Чорноморська работоргівля переправляла людей через Чорне море зі Східної Європи та Кавказу в рабство в Середземномор'ї та на Близькому Сході . Чорноморська работоргівля була центром работоргівлі між Європою та рештою світу з давнини до ХІХ століття.Slavery in the Black Sea Region, C.900–1900: Forms of Unfreedom at the Intersection Between Christianity and Islam. (2021). Nederländerna: Brill. 3 Однією з головних і найбільш значущих работоргівель Чорноморського регіону була торгівля Кримського ханства, відома як Кримська работоргівля.
Чорне море розташоване в регіоні, який історично домінував на околицях імперій, завоювань і основних торговельних шляхів між Європою, Середземномор’ям і Центральною Азією, зокрема стародавнього Шовкового шляху, який зробив Чорне море ідеальним для работоргівлі військовополоненими, проданими вздовж торгових шляхів.The Palgrave Handbook of Global Slavery Throughout History. (2023). Tyskland: Springer International Publishing. 160
У ранньому Середньовіччі Імперія ромеїв імпортувала рабів від варягів, які перевозили європейських полонених шляхом з варягів у греки до візантійських портів на Чорному морі. У пізньому Середньовіччі торговельні колонії Венеції та Генуї вздовж узбережжя Північного Причорномор'я використовували нестабільні політичні та релігійні прикордонні зони для купівлі полонених та перевезення їх як рабів до Італії, Іспанії та Османської імперії.
У ранній Новий час Кримське ханство викрадало східних європейців під час кримсько-ногайських набігів рабів у Східній Європі, яких перевозили до країн мусульманського світу у співпраці з османською работоргівлею з Криму. У той час масштабна работоргівля була одним з основних джерел прибутку для Кримського ханства. Після російського завоювання Криму в 1783 році та припинення кримської работоргівлі, її місце поступово зайняла работоргівля черкесів з Кавказу.Roşu, Felicia (2021). Slavery in the Black Sea Region, c.900–1900 – Forms of Unfreedom at the Intersection Between Christianity and Islam. Studies in Global Slavery, Volume: 11. Brill p. 337-385Yaşa, F. (2022). Review of Felicia Roșu (ed.) 2022. Slavery in the Black Sea Region, c.900-1900: Forms of Unfreedom at the Intersection between Christianity and Islam. Acta Orientalia Academiae Scientiarum Hungaricae, 75(2), 331, xxiii + 448 pp-340. https://doi.org/10.1556/062.2022.00250 Черкеська работоргівля, особливо жінками, з Кавказу до мусульманського світу через Анатолію та Константинополь тривала аж до початку XX століття.Kurtynova-D'Herlugnan, L. (2010). The Tsar's Abolitionists: The Slave Trade in the Caucasus and Its Suppression. Nederländerna: Brill.
Античність У давнину рабів продавали через давньогрецькі та римські міські порти Чорного моря на схід до Азії через Шовковий шлях; та на захід до стародавнього Середземномор'я.Slavery in the Black Sea Region, C.900–1900: Forms of Unfreedom at the Intersection Between Christianity and Islam. (2021). Nederländerna: Brill. 19
Давньогрецька работоргівля
У давнину Чорне море називали Понтійським морем, а мешканців цього регіону часто просто іменували понтійцями. Уздовж Чорноморського узбережжя були засновані грецькі колонії, які вели работоргівлю між племенами внутрішніх територій на північ від Чорного моря та Середземномор'ям. Рабів продавали їхні сім'ї або захоплювали під час воєн і продавали грецьким містам, які експортували їх на захід, до Середземномор'я, або на схід, до Азії, вздовж Шовкового шляху.
У 594 році до нашої ери закони Солона заборонили громадянам Афін поневолювати інших афінських громадян. Заборона поневолення громадян власних міст була поширеною тенденцією в грецьких містах-державах, і ця тенденція зумовила необхідність для греків підтримувати работоргівлю з негреками, негромадянами, яких вони називали «варварами», з таких чужих земель, як Балкани або Північне Причорномор'я.Parmenter, Christopher S. “Journeys into Slavery along the Black Sea Coast, c. 550–450 BCE.” Classical Antiquity 39.1 (2020): 57–94. Web.
У VI столітті до нашої ери на північному узбережжі Чорного моря активно розросталися грецькі міста-колонії, що надалі відіграло значну роль у работоргівлі. Є навіть гіпотеза, що саме чорноморська работоргівля стала основною причиною заснування цих поселень. Документальні свідчення грецької работоргівлі в Чорноморському регіоні сягають щонайменше VI століття до нашої ери. Зокрема, знайдено напис у Фанагорії, який розповідає про перевезення раба на ім'я Фаїлл з Борисфена (сучасна Березань, розташована біля злиття Бугу та Дніпра) до Фанагорії (район Керченської протоки).
Класичні грецькі автори згадували північно-західне узбережжя Чорного моря як «узбережжя рабства», підкреслюючи умови, що сприяли постійному надходженню невільників. Цей регіон був прикордонною зоною між фракійцями та скіфами, де кочові скіфи здійснювали набіги на фракійські поселення з метою захоплення рабів. Самі фракійці також були відомі тим, що продавали своїх дітей работорговцям, а племена, що жили вище за течією Дунаю, обмінювали невільників на сіль. Сільськогосподарські угіддя навколо грецьких міст населяли еллінізовані скіфські землероби, які виступали посередниками в работоргівлі, перепродаючи грекам у міста захоплених кочовими скіфами рабів.
У III столітті до нашої ери Полібій зазначав, що кількість людей, захоплених у полон та відправлених у рабство з узбережжя Північного Причорномор'я, була більшою, ніж будь-де у відомому світі.
Римська работоргівля Торгівля рабами на Чорному морі продовжилася після того, як грецькі міста Чорного моря стали васалами Римської імперії.
Стародавній Шовковий шлях, що з'єднував Середземномор'я та Китай у Східній Азії, можливо, існував ще в ІІІ столітті до нашої ери, оскільки китайський шовк, знайдений у Римі, датується приблизно 200 роком до нашої ери.Mayers, K. (2016). The First English Explorer: The Life of Anthony Jenkinson (1529–1611) and His Adventures on the Route to the Orient. Storbritannien: Matador. p. 122-123 Шовковий шлях з'єднував Середземномор'я двома шляхами. З Китаю Шовковий шлях продовжувався через Тянь-Шань, Хамі, Турфан, Алмалик, Ташкент, Самарканд і, нарешті, Бухару, де він розділявся на дві головні магістралі: південний шлях з Бухари до Мерва, а звідти до Антіохії, Трапезунда або Алеппо; або північний шлях з Бухари через пустелю Каракуми до Каспійського моря, Астрахані та Казані поблизу Чорного моря. Шовковим шляхом продавали не лише текстиль, коштовності, метали та косметику, а й рабів. пов'язуючи работоргівлю на Шовковому шляху з Бухарською работоргівлею а також работоргівлею на Чорному морі.У І столітті римський письменник Страбон описав Діоскури, головний чорноморський порт Кавказу, та грецьке місто Танаїс як головні порти понтійської работоргівлі, звідки «понтійські» раби, такі як скіфи або пафлагонці, яких ворожі племена продавали як військовополонених або продавали їхні сім'ї підлітками, експортувалися до Середземномор'я, і їх можна було знайти в Стародавніх Афінах.
Візантія також була ринком для чорноморської работоргівлі.
Середньовіччя У Середньовіччі поряд з релігійними кордонами формувалися неформальні рабські зони, які перетиналися і в Чорноморському регіоні. І християни, і мусульмани забороняли поневолення людей своєї віри, але обидві релігії схвалювали поневолення людей іншої віри.Slavery in the Black Sea Region, C.900–1900: Forms of Unfreedom at the Intersection Between Christianity and Islam. (2021). Nederländerna: Brill. 5
Таким чином, работоргівля розвивалася у певній паралелі з релігійними принципами. Попри те, що християни зазвичай не поневолювали інших християн, а мусульмани – мусульман, обидві сторони допускали поневолення людей, яких вони вважали єретиками. Це призводило до того, що католики могли поневолювати православних, а мусульмани-суніти – мусульман-шиїтів.Korpela, J. (2018). Slaves from the North: Finns and Karelians in the East European Slave Trade, 900–1600. Nederländerna: Brill. 242
І християни, і мусульмани схвалювали поневолення язичників, які в Середньовіччі стали основною метою работоргівлі. Язичницькі військовополонені часто продавалися ворогуючими язичницькими племенами работорговцям.
Візантійська работоргівля (V–XIII ст.)
Передісторія Работоргівля, що передбачала перевезення людей з Чорноморського регіону до Середземномор'я за часів Римської імперії, не припинилася і в період Візантійської імперії. Хоча візантійська работоргівля не має повного документального підтвердження, імовірно, вона продовжувала функціонувати за усталеними принципами: військовополонені та діти продавалися їхніми власними родинами.Roşu, Felicia (2021). Slavery in the Black Sea Region, c.900–1900 – Forms of Unfreedom at the Intersection Between Christianity and Islam. Studies in Global Slavery, Volume: 11. Brill. p. 19
У Середньовіччі ринок рабів формувався з урахуванням релігійних кордонів. На християнських невільничих ринках заборонялася торгівля християнськими рабами, а на мусульманських – мусульманськими. Работоргівля пристосувалася до цієї ситуації, що призвело до зростання цінності язичників, яких можна було продавати як християнам, так і мусульманам. Протягом раннього Середньовіччя язичники зі Східної та Північної Європи стали найбільш затребуваним об'єктом работоргівлі як у Візантійській імперії, так і в ісламському арабському світі, де після поневолення їх часто змушували приймати відповідно християнство або іслам.Pargas & Schiel, Damian A.; Juliane (2023). The Palgrave Handbook of Global Slavery Throughout History. Tyskland: Springer International Publishing. p. 131
Работоргівля Через Чорне море та візантійський Крим пролягали численні шляхи рабів, які вели до візантійського Середземномор'я та ісламського Близького Сходу. Різні сторони захоплювали полонених і переправляли їх до візантійського Криму та інших чорноморських портів, звідки вони далі прямували на невільничі ринки Середземномор'я через візантійський Константинополь і на Близький Схід.
Угорщина Работоргівля з Балкан була спрямована переважно на балканську работоргівлю в Адріатичному, а не в Чорному морі. Однак у IX столітті угори регулярно здійснювали набіги на слов'ян і продавали своїх полонених візантійським работорговцям у чорноморському порту Керч в обмін на парчу, вовну та інші вироби.Pargas & Schiel, Damian A.; Juliane (2023). The Palgrave Handbook of Global Slavery Throughout History. Tyskland: Springer International Publishing. p. 161
Ахмад ібн Русте, перський мандрівник X століття, згадує це так:Мадярська країна (Етелькоз) багата на ліс і воду. Земля добре зрошується і дає рясні врожаї. Вони панують над усіма слов'янами, що живуть по сусідству, і накладають на них важку данину. Ці слов'яни повністю в їхній владі, як полонені. Мадяри - язичники, поклоняються вогню. Вони здійснюють грабіжницькі набіги на слов'ян і прямують узбережжям [Чорного моря] зі своїми бранцями до порту на візантійській території під назвою Керч.
Работоргівля варягів та вікінгів Варяги перевозили європейських рабів, захоплених під час набігів у Східній Європі, у два пункти призначення з сучасної Росії через Волзький торговий шлях; один — до Аббасидського халіфату на Близькому Сході через Каспійське море, работоргівлю Саманідів та Іран; і один — до Візантійської імперії та Середземномор'я через Дніпро та работоргівлю на Чорному морі.The Palgrave Handbook of Global Slavery Throughout History. (2023). Tyskland: Springer International Publishing. p. 126 Протягом VIII-X століть рабами зі Східної Європи та Балтійського моря торгували для елітних домогосподарств Візантії та ісламського світу через Дніпровську та Волзьку річкові системи, імперію Каролінгів та Венецію. Однією з причин виникнення Русі було те, що варязькі поселенці осідали тут і торгували із захопленими рабами. Арабські купці з Каспійського моря та візантійські купці з Чорного моря привозили свої товари на торгові ринки Русі, де вони зустрічали торговців і воїнів-варягів, і обмінювали свої товари на рабів, захоплених варягамиу Східній Європі.