Лібераліза́ція цін або ві́дпуск цін — елемент економічної політики російського уряду на початку 1990-х років, що полягав у послабленні державного регулювання в галузі ціноутворення.
Історія
У попередні роки в економіці СРСР застосовувалися регульовані державні ціни на абсолютну більшість вироблених товарів (робіт, послуг). Обговорення серед вищого керівництва країни щодо можливості переходу до вільних цін розпочалися за кілька років до розпаду СРСР. На засіданні Політбюро ЦК КПРС 3 листопада 1989 року М. І. Рижков висловив думку, що продовольча проблема в країні не буде вирішена, «якщо до 1991 року не підійдемо до вільних цін»В Політбюро ЦК КПРС…: За записами Анатолія Черняєва, Вадима Медведєва, Георгія Шахназарова (1985—1991) / Упоряд. А. Черняєв, В. Медведєв, А. Вебер; Горбачов-Фонд. — : Альпіна Бізнес Букс, 2006. — ISBN 5-9614-0354-8.. У 1991 році криза призвела до втрати контролю за зростанням грошової маси в народному господарстві, а триваючий виробничий спад — до скорочення обсягу товарної пропозиції. Спроби поступового переходу від встановлених цін до договірнихПостанова Ради міністрів СРСР від 12 листопада 1990 року № 1134 «Про перехід до застосування договірних роздрібних цін на окремі види товарів народного споживання»Указ президента СРСР від 19 березня 1991 року № УП-1666 «Про реформу роздрібних цін та соціальний захист населення» проблему не вирішили. До кінця 1991 року співвідношення грошової маси до товарної пропозиції досягло трикратного рівня, що свідчило про загрозливу економічну нерівновагу. Це проявлялося в наростаючому товарному дефіциті, особливо продовольства у великих містах. Для більшості фахівців стало очевидним, що необхідний перехід народного господарства країни на ринкові рейки, який вимагатиме відмови від державного регулювання в галузі ціноутворення. Передбачалося передати функції ціноутворення безпосередньо суб'єктам підприємницької діяльності, які встановлюють ціну під впливом конкуренції, виходячи з наявного попиту та пропозиції.
Відпуск цін був першим пунктом програми невідкладних економічних реформ Бориса Єльцина, запропонованої V з'їзду народних депутатів РРФСР, що відбувся у жовтні 1991 року. Пропозиція про відпуск цін зустріла беззастережну підтримку з'їзду (878 голосів «за», і лише 16 «проти»).
Єгор Гайдар згадував: У жовтні 1991 року ми припускали, що можна відкласти лібералізацію цін до середини 1992 року, а до того часу створити важелі контролю над грошовим обігом у Росії. Через кілька днів після початку роботи в уряді, ознайомившись із картиною продовольчого постачання великих російських міст, був змушений визнати, що відтермінування лібералізації до липня 1992 року неможливе. У цьому випадку до літа 1992 року ми опинимося приблизно там само, де були більшовики влітку 1918-го. Залишалася єдино можлива лінія в економічній політиці, що давала шанси на запобігання катастрофі — лібералізація цін, скорочення підконтрольних державі витрат, якнайшвидше відокремлення грошової системи Росії від грошових систем інших пострадянських держав. Йшлося про розвиток подій у ядерній державі, стабільність якої багато в чому залежала від того, що відбуватиметься з продовольчим постачанням міст.
Фактично радикальна лібералізація споживчих цін була здійснена 2 січня 1992 року відповідно до Указу президента РРФСР від 3 грудня 1991 року № 297 «Про заходи щодо лібералізації цін» та Постановою Уряду РРФСР від 19 грудня 1991 року № 55 «Про заходи щодо лібералізації цін», в результаті чого 90 % роздрібних цін та 80 % оптових цін були звільнені від державного регулювання. При цьому контроль за рівнем цін на низку соціально значущих споживчих товарів та послуг (хліб, молоко, громадський транспорт) було залишено за державою (і на деякі з них зберігається досі). Спочатку націнки на такі товари були обмежені, однак у березні 1992 року стало можливим скасовувати ці обмеження, чим скористалася більшість регіонів. Крім відпуску цін, починаючи з січня 1992 року було здійснено низку інших важливих економічних реформ, зокрема, лібералізацію зарплат, запроваджено свободу роздрібної торгівлі тощо.
Спочатку перспективи лібералізації цін викликали серйозні сумніви, оскільки здатність ринкових сил визначати ціни на товари була обмежена цілою низкою факторів. Насамперед, лібералізація цін розпочалася до приватизації, тож народне господарство переважно перебувало у власності державиВиняток становила лише торгівля на продуктових ринках, яка робила дуже невеликий внесок в економіку країни.. По-друге, реформи було розпочато на федеральному рівні, тоді як контроль за цінами традиційно здійснювався на місцевому рівні, і в низці випадків місцева влада вважала за краще зберегти цей контроль напряму, незважаючи на відмову з боку уряду надавати субсидії таким регіонам. У січні 1995 року ціни приблизно 30 % товарів продовжували так чи інакше регулюватися. Наприклад, влада чинила тиск на приватизовані магазини, використовуючи той факт, що земля, нерухомість та комунальні послуги, як і раніше, залишалися в руках держави. Місцева влада також створювала перешкоди для торгівлі, наприклад, забороняючи експорт продовольства в інші області. По-третє, виникли могутні злочинні угруповання, які блокували доступ на існуючі ринки та збирали данину шляхом рекету, тим самим спотворюючи ринкові механізми ціноутворення. По-четверте, поганий стан засобів зв'язку та високі транспортні витрати ускладнювали здатність підприємств та окремих громадян ефективно реагувати на ринкові сигнали. Незважаючи на ці труднощі, на практиці ринкові сили почали відігравати значну роль у ціноутворенні, і нерівновага в економіці почала зменшуватисяBerkowitz D., DeJong D. N., Husted N. Quantifying Price Liberalization in Russia // Journal of Comparative Economics — 1998. — Vol. 26, No. 4. — P. 735. .
Наслідки Лібералізація цін стала одним із найважливіших кроків на шляху переходу економіки країни на ринкові засади. За твердженням самих авторів реформ, зокрема, Гайдара, завдяки лібералізації магазини країни за досить короткий час наповнилися товарами, збільшилися їхній асортимент та якість, були створені головні передумови для формування в суспільстві ринкових механізмів господарюванняЭкономика переходного периода. — 1998.. Як писав співробітник інституту Гайдара Володимир Мау, «головне, чого вдалося досягти в результаті перших кроків економічних реформ — подолати товарний дефіцит і відвести від країни загрозу голоду, що насувався, взимку 1991—1992 року, а також забезпечити внутрішню конвертованість рубля»Мау В. — 1999..
До початку реформ представниками Уряду Росії стверджувалося, що лібералізація цін призведе до їх помірного зростання — коригування між попитом та пропозицією. Згідно із загальноприйнятою точкою зору, фіксовані ціни на споживчі товари були в СРСР занижені, що викликало підвищений попит, а це, своєю чергою, — нестачу товарів. Передбачалося, що в результаті корекції товарна пропозиція, виражена в нових ринкових цінах, буде вищою за стару приблизно в 3 рази, що забезпечить економічну рівновагу.
Однак лібералізація цін не була узгоджена з монетарною політикою. Внаслідок лібералізації цін до середини 1992 року російські підприємства залишилися практично без обігових коштівЕкономічні суб'єкти пострадянської Росії: Інституційний аналіз. — Глава: «Звідки пішов російський бізнес, або Як виникла „економіка фізичних осіб“» // Під ред. Р. М. Нурєєва. — : Московський громадський науковий фонд, 2001. — Серія: «Наукові доповіді».. Починаючи з квітня, Центробанк почав здійснювати масштабну видачу кредитів сільському господарству, промисловості, колишнім радянським республікам та емісію для покриття дефіциту бюджету. За цим послідувала інфляція, яка за підсумками 1992 року склала 2600 %. На думку Андрія Ілларіонова, настільки висока інфляція мала своїми причинами підвищення державних витрат у рік лібералізації майже на 14 % ВВП, а також те, що в рік лібералізації не було проведено грошову реформу. Ілларіонов, таким чином, наголошує на принциповій відмінності політики Гайдара від політики інших пострадянських урядівІлларіонов А. Чим Гайдар відрізняється від Бальцеровича, Клауса, Лаара, etc.? . Польський економіст Лешек Бальцерович покладає провину за негативні наслідки лібералізації цін та інших російських економічних реформ на політичні конфлікти, що завадили нормальній роботі урядуЕкономіст Лешек Бальцерович.Про Гайдара та ненависть до реформаторів ..
Лібералізація цін призвела до гіперінфляції, знецінення заробітної плати, доходів і заощаджень населення, зростання безробіття, а також до посилення проблеми нерегулярності виплати заробітківСоціальний захист населення: Російсько-канадський проект / Під ред. Н. М. Римашевської. — : РІЦ ІСЕПН, 2002. — Глава: «Соціальні проблеми перехідного періоду».. Поєднання цих факторів з економічним спадом, зростанням нерівності в доходах та нерівномірним розподілом заробітків між регіонами призвело до стрімкого падіння реальних заробітків для значної частини населення та її зубожінняKlugman J., Braithwaite J. Poverty in Russia during the Transition: An Overview // The World Bank Research Observer — 1998. — Vol. 13, No. 1. — P. 37.. Частка бідних та дуже бідних домогосподарств між 1992 та 1995 рр. збільшилася з 33,6 % до 45,9 % країн, де було проведено «шокову терапію».
Пояснюючи причини високої інфляції, реформатори стверджували, що вони не були пов'язані власне з лібералізацією цінНємцов Б. Міфи та правда про Гайдара // Газета.Ru. — 2009. — 22 грудня.. Як такі причини вони наводили політичний тиск, насамперед з боку Верховної Ради, який змушував проводити емісію грошей, а також приплив рублів, надрукованих у сусідніх республіках.
На думку низки економістів, в умовах практично повної монополізації виробництва, лібералізація цін фактично призвела до зміни органів, які їх встановлюють: замість державного комітету цим стали займатися самі монопольні структури, наслідком чого стало різке підвищення цін та одночасне зниження обсягів виробництваЯвлінський Г. О. Реформатори приходять до влади // Forbes.RuСмагін Б. І. Економічний аналіз та статистичне моделювання аграрного виробництва: монографія. — Мічурінськ: Видавництво Мічурінського державного аграрного університету, 2007.. Таким чином проявився типово монопольний ефект. На думку співробітника МічДАУ Б. І. Смагіна, державна система ціноутворення була фактично замінена не ринковою, а монопольною, властивістю якої є підвищений рівень рентабельності при низькому обсязі випуску продукції, що своєю чергою призводить до прискорення інфляції та до скорочення виробництва. На думку економіста Г. О. Явлінського, монополії почали диктувати ціни реалізації та закупівельні ціни на сировину, що дало поштовх гіперінфляції, уникнути цього можна було, давши населенню перед початком лібералізації цін можливість придбати засоби виробництва — магазини, землю, вантажний автотранспорт. Тобто, провівши малу приватизацію.