П'єр-Жан Маріетт (; 7 травня 1694 — 10 вересня 1774) був колекціонером і торговцем гравюрами старих майстрів, відомим знавцем, особливо гравюр і малюнків, а також хроністом творчості французьких, італійських і фламандських художників. Він народився і помер у Парижі і протягом десятиліть був центральною фігурою в мистецькій культурі міста.

Раннє життя та навчання Маріетт народився в старовинній і дуже успішній родині граверів, видавців книг і продавців гравюр у Парижі. Його батьком був Жан Маріетт (1660—1742). У 1657 році дід Марієтта, П'єр Марієтт (II) (1634—1716), викупив сімейний бізнес у свого хворого батька, П'єра Марієтта (I) (1596—1657), за 30 000 ліврів.

Сімейні зв'язки дозволили йому в молодості познайомитися з антикварами, такими як граф де Кайлюс, для якого Маріетт написав свою «Лист про Леонардо да Вінчі», надрукований як передмова до книги Кайлюса про карикатури Леонардо, 1730. У 1722 році він вперше зустрів надзвичайно багатого мецената П'єра Кроза, якому він давав поради, каталогізував його колекцію і купував у нього видатні малюнки.

Після навчання в єзуїтському коледжі в Парижі, його батько відправив його в 1717 році в подорож, щоб він вдосконалив свої знання в області мистецтва і розширив сімейні зв'язки. Спочатку він поїхав в Амстердам, який був центром торгівлі мистецтвом, а потім в Німеччину. У Відні Маріетт склав каталог колекції мистецтва принца Євгенія Савойського. Всюди привітний, допитливий і товариський Маріетт знайомився і налагоджував контакти з науковою та мистецькою спільнотою Європи, які підтримував за допомогою листування.

Пізніша кар'єра Завдяки своїм зв'язкам у мистецьких колах, у 1733 році Маріетт був призначений членом престижної Академії мистецтв у Флоренції (Accademia delle Arti del Disegno). Його знання в галузі гравюри та тісна дружба з Кайлюсом і художником Шарлем-Антуаном Койпелем забезпечили йому посаду реорганізатора колекції гравюр старих майстрів Королівської бібліотеки (Bibliothèque Royale). У 1741 році Маріетта попросили скласти каталог продажу колекції картин і антикваріату Кроза, який став першим прикладом сучасного описового каталогу продажу. Він сам придбав на аукціоні деякі малюнки Кроза; походження з колекції Маріетта з дискретним штампом колекціонера додає привабливості навіть чудовим малюнкам старих майстрів: голова Андреа дель Сарто з колекцій Джорджо Вазарі, Кроза та Маріетта

Марієтт вигравіював та надрукував кілька тарілок, що було частиною сімейного бізнесу. Його гравюри ілюстрували Архітектурний курс, який розуміє ордени Віньоля та око Мішеля-Анжа Огюстена-Шарля д'Авілера (Париж, 1760). До смерті батька в 1742 році Марієтт вже керував сімейним видавничим та друкарським бізнесом, аспект його кар'єри, який часто ігнорують мистецтвознавці. Фірма опублікувала працю П'єра Фошара «Стоматолог-хірург, або трактат зубів 1728 року», першу сучасну працю зі стоматології та важливу подію в історії медицини,

До 1750 року він продав сімейний бізнес, який успадкував у 1744 році, щоб придбати посаду Генерального контролера Великої канцелярії, синекуру, яка дозволила йому присвятити решту свого життя дослідженням та збільшенню своєї знаменитої колекції. Він зосереджувався на гравюрах та малюнках, але також працював над картинами, бронзовими скульптурами та теракотами. Серед його чудових малюнків був етюд Мікеланджело оголеної жінки для Сикстинської капели. Він поділяв смак Кроза до малюнків Рубенса: на розпродажі Кроза він придбав шістдесят два найкращі малюнки для власної колекції. Коли його колекції були розпродані на аукціоні після його смерті, 1266 малюнків були придбані Короною; зараз вони є частиною колекції Національної бібліотеки. Альбоми з понад 3500 гравюрами, накладеними на високоякісний папір, які розпочав його батько, Жан Марієтт, перейшли до колекції графів Спенсерів. Ці «Альбоми Спенсера» гравюр Марієтта є одним із найважливіших придбань, зроблених Художніми музеями Гарвардського університету за останні роки. Альбоми містять офорти та гравюри італійських, голландських та фламандських гравюристів, зокрема Жака Калло, Жузепе де Рібера та Адріана ван Остаде, які збереглися майже ідеально.

Марієтт також колекціонував сучасні французькі картини. Хоча він був несприйнятливий до потужного реалізму Шардена, більш сентиментальна чарівність Грьоза знайшла місце на його стінах: «Молодий селянин» Грьоза, виставлена в Салоні 1763 року вже була придбана Марієттом разом з підвіскою ще до того, як її було виставлено.

Подальших публікацій Марієтта було небагато. У 1750 році він опублікував «Історичний трактат про різьблення з твердого каменю Кабінету короля» про різьблення з твердого каменю в королівській колекції. Його репутація знавця, який заклав принципи, за якими можна було визначити, чи є малюнки рукою італійських майстрів, призвела до того, що його зробили кореспондентом, а потім почесним (1757) членом Королівської академії живопису та скульптури.

У 1764-65 роках він вступив у публічну суперечку на сторінках «Gazette littéraire de l'Europe» з Джованні Баттістою Піранезі, якого Марієтт дуже захоплювався як художника, щодо полемічної позиції Піранезі про те, що велич римського мистецтва походить від його етруського коріння, а не від грецьких запозичень

Коло друзів Марієтта було великим, включаючи Андре-Шарля Буль, і було достатньо широким, щоб визначити стан знавців мистецтва у Франції за його часів, починаючи з кола, з яким він зустрічався в будинках величезної колекції П'єра-Антуана Кроза, де, окрім таких художників, як Антуан Ватто та скульптор-класицист Едме Бушардон, Марієтт зустрічався з абатом де Марулем та графом де Калю, які допомогли йому загострити свій погляд.

Марієтт одружився з Анжелікою-Катрін Дуайєн у 1724 році. Він придбав заміський будинок у Круассі, який назвав «Le Colifichet» був облагороджений за часів правління Людовика XV та відзначений Орденом Святого Духа.

Словник художників Марієтти Його головною амбіцією було написати історію гравюри та словник художників. Під час підготовки він склав численні анотації до «Абетки художників» (видання 1719 року) Пеллегріно Антоніо Орланді. Нотатки його батька про художників, накопичені в ході художньої торгівлі, а також його власний великий досвід і листування серед знавців, лягли в основу цих проєктів, жоден з яких, однак, так і не був реалізований. Кайлюс використав нотатки Марієтта до «Життєписів» Вазарі для свого рукопису «Життєві шляхи художників XVIII століття».

На щастя, корпус зібраних матеріалів Марієтта — брошури, рукописи, каталоги салонів та виставок, включаючи салонну критику Дідро — потрапив до рук Шарля-Ніколя Кошена, художника та провідного духу неокласицизму, і, значно доповнений, був переданий на зберігання в 1880 році до Національної бібліотеки

Лише в 1851 році нотатки та анекдоти Марієтт були внесені до Abecedario, складеного Філіпом де Шеннев'єром і Анатолем де Монтейглоном, у шести томах Abecedario de PJ Mariette et autres notes inédites de cet amateur sur les arts et les artistes (Париж, 1851 — 60).

Виставка в Луврі Виставка в Луврі 1967 року зібрала матеріали на вшанування його пам'яті, що призвело до написання багатого каталогу та біографії редактора журналу The Burlington Magazine ; це спровокувало відродження наукового інтересу до історії смаку та ролі інших паризьких законодавців смаку, таких як маршани-мерсьє, як-от Едме-Франсуа Жерсен.

Примітки

Джерела

"Mariette, Pierre-Jean" (archive copy of 4 February 2012), Dictionary of Art Historians Marjorie B. Cohn, 1992. A Noble Collection: The Spencer Albums of Old Master Prints (Harvard University) Jules Dumesnil. Histoire des plus célèbres amateurs français et de leurs relations avec les artistes, vol. I "Pierre-Jean Mariette 1694-1774", (Paris: Renouard) 1856. Kobi, Valérie, Dans l'oeil du connaisseur. Pierre-Jean Mariette (1694-1774) et la construction des savoirs en histoires de l'art, Rennes, Presses universitaires de Rennes, 2017. Montaiglon, Anatole de, ed., Abecedario de P. J. Mariette et autres notes inédites de cet amateur sur les arts et les artistes, vol. 5 Paris (1859) Exhibition catalogue Musée du Louvre. Le Cabinet d'un Grand Amateur: P.-J. Mariette 1694-1774, (Paris: Musée du Louvre) 1967. Occhipinti, C. Piranesi, Mariette, Algarotti. Percorsi settecenteschi nella cultura figurativa europea. Roma, UniversItalia, 2013. Association Mariette : http://www.associationmariette.com Kristel Smentek, Mariette and the Science of the Connoisseur in Eighteenth-Century Europe, Farnham, Surrey and Burlington, VT: Ashgate, 2014. Walsh, Amy L. (1996). "Mariette family", vol. 20, pp. 415–418, in The Dictionary of Art, 34 volumes, edited by Jane Turner. New York: Grove. .