Цілісність науки — це теза у філософії науки, згідно з якою всі науки становлять єдине ціле. Варіанти цієї тези можна класифікувати як онтологічні (що пропонують єдине бачення структури реальності) та/або як епістемологічні / прагматичні (що пропонують єдину картину того, як функціонують наукові практики та результати). Існують також філософи, які наголошують на нецілісності науки, що не обов'язково заперечує можливість цілісності у певному сенсі, але акцентує плюралізм в онтології та/або практиці науки.
Ранні версії тези про цілісність науки зустрічаються у давньогрецьких філософів, зокрема у Аристотеля, а також у подальшій історії західної філософії. Наприклад, у першій половині XX століття ця теза була пов'язана з рухом за цілісність науки, очолюваним Отто Нойратом,, а в другій половині століття її підтримували Людвиґ фон Берталанфі у праці General System Theory: A New Approach to Unity of Science (1951), а також Пол Оппенгайм і Гіларі Патнем у статті Unity of Science as a Working Hypothesis (1958).
Їй протистояли, зокрема, Джеррі Фодор у статті Special Sciences (Or: The Disunity of Science as a Working Hypothesis) (1974),, Пол Феєрабенд у Against Method (1975) та подальших працях,; . Джон Дюпре у The Disunity of Science (1983) і The Disorder of Things: Metaphysical Foundations of the Disunity of Science (1993),; . Ненсі Картрайт у The Dappled World: A Study of the Boundaries of Science (1999) та інших працях,, а також Евелін Фокс Келлер у Making Sense of Life: Explaining Biological Development with Models, Metaphors, and Machines (2002) та інших роботах.; .
Жан Піаже запропонував у своїй праці Recherche (1918) та в наступних роботах розглядати цілісність науки у формі «кола наук», де логіка є основою для математики, математика — для механіки та фізики, фізика — для хімії, хімія — для біології, біологія — для соціології, моральних наук, психології та теорії пізнання, а теорія пізнання — для логіки, таким чином завершуючи коло. При цьому це не передбачає, що якусь науку можна звести до іншої.
У наш час багато складних систем розглядаються як трансдисциплінарні об'єкти дослідження. Такі системи можна моделювати як такі, що мають емерджентні властивості на різних рівнях організації, які не завжди чітко збігаються з окремими дисциплінами, як-от фізика чи біологія, і які неможливо адекватно змоделювати, спираючись на філософію крайнього редукціонізму («все походить знизу», що не враховує повною мірою емерджентні властивості) або крайнього голізму («все походить згори», що не враховує компоненти систем і їхню взаємодію).
Примітки
Джерела
Bertallanfy's article was part of a section that also included, in response, Carl G. Hempel's «General system theory and the unity of science» (pp. 313–322), Robert E. Bass's «Unity of nature» (pp. 323–327), and Hans Jonas's «Comment on general system theory» (pp. 328–335).
Reprinted in .
Reprinted in .
Література