У 1990-х роках економіка колишнього Радянського Союзу (РРФСР), а потім і Росії, пережила глибокий спад, що супроводжувався сплеском інфляції, зниженням інвестицій, наростанням зовнішнього боргу, бартеризацією економіки, зменшенням доходів населення та багатьма іншими негативними явищами. У цей період проводилася низка економічних реформ, у тому числі лібералізація цін та зовнішньої торгівлі, масова приватизація. Одним із результатів реформ став перехід економіки країни від планової до ринкової. У 1990-ті роки визначилося і зростання розриву в економічному розвитку регіонів країни.

Хронологія

1991 рік

Січень — «павловська» грошова реформа Березень — ухвалено закон «Про конкуренцію та обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках» Квітень — зареєстровано банк «Югорський» 3 липня — Верховна Рада РРФСР ухвалила закон «Про приватизацію державних та муніципальних підприємств у РРФСР»Волконський В. О. «Драма духовної історії: позаекономічні підстави економічної кризи» Розділ «Економічні підстави багатополярного світу» — М., «Наука», 2002. Жовтень — на VЗ'їзді народних депутатів РРФСР президент Росії Борис Єльцин оголосив про проведення в Росії радикальних економічних реформ Листопад — головою Держкоммайна призначено Анатолія Чубайса 19 грудня — постанова уряду РРФСР № 55 «Про заходи щодо лібералізації цін». 29 грудня — видано «Основні положення програми приватизації державних та муніципальних підприємств у Російській Федерації у 1992 році» Грудень — постанова уряду Росії про реорганізацію колгоспів та радгоспів у будь-яку стандартну форму асоціацій

1992 рік

2 січня — лібералізація цін, початок галопуючого зростання цін 29 січня — Указ про свободу торгівлі 11 червня — постановою Верховної Ради Російської Федерації № 2980-I затверджено «Державну програму приватизації державних та муніципальних підприємств у Російській Федерації на 1992 р.»Д. Б. Кувалін «Економічна політика та поведінка підприємств: механізми взаємного впливу» Глава «Способи адаптації російських підприємств до трансформаційної економічної кризи» // М.: МАКС Пресс, 2009. Липень — Верховна Рада Росії призначила В. В. Геращенка на посаду голови ЦБ РФ Серпень — указ президента Росії «Про введення системи приватизаційних чеків у Російській Федерації»

На початку 1992 року невдовзі після лібералізації цін у російській економіці виникли повсюдні затримки грошових платежів і, як наслідок, утворилася величезна сума заборгованості юридичних осіб одна одній. До червня 1992 року ця заборгованість досягла 2—2,5 трлн руб, ставши порівнянною з дохідною частиною федерального бюджету. Наслідком неплатежів були стрімке зростання заборгованості із зарплат (зарплати видавалися грошовими сурогатами), неперерахування податків до держбюджету та загроза зупинки життєзабезпечувальних виробництв (водопостачання, транспорту, електроенергетики тощо). Таким чином, проблема неплатежів стала одним із головних факторів, що визначали на той час економічну ситуацію в Росії.

Усвідомивши крайню гостроту ситуації, у квітні-травні 1992 року федеральна влада розпочала пом'якшення фінансової та монетарної політики, що полягало в основному у відновленні кредитування підприємств. Однак цих заходів виявилося недостатньо, і неплатежі продовжували наростати. У серпні—вересні 1992 року з ініціативи нового керівництва ЦБ РФ проводиться великомасштабна акція зі зниження рівня заборгованості в економіці: на основі кредитної емісії в розмірі 1 трлн рублів було проведено взаємозаліки боргів підприємств. Цей захід дозволив поповнити обігові кошти підприємств, призупинити завдяки цьому падіння виробництва та зменшити обсяг неплатежів, знявши на певний час гостроту проблеми. Однак, оскільки поповнення обігових коштів відбувалося в умовах вільного ціноутворення в розбалансованій економіці, така велика емісія дала сильний інфляційний ефект, і незабаром обігові кошти знову знецінилися.

У 1992 році, після лібералізації цін та спроб посилення грошово-кредитної політики, серед російських підприємств набув широкого поширення бартер.

Лібералізація цін урядом Гайдара призвела до зростання цін у 26 разів. Кошти населення, накопичені до 1990 року на рахунках в ощадкасах (реорганізованих в Ощадбанк) і становили на той момент третину ВВП СРСР, були запозичені урядом СРСР, а потім Російської Федерації для фінансування дефіциту бюджету. За їх використання Ощадбанку до червня платили за ставкою 5 %, яка вже у 1991 році була багаторазово нижчою за інфляцію (за 1991 рік 168 %). До 29 червня 1992 року її підняли до 15 %, хоча навіть офіційна облікова ставка Центробанку (за кредитами комерційним банкам) на той час вже досягла 80 %. До 22 жовтня 1992 року ставку Мінфіну за кредитами Ощадбанку підняли лише до 45 % річних. Таким чином, купівельна спроможність вкладів населення в Ощадбанку на 31 грудня 1991 року (та збільшених з 30 березня 1991 року на розмір 40%-ї «горбачовської компенсації» при підвищенні роздрібних цін), за рік скоротилася більш ніж на 94 %. А з моменту, коли заощадження громадян були запозичені урядом, вони зберегли трохи більше 2 % від своєї величини (на грудень 1990 року).

Для того, щоб зберегти вклади населення, керівник Центробанку Георгій Матюхін пропонував на тлі лібералізації цін лібералізувати й плату за гроші, тобто відсоткові ставки за депозитами, наблизивши їх до реально позитивних (відносно інфляції) значень. Однак цю ідею не прийняли, Матюхіна за наполяганням Є. Гайдара у червні 1992 року було звільнено.

1993 рік

26 липня — 7 серпня — грошова реформа Жовтень — банківська криза У грудні 1993 року громадський рух вкладників Ощадбанку змусив президента Росії Бориса Єльцина видати указ про нарахування одноразових компенсацій за вкладами у 3-кратному розмірі порівняно із залишками на рахунках на 1 січня 1992 року. Ця сума явно не покривала втрат, однак і ця виплата була відкладена на рік, а потім не була здійснена.

1994 рік

11 жовтня — обвальне падіння курсу рубля щодо долара США («чорний вівторок»)

Восени 1994 року російські вугільні, нафтові, електроенергетичні, металургійні компанії та залізничники уклали угоду про тимчасове заморожування цін на свою продукцію в рамках операцій між цими галузями. Ця домовленість сприяла зниженню темпів інфляції в країні.

1995 рік

Держдума РФ зробила за протидії уряду наступний крок назустріч вкладникам Ощадбанку, ухваливши 24 лютого 1995 року Федеральний закон «Про відновлення та захист заощаджень громадян Російської Федерації», який стосувався:

вкладів в Ощадний банк РФ, зроблених до 20 червня 1991 року, накопичувальних вкладів в організації державного страхування Російської Федерації (раніше Держстрах СРСР), зроблених у період до 1 січня 1992 року; державних цінних паперів СРСР та РРФСР, розміщення яких проводилося на території РРФСР у період до 1 січня 1992 року.

Заморожені заощадження громадян було оголошено державним внутрішнім боргом Російської Федерації, гарантованим державною власністю та всіма активами, що перебувають у розпорядженні уряду. Було роз'яснено, що цінність заощаджень громадян визначається купівельною спроможністю валюти СРСР у 1990 році, «виходячи з вартості фіксованого набору основних споживчих товарів та послуг, що включає раціон харчування, товари та послуги, які забезпечують нормальне фізіологічне існування людини».

Заморожені заощадження громадян було оголошено цільовими борговими зобов'язаннями (ЦБЗ) і мали індексуватися щомісяця урядом у міру зростання вартості мінімального споживчого кошика. При цьому порядок повернення коштів ЦБЗ визначено не було, жодні ЦБЗ не випускалися і не індексувалися. Серпень — банківська криза Грудень — ухвалено закон «Про акціонерні товариства»

Проведено знамениті заставні аукціони.

1996 рік

У травні 1996 року вийшов президентський указ Єльцина про компенсацію вкладів населення у (що було у менше за розмір інфляції з червня 1991 року) та дозвіл видати з вкладів попередні компенсації в розмірі особам, яким на момент заморожування вкладів було по 75років. Далі вік тих, кому дозволялося видати , щорічно знижувався (до 2009 року цю суму змогли отримати ті, кому в 1991-му було 25років). З 1998 року спадкоємцям стали видавати із заморожених вкладів компенсації на похорон спадкодавця.

1997 рік

4 серпня — указ президента Росії Б. М. Єльцина «Про зміну номінальної вартості грошових знаків та масштабу цін»

Наприкінці 1997 року прискорилися негативні процеси у сфері фінансів: зросли ставки відсотків за державними цінними паперами та міжбанківськими кредитами, а також відбулося різке зниження вартості російських корпоративних цінних паперів. Так, у IIIкварталі 1997 року середній дохід за ДКО на вторинному ринку дорівнював 19 %, а в IVкварталі — 26,3 %. У IIIкварталі 1997 року середня ставка за одноденними рублевими кредитами на московському міжбанківському ринку становила 16,6 %, у IVкварталі — 25,2 %.

1998 рік

1 січня — 1000-кратна деномінація рубля.

У 1998 році частка бартерних операцій у російській економіці піднялася до 51 %.

У Iкварталі 1998 року середній дохід за ДКО на вторинному ринку дорівнював 29,1 %, у IIкварталі — 49,2 %. У Iкварталі 1998 року середня ставка за одноденними рублевими кредитами на московському міжбанківському ринку становила 26,8 %, у IIкварталі — 44,4 %.

До серпня 1998 року влада втратила ресурси для фінансування короткострокового держборгу та утримання курсу рубля. 17 серпня 1998 року було оголошено дефолт за внутрішніми зобов'язаннями (ДКО, ОФП) та фактично оголошено про відмову підтримувати курс рубля. Це означало крах макроекономічної політики, що проводилася з 1992 року. Внаслідок фінансової кризи російська економіка зазнала важкого удару, наслідком чого стало різке знецінення рубля, спад виробництва, значне зростання інфляції, падіння рівня життя населення.

1999 рік

Спад російської економіки, що стався у 1998 році, був короткочасним і незабаром змінився масштабним економічним зростанням. Перехід від спаду до зростання пояснюється комплексом причин: Зростання цін на світовому ринку на товари російського експорту, насамперед на нафту, нафтопродукти та на природний газ. Позитивні зміни в макроекономічній політиці. По-перше, відновлення економічного зростання було визнано важливішим пріоритетом, ніж стримування інфляції. По-друге, було визнано неефективним використання завищеного курсу рубля як засобу стримування інфляції, формування курсу рубля фактично стало ринковим. По-третє, було вжито заходів щодо ліквідації затримок з пенсій, допомог та зарплат, а держава практично повністю відмовилася від практики невиконання своїх фінансових зобов'язань перед підрядниками за держзамовленнями та перед бюджетними організаціями, що мала місце до цього. По-четверте, було ухвалено рішення про відмову від відновлення ринку фінансових держзобов'язань, оскільки було визнано, що покриття дефіциту бюджету за рахунок масштабних позик створює значні ризики економічній стабільності. По-п'яте, наприкінці 1998 року та у 1999 році влада успішно застосувала регулювання цін природних монополістів як економічний важіль і до початку 2000 року темп зростання цін на продукцію природних монополій був значно нижчим за середній темп зростання цін в економіці. Зниження середньої реальної зарплати у найманих працівників та зниження інших грошових доходів населення. Наявність великого обсягу законсервованих виробничих ресурсів, що з'явився в період глибокого економічного спаду у 1990-ті роки. Коли наприкінці 1990-х років попит на російському ринку почав зростати, значна частина раніше простоюючих потужностей була введена в дію, що не потребувало значних капіталовкладень.

Промисловість

Нафтова промисловість

У листопаді 1991 року зареєстровано концерн «Лангепас-Урай-Когалимнафта» при Мінпаливенерго.

У квітні 1993 року було створено акціонерні товариства відкритого типу «Сургутнафтогаз», Лукойл та ЮКОС.

У травні 1994 року було зарізано директора АТ «Нафтобур» Олега Литвинова.

У вересні 1994 року було вбито комерційного директора компанії «Нафта Самари» Юрія Шебанова.