Еріх Віктор Карл Август Франке (; 21 липня 1866, Цукмантель — 7 вересня 1936, Гамбург) — німецький офіцер, генерал-майор запасу рейхсверу. Кавалер ордена Pour le Mérite.

Біографія Син землевласника. Франке розпочав свою військову кар'єру після закінчення середньої школи у 1887 році, вступивши до Сілезького саперного батальйону №6 у Найссе. 20 травня 1896 року він покинув Прусську армію, на той час у званні оберлейтенанта, і 26 травня 1896 року приєднався до Імперських сил самооборони Німецької Південно-Західної Африки. Лише через місяць він почав свою службу в Свакопмунді. Спочатку він служив окружним начальником Отжимбінгве, потім Омаруру. З кінця 1897 по березень 1898 року він брав участь у боротьбі з кланом Свартбуї. У 1899 році він прийняв керівництво округом Оутджо, звідки вирушив у велику дослідницьку поїздку в північний і на той час практично невідомий Овамболенд. В 1901 він став окружним начальником Сесфонтейна, а в 1903 році отримав звання гауптмана і повернувся в Омаруру.

У 1904 році Франке брав участь у військових конфліктах між самообороною та повстанцями Бондельсварта на півдні країни. Отримавши звістку про повстання гереро в районі Окаханджі, він і його рота здійснили 400-кілометровий, тривалістю чотири з половиною дні, суворий похід, унікальний в історії самооборони, і після важких боїв вибили гереро з Окаханджі та Омаруру. Франке не брав участі у вирішальній битві при Ватерберзі.

Щоб пережити труднощі, згідно з його щоденниками, він неодноразово вдавався до морфію. Згідно чуток, Франке пристрастився до алкоголю та морфію, а його місцева коханка народила від нього дітей, докладнішої інформації про яких немаєGisela Graichen; Horst Gründer: Deutsche Kolonien, Traum und Trauma. Ullstein Tb 2007, ISBN 3-548-36940-5, S. 139..

Після війни з гереро Франке повернувся до командування в Оутджо, звідки здійснив кілька походів в Овамболенд і уклав договори про захист із п'ятьма племенами, що там жили. В 1910 році він отримав звання майора.

На початку Першої світової війни німецького окружного гауптмана Оутджо Ганса Шульце-Єну було вбито у форті Науліла в сусідній португальській колонії Ангола. 18 грудня 1914 року загін під командуванням Віктора Франка штурмував форт у битві при Наулілі. У листопаді 1914 року, після загибелі командира самооборони Йоахіма фон Гейдебрека, Франке був призначений оберстлейтенантом і командувачем імперськими силами самооборони в Німецькій Південно-Західній Африці. 9 липня 1915 року Франке здався в Хорабі переважаючим за чисельністю силам оборони Союзу, що наступали з Південної Африки, рятуючи німецькі збройні сили від нищівної поразки, і підписав протокол про капітуляцію. Пізніше дехто звинувачував його в безчесті. До кінця війни Франке був інтернований на фермі Окавайо поблизу Карибіба. Після закінчення війни та повернення до Німеччини у 1920 році президент Фрідріх Еберт присвоїв йому звання генерал-майора запасу, і він вийшов у відставку.

В 1921 році Віктор Франке одружився у Гамбурзі з Марією Дікманн, дочкою оптового торговця, і з 1927 по 1930 рік жив фермером у маєтку Гросс-Швасс недалеко від Ростока. Франке, який страждав на хронічні тропічні захворювання з моменту прибуття в Німецьку Південно-Західну Африку, спочатку переїхав з дружиною в родовий маєток у Сан-Паулу з фабрикою мінеральної води в Ітажаї через погіршення здоров'я. Пізніше вони переїхали до Жоїнвіль, але у 1936 році через погіршення здоров'я він був змушений повернутися до Німеччини, де сподівався отримати медичну допомогу в Інституті тропічної медицини імені Бернгарда Нохта в Гамбурзі. Він помер бездітним у Гамбурзі 7 вересня 1936 року.

Після кремації, з невідомих причин, його прах вирушив у подорож через Берлін до Бразилії. Його вдові, Марії Франке, ймовірно, було відмовлено у дозволі поховати урну в Омаруру. Останки Віктора Франку були остаточно поховані на цвинтарі Ольсдорф у Гамбурзі 2 вересня 1957 року. Могила розташована у квадраті P7 над Старим гамбурзьким меморіальним цвинтарем.

Нагороди

Столітня медаль Медаль «За кампанію в Південно-Західній Африці» з п'ятьма застібками Орден Червоного орла 3-го класу з мечами і короною Орден Корони (Пруссія) 4-го класу з мечами Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років) Рятувальна медаль Орден «За військові заслуги» (Баварія) 3-го класу з мечами Орден Альберта (Саксонія), лицарський хрест 1-го класу Орден Вюртемберзької корони, лицарський хрест з мечами і левами Pour le Mérite (2 листопада 1905)Preußisches Kriegsministerium (Hrsg.): Rangliste der Königlich Preußischen Armee und des XIII. (Königlich Württembergischen) Armeekorps für 1914. E.S. Mittler & Sohn, Berlin 1914, S. 1351.

Вшанування пам'яті

У 1904 році муніципалітет Омаруру спорудив на честь Віктора Франке меморіальну вежу — Вежу Франке, яка збереглася до наших днів. Важкий шлях із півдня Південно-Західної Африки в Окаханджу став легендарною частиною німецької колоніальної історії, надихнувши на написання безлічі книг та захоплюючих розповідей про битви. Зокрема життя Віктора Франке здобуло широку популярність у 2003 році завдяки роману Гергарда Зейфріда «Гереро». Основним джерелом інформації для автора книги послужили докладні щоденники Франке, що зберігаються у Федеральному архіві в Кобленці за номером BArch NL 30/1–16. Видавництво «Namibiana Buchdepot», що опублікувало у 2003 році перший том щоденників Франке, наразі редагує наступні щоденники Франке у трьох томах. У колишньому домі Франке в Оутйо знаходиться музей Оутйо, також відомий як дім-музей Франке.

Примітки

Література

Heribert Sturm: Biographisches Lexikon zur Geschichte der böhmischen Länder. Herausgegeben im Auftrag des Collegium Carolinum (Institut), Bd. I, 1979, R. Oldenbourg Verlag München Wien 1979, ISBN 3-486-49491-0, S. 376 Mährisch-schlesische Heimat. (MSH), I (1955/1956) - 20 (1975), Bd. 11 (1960), S. 230. Die Tagebücher des Schutztruppenoffiziers Victor Franke. Band 1, Delmenhorst 2003, ISBN 3-936858-00-4. Richard Hennig: Deutsch-Südwest im Weltkriege. Verlag Süsseroth GmbH, Berlin 1920. Wilhelm Rohr: Franke, Erich Victor Carl August. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 5, Duncker & Humblot, Berlin 1961, ISBN 3-428-00186-9, S. 347 f. (Digitalisat). mit weiterer Literatur

Посилання

Eintrag über Victor Franke im Deutschen Koloniallexikon von 1920 Seite über Omaruru mit einem Bild des Franketurms und einem Bild von Victor Franke Nachlass Bundesarchiv N 1030