«Ніч лагідна» — четвертий і останній завершений роман американського письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда. Події роману 1934 року відбуваються на Французькій Рив'єрі наприкінці епохи джазу описують зліт і падіння Діка Дайвера, перспективного молодого психіатра, та його дружини Ніколь, яка є однією з його пацієнток. Історія відображає події з життя автора та його дружини Зельди Фіцджеральд, коли Дік починає занурюватися в алкоголізм, а Ніколь бореться з психічним захворюванням.

Фіцджеральд розпочав роботу над романом у 1925 році після публікації свого третього роману «Великий Гетсбі». Під час тривалого процесу написання психічний стан його дружини швидко погіршувався, і їй знадобилася тривала госпіталізація через суїцидальні та вбивчі схильності. Після госпіталізації в Балтиморі, штат Меріленд, автор орендував маєток Ла Пе в передмісті Тоусона, щоб бути ближче до дружини, і продовжував працювати над рукописом.

Працюючи над книгою, Фіцджеральд зіткнувся з фінансовими труднощами та багато пив. Він тримався на плаву, позичаючи гроші у свого редактора Макса Перкінса та свого агента Гарольда Обера, а також пишучи оповідання для комерційних журналів. Фіцджеральд завершив роботу восени 1933 року, а журнал «Scribner's Magazine» опублікував роман у чотирьох частинах між січнем і квітнем 1934 року, перш ніж він був опублікований 12 квітня 1934 року. Хоча художник Едвард Шентон ілюстрував серіалізацію, він не розробляв дизайн обкладинки книги. Обкладинка була роботи невідомого художника, і Фіцджеральду вона не сподобалася. Назва взята з поеми «Ода солов'ю» Джона Кітса.

Було опубліковано дві версії роману. Перша версія, опублікована в 1934 році, використовує флешбеки; друга, перероблена версія, підготовлена другом і критиком Фіцджеральда Малкольмом Коулі на основі нотаток до переробки, залишених Фіцджеральдом, розташована в хронологічному порядку та була вперше опублікована посмертно в 1948 році. Критики припускають, що перегляд Коулі був здійснений через негативні відгуки про часову структуру першої версії книги.

Фіцджеральд вважав «Ніч лагідна» своїм шедевром. Хоча після виходу цей роман отримав стриману реакцію, з роками його популярність зростала, і зараз його вважають одним із найкращих творів Фіцджеральда. У 1998 році видання «Сучасна бібліотека» поставило його на 28-ме місце у своєму списку 100 найкращих англомовних романів 20-го століття.

Сюжет

Дік і Ніколь Дайвер — гламурна пара, що орендує віллу на півдні Франції та оточує себе групою американських емігрантів. Розмарі Хойт, 17-річна акторка, та її мати зупинилися на сусідньому курорті. Розмарі закохується в Діка та зближується з Ніколь.

Розмарі відчуває, що з парою щось не так, і її підозри підтверджуються, коли інша гостя вечірки, Вайолет Маккіско, повідомляє, що була свідком нервового зриву Ніколь у ванній кімнаті. Томмі Барбан, ще один гість, стає на захист Ніколь і наполягає на тому, що Вайолет бреше. Розлючений цим звинуваченням, чоловік Вайолет, Альберт, влаштовує дуель з Барбаном на пляжі, але обидва промахуються. Після цих подій Дік, Ніколь, Розмарі та інші залишають Французьку Рив'єру.

Невдовзі, Розмарі стає постійною супутницею Діка та Ніколь у Парижі. Вона намагається спокусити Діка у своєму готельному номері, але він відхиляє її залицяння, хоча й зізнається, що кохає її. Значно пізніше темношкірого чоловіка на ім'я Джулс Петерсон знаходять убитим у ліжку Розмарі в готелі, що може призвести до скандалу, здатного зруйнувати кар'єру Розмарі. Дік виносить залите кров'ю тіло з кімнати, щоб приховати будь-які натяки на сексуальні стосунки між Розмарі та Петерсоном.

У розповіді відбувається флешбек. Навесні 1917 року Дік Дайвер — перспективний молодий лікар — відвідує психопатолога Франца Грегоровіуса в Цюриху, Швейцарія. Під час візиту до Франца він зустрічає пацієнтку на ім'я Ніколь Воррен, заможну молоду жінку, сексуальне насильство з боку батька якої призвело до неврозу.

Протягом певного часу вони обмінюються листами. З дозволу Франца, який вважає, що дружба з Діком корисна для благополуччя Ніколь, вони починають зустрічатися. У міру того, як лікування прогресує, Ніколь закохується в Діка, у якого, своєю чергою, розвивається синдром Флоренс Найтінгейл. Він вирішує одружитися з Ніколь, щоб забезпечити їй тривалу емоційну стабільність.

Франц пропонує Діку партнерство у швейцарській психіатричній клініці, і Ніколь використовує свої кошти, щоб оплатити підприємство. Після смерті батька Дік вирушає до Америки на похорон, а потім до Риму в надії побачити Розмарі. Вони починають короткий роман, який закінчується раптово та болісно. Розбитий горем Дік потрапляє в бійку з італійською поліцією та зазнає фізичного побиття. Сестра Ніколь допомагає йому вибратися з в'язниці. Після цього публічного приниження його початковий алкоголізм посилюється. Коли його алкоголізм загрожує його медичній практиці, частку Діка в клініці за пропозицією Франца викуповують американські інвестори.

Шлюб Діка та Ніколь розпадається, оскільки він не може забути Розмарі, що стала успішною голлівудською зіркою. Ніколь дистанціюється від Діка, оскільки його самовпевненість і дружелюбність перетворюються на сарказм і грубість по відношенню до всіх. Його постійне незадоволення собою і думки про те, ким він міг би бути, підживлюють його алкоголізм, і Діка стає ніяковим у соціальних та сімейних ситуаціях. Самотня Ніколь зав'язує роман з Томмі Барбаном. Пізніше вона розлучається з Діком і одружується зі своїм коханцем.

Головні персонажі

Річард «Дік» Дайверперспективний молодий психіатр та випускник Єльського університету, який одружується зі своєю пацієнткою Ніколь Дайвер та стає алкоголіком. Ніколь Дайвер (до шлюбу Воррен)заможна пацієнтка психіатричної лікарні, яка стала жертвою інцесту та стала дружиною Діка Дайвера. Персонажку засновано на Зельді Фіцджеральд. Розмарі Хойтвісімнадцятирічна голлівудська акторка, яка закохується в Діка Дайвера. Персонажку засновано на Лоїс Моран. Томмі Барбанфранко-американський найманець, з яким у Ніколь Дайвер зав'язується роман. Персонажа засновано на французького льотчика Едуара Жозана та італо-американського піаніста-композитора Маріо Браджотті.: «Oddly enough, the character of Tommy, or rather some of the mannerisms of Tommy, were taken from Mario Braggiotti, the brother of Stiano.» Франц Грегоровіусшвейцарський психопатолог клініки Домлера, який знайомить молодого Діка Дайвера зі своєю пацієнткою Ніколь Воррен. Бет «Baby» Ворренстара діва, старша сестра Ніколь, яка не схвалює її шлюб з Діком Дайвером. Ейб Норткомпозитор-алкоголік, якого пізніше вбивають у нью-йоркському підпільному барі. Персонажа засновано на творах Рінґа Ларднера та Чарльза Макартура. Мері Нортдружина Ейба Норта, що розлучається з ним, одружується знову і стає багатою графинею Мінгетті. Альберт Маккіскоамериканський романіст, який виграє дуель проти Томмі Барбана. За мотивами роману Роберта МакАлмона. Вайолет Маккіскодружина Альберта Маккіско, яка виявляє божевілля Ніколь і намагається очорнити її репутацію. Джулс Петерсончорношкірий чоловік зі Скандинавії, що допомагає Ейбу Норту, і якого пізніше знаходять мертвим у готельному номері Розмарі Хойт.

Історія написання

Перебування в Європі

Перебуваючи за кордоном у Європі, Ф. Скотт Фіцджеральд почав писати свій четвертий роман майже через три тижні після публікації «Великого Гетсбі» у квітні 1925 року. Він планував розповісти історію Френсіса Меларкі, молодого голлівудського техніка, який відвідує Французьку Рив'єру зі своєю владною матір'ю. Френсіс потрапляє в коло чарівних американських емігрантів, емоційно розпадається та вбиває свою матір. Попередні назви роману Фіцджеральда були «Всесвітня виставка», «Наш тип» та «Хлопчик, який убив свою матір». Персонажі чарівних американських емігрантів були засновані на знайомих Фіцджеральда, Джеральді та Сарі Мерфі, та отримали імена Сета та Діни Пайпер. Френсіс мав закохатися в Діну, що мало призвести до його занепаду.

Фіцджеральд написав п'ять чернеток цієї ранньої версії роману у 1925 та 1926 роках, але не зміг її завершити. Майже все, що він написав, увійшло до завершеної роботи у зміненому вигляді. Прибуття Френсіса на Рив'єру з матір'ю та його знайомство з Пайперами перепліталося було замінено прибуттям Розмарі Хойт з матір'ю та її знайомством з Діком та Ніколь Дайвер. Персонажі, створені в цій ранній версії, збереглися до останньої версії роману, зокрема Ейб та Мері Норт (спочатку Грант) і подружжя Маккіско.

Кілька інцидентів, таких як приїзд Розмарі та ранні сцени на пляжі, її візит до кіностудії «Рів'єра» та вечеря на віллі Дайверів, з'явилися в цій оригінальній версії, але з Френсісом у ролі враженого стороннього, яку пізніше виконала Розмарі. Сцена, в якій поліція б'є п'яного Діка в Римі, також була описана в цій першій версії та базується на реальному інциденті, який стався з Фіцджеральдом у Римі в 1924 році.

Повернення до Америки Після певного моменту Фіцджеральд зайшов у глухий кут у своїй роботі над романом. Він, Зельда та їхня дочка Скотті повернулися до Сполучених Штатів у грудні 1926 року після кількох років, проведених у Європі. Кінопродюсер Джон В. Консідайн-молодший запросив Фіцджеральда до Голлівуду в його золотий вік, щоб написати комедію-флеперку для United Artists. Він погодився і в січні 1927 року разом із Зельдою переїхав до бунгало, що належало студії. У Голлівуді Фіцджеральди відвідували вечірки, де танцювали та спілкувалися з кінозірками.

Під час розкішної вечірки в маєтку Пікфер Фіцджеральд познайомився з 17-річною Лоїс Моран, зіркою, яка здобула широку популярність завдяки своїй ролі у фільмі «Стелла Даллас» (1925). Відчайдушно прагнучи інтелектуальної розмови, Моран і Фіцджеральд годинами обговорювали літературу та філософію, сидячи на сходах. Фіцджеральду був 31 рік, і розквіт його сил уже був позаду, але закохана Моран вважала його витонченим, красивим та обдарованим письменником,: «My worship for him», Moran later recalled, «was based on admiration of his talent». і тому продовжула стосунки з ним. Старлетка стала музою для автора, і надихнула його на створення оповідання «Магнетизм», у якому молода голлівудська кінозірка змушує одруженого письменника похитнутися у його відданості дружині, а також образу Розмарі Хойт — однієї з центральних героїнь роману «Ніч ніжна».

Заздрячи стосункам Фіцджеральда з Моран, розлючена Зельда підпалила свій дорогий одяг у ванні, як акт саморуйнації. Вона зневажливо ставилася до Моран, називаючи її «їжею для сніданку, яку багато чоловіків ототожнювали з тим, чого їм не вистачало в житті». Стосунки Фіцджеральда з Моран ще більше загострили подружні труднощі Фіцджеральдів, і лише після двох місяців у Голлівуді нещасна пара вирушила до Делаверу в березні 1927 року.

Фіцджеральд забезпечував себе та свою родину наприкінці 1920-х років прибутковими оповіданнями для таких престижних журналів, як Saturday Evening Post, але залишався нездатним просуватися в роботі над романом. Приблизно у 1929 році він спробував по-новому підійти до матеріалу, почавши з історії про голлівудського режисера Лью Келлі, його дружину Ніколь, та молоду акторку на ім'я Розмарі. Фіцджеральд завершив лише два розділи цієї версії.

Психічне захворювання Зельди