Замок Рамбує (, ), — це замок у місті Рамбує, департамент Івелін, у регіоні Іль-де-Франс на півночі Франції, на південний захід від Парижа. Був літньою резиденцією президентів Франції з 1896 по 2009 рік, а зараз нею керує

Історія Замок спочатку був укріпленим маєтком, що датується 1368 роком, і, хоча його східне крило було відділено за часів Наполеона, він досі зберіг свій п'ятикутний бастіонний план. Король Франциск I помер там 31 березня 1547 року, ймовірно, у вражаючій середньовічній вежі, що носить його ім'я. Як і особняк Рамбує в Парижі, замок належав Шарлю д'Анженському, маркізу де Рамбує за часів правління Людовика XIII. Алеї вели прямо з парку замку до сусіднього лісу, багатого на дичину. Залишилося понад 200 квадратних кілометрів лісу, залишки лісу Рамбує, також відомого як або .

У 1783 році замок став приватною власністю короля Людовика XVI, який купив його у свого двоюрідного брата, Луї Жана Марії де Бурбона, герцога Пентьєврського, як розширення своїх мисливських угідь. Кажуть, що королева Марія-Антуанетта, яка супроводжувала свого чоловіка під час візиту в листопаді 1783 року, вигукнула: « «(«Як я могла жити в такій готичній жабці!») Однак, щоб спонукати дружину полюбити своє нове придбання, Людовик XVI таємно замовив будівництво відомої , (молочарня королеви), Le Château de Rambouillet - Illustration 12 - Présidence de la République де відра були з севрської порцеляни, розписані та з текстурою, що імітувала дерево, а німфою, що головувала на ньому, була мармурова Амальтея зі скульптурою кози, яка годувала Юпітера, П'єра Жульєна. До самої молочарні був прибудований невеликий салон зі стільцями, наданими Жоржем Жакобом у 1787 році, які мали прямі, звужені ніжки з рифленими стопорами.

Під час Французької революції володіння Рамбує стали «національною власністю», замок був спустошений, а сади та навколишній парк занедбані.ib. G. Lenotre, chapter 8: L'ouragan, pp. 98–109.

За часів правління Наполеона I Рамбує був включений до його (список державного майна, що перебуває у розпорядженні глави держави). Імператор кілька разів приїжджав до Рамбує, останній раз у ніч з 29 на 30 червня 1815 року, прямуючи на заслання до Святої Єлени. Серед нагадувань про Наполеона — ванна кімната в помпейському стилі з невеликою ванною та вишуканий балкон, побудований для з'єднання апартаментів імператора з апартаментами його другої дружини, імператриці Марії-Луїзи. Ще одним нагадуванням про Наполеона була чудова , алея з дворядного лисого кипариса ( Taxodium distichum ).

За часів Реставрації Бурбонів Рамбує знову був включений до королівського . Через п'ятнадцять років після Наполеона I, шлях Карла X до вигнання також розпочався в Рамбує. 2 серпня 1830 року він підписав тут своє зречення на користь свого дев'ятирічного онука, герцога Бордоського. Знадобилося двадцять хвилин, щоб переконати його сина, Луї-Антуана, герцога Ангулемського, неохоче підписати документ, таким чином відмовившись від своїх прав на французький престол на користь свого племінника.

З 1830 по 1848 рік володіння Рамбує, що належали його дідові, герцогу Пентьєврському, не були включені до списку цивільних пам'яток Луї-Філіппа I; однак, за проханням містян зробити це, імператор Наполеон III, який правив з 1852 по 1870 рік, попросив включити їх до свого списку.ib. G. Lenotre, chapter 16: Depuis 1830, pp. 181–187.

Після падіння Наполеона III у 1870 році, яке ознаменувало початок Третьої французької республіки, володіння Рамбує здали в оренду з 1870 по 1883 рік герцогу Ла-Тремуйлю. У лютому 1896 року Рамбує відвідав президент Фелікс Фор, який вирішив провести там літо зі своєю родиною. Відтоді замок Рамбує став літньою резиденцією президентів Франції, які приймали та запрошували на мисливські вечірки багатьох іноземних високопосадовців, князів та глав держав. Як тимчасова резиденція президента Франції, його іноді називають палацом Рамбує.

23 серпня 1944 року, за два дні до звільнення Парижа, генерал Шарль де Голль прибув до Рамбує та розмістив свою штаб-квартиру в замку, де ввечері зустрівся з генералом Філіпом Леклером, який, очолюючи свою 2-гу французьку бронетанкову дивізію, отримав завдання звільнити Париж. Частина 2-ї французької бронетанкової дивізії мала вирушити з Рамбує на світанку наступного дня, щоб вирушити в марш «для захоплення Парижа». 25 серпня, близько 14:00, «сповнений одночасно емоцій та спокою», генерал де Голль виїхав з Рамбує на машині, щоб в'їхати до «» .

Протягом 1960-х років «іноземних лідерів часто розміщували у чудових околицях замку Рамбує», а іноземних високопосадовців запрошували восени полювати туди на птахів.

У листопаді 1975 року в замку президент Франції Валері Жискар д'Естен організував перший саміт Великої шістки для глав провідних промислово розвинених країн світу. У ньому взяли участь: Джеральд Форд (Сполучені Штати), Гарольд Вільсон (Велика Британія), Альдо Моро (Італія ), Такео Мікі (Японія) та Гельмут Шмідт (Західна Німеччина).

Замок Рамбує продовжує використовуватися як місце проведення двосторонніх самітів, а в лютому 1999 року тут відбулися переговори щодо Косова. (Див. Війна в Косові та Рамбуєтська угода.)

26 грудня 1999 року ураган Лотар обрушився на північну половину Франції, завдавши шкоди лісам, паркам і будівлям. Ліс Рамбує втратив сотні тисяч дерев, і серед понад 5000 повалених дерев у парку Рамбує була красива історична алея кипарисів Луїзіани, алея лисих кипарисів, посаджена в 1810 році.

Примітки

Джерела

André Castelot, Charles X, La fin d'un monde, Librairie Académique Perrin, Paris, 1988. Svend Eriksen, 1974. Early Neo-Classicism in France, Faber & Faber, London, 1974. G. Lenotre, Le Château de Rambouillet, six siècles d'histoire, Calmann-Lévy, Paris, 1930; new publication, Denoël, Paris, 1984. Françoise Winieska, Août 1944, la Libération de Rambouillet, France, Société Historique et Archéologique de Rambouillet et de l'Yveline (SHARY), Rambouillet, 1999, , English version by author under the title August 1944, the Liberation of Rambouillet, France, published by SHARY under same cover, .

Посилання

Офіційний сайт