Шломо Бен-Йосеф (; , Луцьк, Волинська губернія, Російська імперія — ) — член ревізіоністського сіоністського воєнізованого угруповання «Ецель», знаний участю в нападі 21 квітня 1938 року на автобус, що перевозив арабських цивільних осіб як помста за напад арабів на євреїв. За свій вчинок і як перший єврей, страчений британською владою у підмандатний період, Бен-Йосеф став мучеником за справу ревізіоністів і вшановується Державою Ізраїль як один з 12 Олей Хагардом.

Біографія Народився як Шаломо Табачник у Луцьку, Волинська губернія, у релігійній польськомовній єврейській родині. 1928 року приєднався до ревізіоністського сіоністського молодіжного руху «Бейтар», а за два роки став годувальником сім'ї після смерті батька.

1937 року вирішив емігрувати до Підмандатної Палестини. Після відмови в отриманні імміграційного сертифіката нелегально іммігрував до Палестини, куди прибув 20 вересня 1937 року. Там вступив до трудової компанії «Бейтар» у Рош-Пінна — після прибуття він спалив свій польський паспорт і змінив ім'я на Шломо Бен-Йосеф. Невдовзі після прибуття до Рош-Пінна його прийняли до «Ецеля». Він знайшов роботу в порту Хайфи.

Напад помсти 1938 року 28 березня 1938 року автомобіль, у якому перебувало 10 євреїв, потрапив у засідку арабів на дорозі Акре-Сафад, і шістьох з них убилиPalestine Post, March 29, 1938 and March 31, 1938.. Шломо Бен-Йосеф (24), Аврам Шеїн (17) та Єгошуа «Шалом» Зурабін (19), усі члени «Бейтар» з Рош-Піна, почали планувати напад з метою помсти.

21 квітня 1938 року, озброєні ручною гранатою та двома пістолетами, Бен-Йосеф, Шеїн і Зурабін влаштували засідку на арабський автобус, що стояв на дорозі Тверіада — Рош-Піна, гірській дорозі поблизу Цфату. Вони планували пошкодити двигун ручною гранатою: коли автобус наблизився, вони вистрілили в нього, і Бен-Йосеф кинув гранату, але вона не здетонувала й автобус продовжив рухPalestine Post, April 24, 1938..

Подія сталася у розпал Арабського повстання 1936—1939 років, у роки напруженості між британською владою та ревізіоністським сіоністським рухом. Трьох злочинців швидко знайшли у сусідньому корівнику з пістолетами та саморобними бомбамиPalestine Post, May 26, 1938.

Суд і страта Трійцю судили у Хайфському військовому суді за звинуваченнями у злочинах, скоєних відповідно до Надзвичайного (оборонного) положенняPalestine Post, May 25–June 1, 1938. Вони не визнали себе винними. Шеїна та Бен-Йосефа визнали винними у застосуванні вогнепальної зброї та носінні вогнепальної зброї, бомб і боєприпасів, але не визнали винними за третім звинуваченням у киданні бомб з наміром спричинити смерть або тілесні ушкодженняPalestine Post, June 6, 1938. Зурабіна визнали невинним за всіма пунктами звинувачення через неосудність та «наказали тримати під вартою як божевільного злочинця до подальшого повідомлення». Шеїна та Бен-Йосефа засудили до смертної кари через повішення. За словами Шлаїма, коли оголошували вирок, Шеїн і Зурабін встали та голосно закричали: «Хай живе Царство Ізраїлю по обидва береги Йордану!» Смертний вирок Шеїна замінили на довічне ув'язнення: його польське свідоцтво про народження вказувало, що йому не виповнилося 18 роківPalestine Post, June 6&8, 1938.. 1946 року звільнений з в'язниціPalestine Post, March 21, 1946.. Генерал Роберт Гайнінг, командувач британських військ у Палестині, підтвердив смертний вирок Бен-Йосефу, і невдалу спробу адвоката Бен-Йосефа домогтися відтермінування страти.

За словами історика Джона Боєра Белла, була надія, що оскільки у нападі ніхто не загинув, і Бен-Йосеф мав бездоганну репутацію та відсутність попередніх судимостей, його смертний вирок пом'якшать, як в аналогічній справі, пов'язаній з арабським юнаком з Гази, якого визнали винним, але завдяки бездоганній репутації отримав помилування. Однак британська влада, яка стратила засуджених арабів під час Арабського повстання, хотіла повісити Бен-Йосефа як демонстрацію своєї неупередженості, і на генерала Гайнінга чинили тиск високопоставлені посадовці адміністрації Підмандатної ПалестиниBell, Bowyer J.: Terror out of Zion (1976).

Британська влада отримала багато звернень про помилування від ішува, єврейських організацій і людей, а також від єврейської діаспори, яка дуже зацікавилася цією справою. За словами Белла, «було настільки очевидно, що вирок стосувався не злочину Бен-Йосефа, а просування британської політики, що обурення поширилося далеко за межі ішува». Роберт Бріско, ірландсько-єврейський політик, марно шукав юридичну лазівку, щоб зупинити страту. Через польське громадянство польський уряд також подав прохання про помилування на ім'я Шалома Табачника. Усі прохання про помилування відхилилиPalestine Post, June 27–30, 1938.. Тодішній голова сіоністського виконавчого комітету Давид Бен-Ґуріон зустрівся з британським верховним комісаром і благав його помилувати Бен-Йосефа, попри його публічну опозицію до «Ецеля» та бомбардування. Бен-Йосеф заперечував проти прохань про амністію та відхилив план «Ецеля» щодо його звільнення з в'язниці.«Лехі» стверджувала, що він зробив це, «щоб визначити образ безстрашного єврейського воїна, який жертвує своїм життям заради свого народу та батьківщини». Перед смертю Бен-Йосеф написав: «Я помру, і мені зовсім не шкода, бо я помру за нашу країну!» Напередодні страти група журналістів відвідала Бен-Йосефа в його камері в'язниці Акко, де він відмовився від розради, заявив, що пишається тим, що є першим євреєм, який потрапив на шибеницю, і сказав: «Вмираючи, я зроблю своєму народові більшу послугу, ніж за життя. Нехай світ побачить, що євреї не бояться зіткнутися зі смертю». На стіні своєї камери смертників він викарбував «померти чи підкорити висоту» та «смерть у порівнянні з власною країною — ніщо».

Бен-Йосефа стратили у в'язниці Акко 29 червня 1938 року. Оскільки дата його страти припала на Рош Ходеш, рабина не було поруч, щоб втішити його. Під час супроводу до шибениці він заспівав гімн «Бейтару». За кілька секунд до повішення він вигукнув: «Хай живе єврейська держава! Хай живе Жаботинський!» Після страти його тіло передали шістьом членам «Бейтару», які чекали біля воріт в'язниці.

Наслідки та спадщина

Страта Бен-Йосефа викликала обурення та жалобу у всьому ішуві. У Єрусалимі та Тель-Авіві магазини були зачинені, з вікон майоріли чорні прапори, а демонстрацію проти страти в Тель-Авіві розігнала поліція. Британська влада запровадила комендантську годину в Тель-Авіві та Єрусалимі. На похороні Бен-Йосефа в Рош-Піні був присутній поліційний охоронецьBen Joseph Executed Despite Nation-Wide ProtestJew Executed In Palestine.

У єврейських громадах Європи, зокрема у Польщі, відбулися демонстрації жалоби, синагоги були переповнені скорботними. У Каунасі всі єврейські театри були зачинені під час проведення поминальних служб, а в Амстердамі голландські сіоністи кинули камінь, загорнутий у записку з протестом проти «вбивства Бена-Йосефа», у вікно британського консульства. Мати Бен-Йосефа отримала телеграми зі співчуттями з усього світу, а «Бейтар» пообіцяв їй довічну пенсію та забезпечити її імміграцію до ПалестиниBen Joseph's Execution Spreads Desire For Reprisals Against Arabs, Jabotinsky WarnsBen Joseph's Mother Gets Life Pension.

1942 року британський поліціянт Е. Т. Тертон, який був катом Бен-Йосефа, отримав тяжкі поранення під час бомбардування «Лехі». Йому довелося ампутувати ноги, і він помер за тижденьHoffman, Bruce: Anonymous Soldiers (2015).

15-річного Єхіеля Дреснера вразила страта Бен-Йосефа, в нього зʼявилося прагнення помститися британцям. Він приєднався до численних акцій «Ецеля», за що його самого стратили разом з трьома іншими чоловіками 16 квітня 1947 року. Усіх чотирьох чоловіків увічнили як членів Олей Хагардом.

2010 року двох членів Кнесету від партії «Об'єднаний арабський список», Ахмада Тібі та Талеба ель-Сану, вигнали із зали за те, що вони викрикували під час промову Біньяміна Нетаньягу про Олей Хагардом. Тібі перебив їх словами: «Вони стріляли в автобус з цивільними особами… вони вбили міністра. Чи дозволено вбивати міністра? Вони герої чи терористи?» Ynet інтерпретував це як поликання на Шломо Бен-Йосефа та вбивство лорда Мойна двома бойовиками «Лехі» Full transcript of the speech: .

Примітки

Посилання