Симон Антуан Жан Люїльє (, іноді L'Huillier, , Женева — , там же) — швейцарський математик. Знаний своїм доробком з аналізу та (тоді ще не сформувалася) топології, а також теоремою, названою на його честь.

Член низки академій наук, зокрема Лондонського королівського товариства (1791), а також Петербурзької академії наук (1782)Люилье Симон-Антуан-Жан // Сайт Российской академии наук. Почесний професор Лейденського університету.

Біографія

Народився в сім'ї французького гугенота-ювеліра, змушеного залишити батьківщину через релігійні переслідування. 1691 року сім'я оселилася в Женеві. Симон показав блискучі успіхи ще у школі та продовжив вивчення математики в Академії Кальвіна під керівництвом Луї Бертрана, відмовившись від церковної кар'єри. Після закінчення Академії Люїльє два роки займався приватними уроками, 1775 року виграв конкурс на право написати підручник математики для Військової академії Варшави. Підручник отримав високу оцінку польського міністра освіти, і Люїльє запросили на посаду викладача у польське місто Пулави і викладав там у 1777—1788 роках. Потім викладав у Тюбінгені, а 1795 року повернувся до Женеви і працював там професором Женевського університету аж до відставки 1823 року. Обраний ректором Женевської академії.

У рік повернення до Швейцарії одружився з Марі Картьє, у них народилися син і дочка.

Наукова діяльність У «Mémoire sur la polyèdrométrie» 1812 року дав узагальнення характеристики Ейлера для багатогранників з наскрізними отворами. Ця праця розглядається як важливий топологічний результат. Багато уваги приділяв сферичній геометрії та тригонометрії, встановивши низку теорем, аналогічних до теорем планіметрії.

У книзі «Полігонометрія» 1789 року узагальнив тригонометричні співвідношення для трикутників, давши їхні аналоги для довільних багатокутників, включно з просторовими. У працях на цю тему Льюїльє навів основну теорему полігонометрії: площа кожної грані багатогранника дорівнює сумі добутків площ інших граней на косинуси кутів, що утворюються ними з першою гранню.

Серйозний доробок вніс в актуальну тоді проблему обґрунтування аналізу, що викликала нескінченні суперечки про те, що розуміти під «нескінченно малими величинами». 1784 року Берлінська академія наук з ініціативи Жозефа-Луї Лагранжа оголосила конкурс, у формулюванні умов якого визнавалося, що поняття «нескінченно малої величини» суперечливе, і пропонувалося роз'яснити, чому це суперечливе поняття допомогло отримати безліч справжніх і плідних результатів. На конкурс була представлена 21 робота, перемогла та була премійована праця Льюїльє «Елементарний виклад початків вищих обчислень» (). У цій роботі Люїльє по суті дає попередній нарис фундаментального підходу, пізніше реалізованого Огюстеном-Луї Коші: обґрунтування аналізу за допомогою строго побудованої теорії границь. Тут же Люїльє вперше пропонує і використовує символ границі lim, що швидко став загальновживаним.

1795 року випустив доповнене латинське видання своєї праці на підставі аналізу. Хоча обґрунтування Люїльє було надзвичайно обмеженим і не містило повної теорії меж, воно стало важливим кроком у правильному напрямку.

Написав також кілька навчальних посібників з різних розділів математики, які мали великий успіх.

Примітки

Література

Боголюбов А. Н. Математики. Механіки. Біографічний довідник Київ, Наукова думка, 1983. Шатунова Е. С. Теорія меж Симона Люїльє. Історико-математичні дослідження, 1966, т. XVII, стор 325—332.

Посилання