Вірантаназ («Дім/Кінець села/село Віри») — вепсський письмовий епос на основі фольклору, авторкою якого є вепсська лінгвістка, письменниця та громадський діяч Ніна Зайцева. Епос написаний вепською мовою та складається приблизно з 5000 віршів. Епос перекладено чотирма мовами (фінською, російською, естонською, французькою), а також існує вепсська дитяча версія.
Походження Ніна Зайцева раніше публікувала поетичні збірки, а також багато перекладала вепсською мовою (зокрема скорочену «Калевалу», Новий Заповіт тощо). Вона почала писати епос у 2010 році. Для невеликого народу в демографічно та культурно критичній ситуації створення національного епосу має велике значення. Таким чином, «Вірантаназ» продовжує традицію націєтворення по-своєму, подібно до фінської «Калевали» та естонського «Калевіпоеґ» у 19 столітті. Епос був опублікований друком у 2012 році (видавництво Juminkeko), чому передувала робота авторки з різними вепськими фольклорними текстами. Оскільки усній народній творчості вепсів бракує більш розлогої епічної пісенної традиції, джерелами епосу є вірування, міфологічні образи та звичаї, легенди, (дитячі) пісні, голосіння, заклинання та короткі форми фольклору. Одне з сіл у районі Войлахте, батьківщині авторки епосу Ніни Зайцевої, у західній частині Вологодської області, Росії, називається Вірантаназе.
Усна народна творчість
Культурна спадщина вепсів є відносно невеликою порівняно з карельською, фінською чи естонською. Усна народна література включає переважно казки, частушки (короткі гумористичні пісні), дитячі віршики та кілька історичних легенд. Автор черпав фольклорні теми та частушки переважно з творчості Рюрика Роніна, казки — зі збірок Ніни Онєгіної та Марії Зайцевої , інформацію з міфології — зібрання творів Ірини Вінекурової, історичні легенди — з творчості Володимира Піменова, а приклади автентичної вепсської мови — з наукових публікацій Марії Зайцевої та Марії Муллонен.
Основна концепція епосу та його сюжет представлені ритуальними голосіннями (вепськими войкудами), ще однією частиною усної народної літератури, які вважаються ймовірним основним джерелом для розуміння сучасної вепської духовної традиції. Вони містять переважно уявлення про потойбічне життя та перехід до нього. Згідно з голосіннями, родина чекає померлих на іншому боці з «легким човном на блискучій воді».
Вепські голосіння притаманно:
неіснування смерті, віра в потойбічне життя та спроба змусити померлого знову говорити; спроба допомогти померлим – звертаються до померлих брата та батька з проханням допомогти їм дістатися на інший бік; шляхом перетворення мертвого на птаха, зазвичай зозулю, яка є психопомпом і посередником між світом живих і світом мертвих, передаючи послання від померлого. Історичні легенди також є незамінним джерелом, особливо легенда про мисливця Мартіана. Точних відомостей про нього немає, але передбачається, що він жив у XVII столітті. Легенди про його мужність та знання лісу та тварин передавалися з усної пори до часів і поширювалися аж до Москви. За легендою, він міг убити ведмедя одним лише ножем. Мартіан є прототипом головного героя, якого в творі зображує мисливець Вір.
Міфологічні мотиви Міфологія й досі є частиною повсякденного життя багатьох вепсів. Авторка епосу також багато в чому надихався нею.
Згідно з вепською міфологією, ведмідь є прабатьком вепсів, а також хранителем усіх їхніх таємниць. За традицією, хранительками дому та культури є жінки, представлені в епосі сестрою головної героїні Анні та її дочкою Талой.
Важливим елементом епосу є також береза, якій у міфології приписують магічні сили. Нібито її сік корисний для здоров'я, віники, зроблені з її гілок, можуть «виправити» людину, її деревина випускає найгарячіше полум'я, а крім того, предки вепсів виготовляли взуття та посуд з берести. Береза також фігурує як персонаж в епосі.
Пастух, охоронець життя та їжі, займає центральне місце в міфології. Оскільки на територіях, населених вепсами, не вирощується багато зерна, люди раніше покладалися на худобу, а отже, на працю пастуха. Він завжди цінувався в селі, і якщо спав у чиємусь будинку, то завжди отримував найкращу їжу. Використовуючи міфологію, він також лікував хворих та опановував ритуали та заклинання, які завжди мав виконувати перед початком роботи. В обмін на гарну посаду пастух мав завжди бути тихим, не турбувати диких тварин, не наступати на лісові плоди та не ламати гілки. В епосі пастух — це хлопчик на ім'я Ваной, який є символом вепської ідентичності та менталітету.
Трактування природи як живої істоти з душею та почуттями є дуже важливим для вепської духовної традиції. Ці мотиви також зустрічаються в літературі поза епосом, наприклад, у творах російськомовних вепських авторів Василія Пулькіна та Анатолія Петухова. Жінки, зокрема, вважаються чутливими до природи, і цей мотив також повторюється в епосі як його головне послання.
Історії про духів лісу та дому надихнули автора на створення персонажа Анні, травниці, яка знає звичаї, ритуали, а також замовляє та зцілює хворих.
Наукові відкриття та винаходи автора Вепси, ймовірно, контактували із саамами у XVI та XVII століттях. Вважається, що деякі вепські слова (torok «буря на морі», čapta «різати, обрізати» та ližm «відкладення, алювій») мають саамське походження. Автор хотів відобразити і цей аспект, тому дружиною Віра є Айра саамка. Вона розмовляє саамською мовою, і, згідно з епосом, деякі слова, які вона використовувала, були запозичені родиною Віра.
Форма Оскільки у вепському фольклорі відсутня регійна або рунічна форма, епос створюється переважно у формі шести-дев'ятискладового вірша з римуванням на кінці, що імітує народну пісню, а іноді також у формі заклинання або голосіння.
Зміст Вепські топоніми часто базуються на імені домовласника, який заснував село (або його частину). Засновником Вірантаназе та центральною чоловічою фігурою епосу є Вір. Однак він стає більш помітним лише в заключній частині епосу. Епос переважно ліричний і базується на жіночих персонажах, зосереджуючись на етнографічному описі традиційної вепської культури, цінностях громади та сім'ї, а також на біографічному походженні персонажів. В епосі підкреслюється тема мирних культурних контактів, без конфлікту, типового для героїчного епосу. Сюжетні лінії епосу ілюструються піснями та описами, які виступають ліричними інтерлюдіями, водночас уповільнюючи темп і концентруючи сюжет.
У передмовах до епосу автор висловлює своє бажання відобразити історію народу вепською мовою, поки ще є люди, які розмовляють цією мовою. Переносить оповідь у традиційний світ, звідки походить зміст епосу. Через пащу ведмедя як тотемного предка передаються вчення про те, як люди повинні жити в гармонії з природою в лісовому середовищі, рука об руку з духами, рослинами та тваринами. Описуються життєві дії та середовище типового вепського лісового села – рибальство, дрібне фермерство тощо.
Вір освідчується Айрі, жінці з племені саамів. Батьки Айри безслідно зникли в тундрі, випасаючи лосів, а дитина-сирота опинилася в будинку відьми, де Вір зустрів її та був зачарований її красою. Айра вагітна. У селі живе мудра жінка на ім'я Анні, тітка Віри, яка виховала Віра після ранньої смерті його матері. Доля Анні визначається минулою зустріччю з лісовим духом, який хотів її взяти, але вбив, коли Анні відмовилася. Тому Анні стала знавцем лісових знань, відьмою та цілителькою, завдання якої — служити громаді. Незважаючи на вміння та заклинання Анні, перша дитина Айри та Віри помирає після пологів. Однак незабаром у родині з'являються ще діти — дочка Талой та двоє синів. Сімейне життя складається добре, дорослі сини освідчуються жінкам, але Талой не може знайти гідного нареченого.
У селі хлопчик на ім'я Ваной живе з батьком. Життя їх бідне. Ваной змушений поїхати до села, щоб стати пастухом, чого він не хоче. Зі смутком Ваной змушений підкоритися волі батька. Ваной отримує пастуший ріг, а від Анні — магічні знання, необхідні для випасу худоби. Спочатку робота сільського пастуха, яка була неохочою та задумувалася як тимчасова, залишається за Ваноєм на все життя.
Смерть вченої Анні викликає оплакування. Талой, який мав ближчі стосунки з Анні, особливо засмучений і довго горює після смерті Анні.
Вір — відомий мисливець, який знає ліс і дотримується гарних мисливських звичаїв. Чутка про нього досягла вух князя, який живе в Москві. Князю набридло міське життя та метушня, і він дозволяє собі та своїй свиті піти на зимове полювання до Вірантанги. Вір впізнає в ньому неприємного колишнього начальника з часів, коли служив солдатом. Князь має намір піти, але засліплений красою Талой, шукає приводу залишитися. Далі відбувається полювання на ведмедя, яке очолює Віра. У критичній ситуації Вір рятує князя від нападу ведмедя. Співчуття князя до простого вепського способу життя ще більше зростає. Почуття до Талої взаємні, після чого відбувається сватання та традиційне вепське весілля. Князь від'їжджає з дружиною та свитою. Далі йде останнє слово.
Персонажі
Головні герої Вір – мисливець і сім'янин. Його історія натхненна персонажем Віром з вепських легенд. Вір у Вірантаназі – вправний мисливець, чиї вміння, за чутками, поширилися аж до Московії. У юності він служив у війську, де зустрів жорстокого князя, який шмагав солдатів. У дорослому віці князь відвідав його, почувши про його подвиги та мисливські здібності. Вір пішов з князем до лісу полювати на ведмедя. Однак ведмідь напав на мисливця, і Вір врятував князя лише ножем.
Анні – тітка Віра, травниця. У молодості вона закохалася в юнака Тімоє, але загубилася в лісі, і лісовий дух захотів взяти її за дружину. Щоб знайти дорогу назад, вона мусила поцілувати його. Вона стала його дружиною і більше ніколи не змогла бути зі своїм коханим. Тому вона ніколи не одружувалась і знає ліс краще за всіх. Вона зцілює хворих, знає звичаї та ритуали , допомагає Айрі, дружині Віра, народити дитину. Вона завжди готова допомогти всім.
Талой – донька Віра. Вона любить співати і вірить, що одного дня з'явиться той, хто їй потрібен. Хоча її брати вже одружилися, а вона залишалася неодруженою, батько не примушував її до шлюбу. Зрештою вона одружилася з російським князем, якого врятував її батько Вір.
Ваной – пастух. У дитинстві він покинув рідне село на прохання батька, щоб навчитися на пастуха. Пізніше він повернувся до Вірантаназа та зібрав давні знання від Анні, яка передала йому свою мудрість перед смертю, щоб він міг продовжити її спадщину.
Другорядні персонажі Айра – дружина Віра. Вона саамка і розмовляє саамською мовою в селі. Її батьки померли, і все село піклувалося про неї. Її виховував місцевий шаман, який знав, як лікувати. Батько Віра, у якого була хвора дружина, почув про нього. Шаман і Айра вирушили до землі вепсів, щоб допомогти хворій жінці, і залишилися жити на острові. Вір почув про її красу і вирушив на острів. Так вони познайомилися, і Вір одружився з нею. У неї стався викидень у першій дитині, незважаючи на те, що Анні допомагала їй. Пізніше у них з Віром народилося двоє синів і Тальой.
Князь – родом з Московії, після смерті дружини почав пити та присвятив себе лише полюванню та розвагам. Він почув про мисливське мистецтво Віра та захотів познайомитися з ним, тому вирушив до землі вепсів. Спочатку у нього склалося хибне уявлення про них, але їхні житла, звичаї та природа зачарували його. Після полювання на ведмедя він вибачився перед Віром за свою попередню поведінку та попросив у нього руки доньки.
Структура Епос складається з 17 частин, включаючи підчастини (окремі пісні): 1. Передмова автора 2. Передмова до епосу 3. Вчення ведмедя, предка племені Ведмежа пісня. 4. Життя посеред лісу Пісня вільного комара 5. Старий спосіб життя 6. У Старій Вірантані 7. Історія Айри 8. Родина Віри та Айри 9. Історія Анни Слова Анні до берези Слова черв'яка Слова проти покриття дитини (лише в довшій текстовій версії епосу) 10. Перше народження Айри Слова при народженні Анни 11. Діти Айри та Віри Колискова Айри Історії Кітті-Місу Думки Талої про її майбутнє одруження