2845453.
Низькогірські ліси поширені на висоті понад 750 м над рівнем моря на атлантичних схилах та на висоті понад 1500 м над рівнем моря на тихоокеанських схилах і простягаються на висоту до 2300 м над рівнем моря. У цих лісах переважають панамські дуби (Quercus copeyensis), які виростають до 40 м заввишки. Серед інших дерев, поширених у низькогірських лісах, слід відзначити (Mollinedia viridiflora), (Trichilia havanensis), (Ardisia glandulosomarginata), (Chrysochlamys allenii), каштанову біллію (Billia hippocastanum), (Damburneya salicina), гуарею Тондуза (Guarea tonduzii), (Quetzalia occidentalis), (Alchornea latifolia), (Meliosma glabrata), (Miconia platyphylla), (Lozania mutisiana), (Ocotea austinii) та окотею Хольдріджа (Ocotea holdridgeana). В чагарниковому ярусі цих лісів зустрічаються карликові пальми, зокрема (Geonoma orbignyana subsp. hoffmanniana), (Chamaedorea warscewiczii) та (Prestoea acuminata var. acuminata) , а також (Aulonemia viscosa) та пальмоподібні (Sphaeradenia irazuensis)Kappelle, M., van Uffelen, J.G. (2006). Altitudinal Zonation of Montane Oak Forests Along Climate and Soil Gradients in Costa Rica. In: Kappelle, M. (eds) Ecology and Conservation of Neotropical Montane Oak Forests. Ecological Studies, vol 185. Springer, Berlin, Heidelberg. https://doi.org/10.1007/3-540-28909-7_4.
Високогірні ліси поширені на висоті від 2300 до 3300 м над рівнем моря. У цих лісах домінують вічнозелені дуби, передусім коста-риканські дуби (Quercus costaricensis), крони яких складають 80 % лісового намету в горах Кордильєра-де-Таламанка на висоті 2650 м над рівнем моря. У середньому ярусі цих лісів поширені оливкові ногоплідники (Podocarpus oleifolius), (Sciodaphyllum pittieri) та різноманітні магнолії (Magnolia spp.). В підліску поширені невисокі дерева та чагарники, зокрема (Rhamnus oreodendron), (Drimys granadensis), (Miconia schnellii), (Zanthoxylum melanostictum) та (Ilex pallida), різні види (Weinmannia spp.), калин (Viburnum spp.), чорниць (Vaccinium spp.), (Styrax spp.), (Symplocos spp.) та (Clusia spp.), а також різноманітні представники родин Аралієві (Araliaceae), Лаврові (Lauraceae), Меластомові (Melastomataceae) та (Myrsinoideae). У чагарниковому ярусі переважають густі зарості (Chusquea talamancensis), які виростають до 6 м заввишки. Також в чагарниковому ярусі високогірних лісів регіону зустрічаються кущі (Disterigma humboldtii), (Cavendishia bracteata), (Macleania rupestris) та (Sphyrospermum cordifolium) з родини вересових (Ericaceae), наземні (Werauhia williamsii) з родини бромелієвих (Bromeliaceae), деревоподібні папороті ціатеї (Cyathea spp.), а також чагарники з родин Акантові (Acanthaceae), Маренові (Rubiaceae) та Пасльонові (Solanaceae).
Ізоляція гір регіону та їхнє розташування на Панамському перешийку, на межі між Північною та Південною Америками, сприяє високому флористичному різноманіттю екорегіону та високому рівню ендемізму. Лише у горах Кордильєра-де-Таламанка зустрічається 90 % видів рослин, поширених в Коста-Риці. У Міжнародному парку Ла-Амістад зустрічається близько 10 000 видів судинних і 4000 видів несудинних рослин, зокрема кілька сотень ендеміків. У лісах, поширених у заповіднику на північному заході Коста-Рики, на висоті понад 1200 м над рівнем моря, росте понад 1700 видів рослин, зокрема понад 440 видів дерев. Багатство флори значною мірою пояснюється дуже високим різноманіттям орхідей (291 вид), папоротей (175 видів) та інших епіфітів. Загалом понад 30 % видів рослин, поширених в екорегіоні, та понад 50 % високогірної флори Коста-Рики та Західної Панами є ендеміками.
Фауна Фауна екорегіону також вирізняється високим різноманіттям. Серед великих ссавців, поширених в регіоні, слід відзначити білохвостого оленя (Odocoileus virginianus), (Mazama temama), ошийникового пекарі (Dicotyles tajacu), центральноамериканського тапіра (Tapirus bairdii), (Ateles geoffroyi), (Alouatta palliata), бурогорлого лінивця (Bradypus variegatus) та (Choloepus hoffmanni), а також найбільших хижаків Центральної Америки — ягуарів (Panthera onca) та пум (Puma concolor).
Також в екорегіоні поширені центральноамериканські онцили (Leopardus tigrinus), оцелоти (Leopardus pardalis), маргаї (Leopardus wiedii), ягуарунді (Herpailurus yagouaroundi), кінкажу (Potos flavus), пухнастохвості олінго (Bassaricyon gabbii), білоносі носухи (Nasua narica), звичайні ракуни (Procyon lotor), неотропічні видри (Lontra longicaudis), (Cebus imitator), центральноамериканські агуті (Dasyprocta punctata), пістряві вивірки (Sciurus variegatoides), рудохвості вивірки (Sciurus granatensis), центральноамериканські карликові вивірки (Microsciurus alfari), (Peromyscus mexicanus), (Reithrodontomys mexicanus), (Reithrodontomys sumichrasti), південні опосуми (Didelphis marsupialis), дев'ятипоясні броненосці (Dasypus novemcinctus), (Tamandua mexicana) та різноманітні рукокрилі, зокрема гірські нічниці (Myotis oxyotus), великі мішкокрили (Saccopteryx bilineata) та великі плодоїди (Artibeus lituratus).
Ендеміками екорегіону є гірські вивірки Бенгса (Syntheosciurus brochus), гірські колючі торбомиші (Heteromys oresterus), (Rheomys raptor), (Rheomys underwoodi), малі врожайниці (Reithrodontomys musseri), (Reithrodontomys rodriguezi), (Reithrodontomys creper), (Heterogeomys cavator), (Nephelomys devius), (Cryptotis gracilis) та (Cryptotis endersi), а майже ендемічними його представниками — (Tylomys watsoni), (Scotinomys teguina), (Isthmomys flavidus), (Heterogeomys heterodus), (Oligoryzomys vegetus), (Marmosops invictus), мишачі опосуми Олстона (Marmosa alstoni), (Cryptotis nigrescens) та таламанкійські жовтоплечі кажани (Sturnira mordax). Майже ендемічні коста-риканські кролики (Sylvilagus dicei) та (Scotinomys xerampelinus) переважно живуть на високогірних луках парамо, однак також зустрічаються в гірських лісах на нижчих висотах.
Серед птахів, поширених в горах екорегіону, слід відзначити бурого тинаму (Nothocercus bonapartei), чубатого токро (Odontophorus guttatus), коста-риканського голуба (Patagioenas subvinacea), гуахаро (Steatornis caripensis), плямистолобого свіфта (Cypseloides cherriei), королівського кондора (Sarcoramphus papa), смугастогрудого канюка (Morphnarchus princeps), (Buteogallus solitarius), темноволого трогона (Trogon collaris), чорноволу гілу (Melanerpes formicivorus), (Colaptes rubiginosus), (Leuconotopicus fumigatus), малу лінивку (Micromonacha lanceolata), андійського евбуко (Eubucco bourcierii), панамського катіту (Bolborhynchus lineola), темноволого кадука (Myrmotherula schisticolor), лісового батарито (Dysithamnus mentalis), гватемальську мурашницю (Grallaria guatimalensis), плямистолобого дереволаза (Lepidocolaptes affinis), рудогорлого гострохвоста (Premnoplex brunnescens), рудогорлого листовика (Sclerurus mexicanus), білоголового салтарина (Pseudopipra pipra), смугастого бекарда (Pachyramphus versicolor), маскового тирана (Myiodynastes hemichrysus), гірську еленію (Elaenia frantzii), рудого монудо (Mitrephanes phaeocercus), золотистого піві-малюка (Empidonax flavescens), андійського віреона (Vireo leucophrys), чорнощокого гагера (Cyanolyca cucullata), сіроволого тріщука (Henicorhina leucophrys), сірого пронурка (Cinclus mexicanus), гірського дрозда-короткодзьоба (Catharus frantzii), панамського дрозда (Turdus plebejus), гондураську гутураму (Euphonia elegantissima), жовточеревого чижа (Carduelis xanthogastra), великого заросляка (Atlapetes albinucha), мінливобарвного зеленника (Chlorospingus flavopectus), жовтодзьобого касика (Amblycercus holosericeus), чорногорлу чернітку (Myioborus miniatus), білокрилу пірангу (Piranga leucoptera) та андійську шиферку (Haplospiza rustica).