Дрогобицька міліція — міліцейське формування, що самосформувалося з місцевих добровольців української національності у листопаді 1918 року. Її було розформовано після невдалої спроби повстання в квітні 1919 року.

Дрогобицька міліція не підпорядковувалася жодним установам Західноукраїнської Народної Республіки. Сучасні та еміграційні джерела стверджують, що міліція перебувала під значним впливом тогочасного видного політика соціал-демократа Семена Вітика. Натомість радянські джерела наголошують на провідній ролі підпільної комуністичної організації, очолюваної міліціонерами Василем Коцком, Григорієм Михацем та Іваном Кушніром.

Історія

Формування Одразу після Листопадового чину в Дрогобичі не вдалося встановити українську владу, оскільки місцеві проукраїнські сили не були готові до такого швидкого розвитку подій. Проте того ж 1 листопада 1918 року поляки здійснили власну спробу перебрати владу в Дрогобицько-Бориславському нафтовому басейні, піднявши повстання та захопивши Борислав і низку сіл. Дві залоги польських повстанців були створені й у Дрогобичі, де вони зайняли залізничну станцію «Дрогобич-місто» на вулиці Трускавецькій.

У той момент у Дрогобичі не було великих лояльних українській владі військових з’єднань, що значно ускладнювало оборону міста. На тлі цього мешканці передмість, переважно ветерани Першої світової війни, організувалися в українську міліцію.

Проте вже 2 листопада 1918 року українським силам, які перебували в меншості, хитрістю вдалося вибити поляків зі станції після невеликої перестрілки. У спогадах сучасників не згадується про участь міліціонерів у цій операції.

Повстання в повіті тривало ще до 10 листопада. За цей період міліціонери брали участь у низці акцій та операцій української сторони щодо захоплення Борислава та навколишніх сіл.

Після придушення польського виступу міліція, оскільки не була сформована жодною уповноваженою особою, деякий час перебувала в правовій невизначеності. Проте згодом голова Дрогобицької повітової ради ЗУНР Семен Вітик видав розпорядження про легалізацію місцевої міліції.

Служба Міліція виконувала правоохоронні функції в Дрогобичі.

За час своєї діяльності окремі міліціонери були помічені у зловживанні службовими повноваженнями. Зокрема, відомо, що деякі міліціонери привласнювали гуманітарну допомогу від Червоного Хреста, а також вимагали хабарі, погрожуючи арештами.

Бунт

Деякі міліціонери, переважно ті, хто повернувся з російського полону, були учасниками підпільної комуністичної організації, яка сформувалася в Дрогобичі в листопаді 1918 року. Вони проводили таємні конференції, на яких розробляли програму дій щодо перебрання влади в регіоні. Очільниками організації були міліціонери Василь Коцко, Григорій Михаць та Іван Кушнір.

У 1919 році загострилися відносини між центральною владою та головою місцевої повітової ради Семеном Вітиком. Останній, будучи найвпливовішою людиною головного нафтовидобувного повіту, монополізував видобуток нафти та всіляко намагався отримати з цього вигоду, блокуючи ініціативи УНРади.

Того ж року Галицька армія зазнала значних втрат у боях із поляками, тож у квітні 1919 року міський комендант видав наказ про відправлення сотні міліції на фронт. Міліція відмовилася виконувати наказ. Усвідомлюючи можливі наслідки власних дій, 15 квітня міліціонери спробували заарештувати офіцерів повітової військової команди. Проте ті зчинили опір і врешті змогли покинути будівлю. Під час перестрілки загинув очільник повстання, міліціонер Іван Кушнір.

Після захоплення більшості адміністративних будівель міста частина міліціонерів залишила лави міліції.

Наступного дня повстання було придушено. Спочатку в селі Літиня січові стрільці роззброїли шістьох кінних міліціонерів, які проводили розвідку. Згодом через міського голову повстанцям передали ультиматум урядових військ. А згодом, дізнавшись про наближення 3-го куреня 1-ї бригади Січових стрільців, міліціонери склали зброю. Значна частина бунтівників розійшлася по домівках або залишила місто.

Правоохоронні функції в Дрогобичі після постання перейняла польова жандармерія.

Суд Над арештованими міліціонерами відбувся суд. Кримінальну справу розглядав надзвичайний суд Нафтового округу.

Слідчий поручник-суддя Микола Кондрат постановив, що бунт міліції не мав політичного забарвлення.

Див.також

Дрогобицький бунт

Примітки